БОГ ДАВ ЇМ ГРОМАДИ З КЕРІВНИКАМИ (14:23)
Один з найбільш важливих методів Павла і Варнави в підготовці братів до майбутнього полягав у тому, щоб залишити їх з духовними керівниками. У в. 23 ми читаємо: «Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолилися з постом і передали їх Господеві, в Якого ті увірували». Цей вірш просто насичений важливими повідомленнями:
(1) Тут уперше нам говориться, що Павло і Варнава встановлювали церкви[1] в кожному місті, де працювали. Покидаючи місто, вони не залишали після себе учнів роз’єднаними, не пов’язаними між собою, але встановлювали общину, яка збиралася разом для богослужінь і спілкування[2]. Встановлення церков є невід’ємною частиною місіонерської роботи. Божа воля полягає в тому, щоб кожен християнин став частиною місцевої громади.
(2) Громади в Галатії існували певний період часу без обраних керівників. Община може відповідати Писанню, не маючи старійшин[3].
(3) Проте, громади без керівників існували недовго. Богу не угодне, щоб община назавжди залишалася без духовного керівництва. Павло пізніше залишив Тита на острові Кріт, щоб той «довершив недокінчене» (чи непочате) і «поставив у всіх містах пресвітерів» (Тит. 1:5). Одним з важких завдань кожного місіонера є виховання керівників[4]. Чому Богу угодне, щоб у кожній общині були керівники, які відповідають певним вимогам? По-перше, у такому випадку конкретні люди відповідатимуть за виконання необхідної роботи, і по-друге, щоб виховати почуття відповідальності. Члени общини відповідальні перед керівниками, а керівники відповідальні перед Богом (Євр. 13:17).
(4) Керівники, призначені Павлом, були названі «пресвітерами» (суч. пер.: «старійшини»). Уперше ми читаємо про «пресвітерів» церкви в Діян. 11:30[5]. Слово «пресвітер» – грецького походження, і означає «старший, старик». У загальному сенсі воно означає всякого, хто старший за віком (Тит. 2:2,3[6]). У спеціальному значенні воно відноситься до особливої посади в керівництві церкви. Як ми побачимо, коли підійдемо до вивчення Діян. 20:28, старійшини тоді і тепер відомі ще під назвою «єпископи» і «пастирі»[7].
(5) Вірш 23 вказує на те, що в кожній общині було декілька старійшин[8]. Ніде в Новому Завіті ви не зустрінете вказівок на те, що в общині був тільки один старійшина (чи один єпископ, або один пастир)[9]. І. X. Тренчард писав: «Існує одностайність у тому, що в апостольське століття старійшина = єпископ (наглядач) = пастир, і що в кожній помісній церкві таких було декілька; вони складали пресвітерство [тобто старійшество]».
(6) Громади в Галатії не збиралися вічно чекати, поки чоловіки стануть повністю відповідати вимогам старійшин. Читаючи вимоги, наведені в 1Тим. 3:1-7 і в Тит. 1:5-9, легко дійти висновку, що треба бути надлюдиною, щоб стати старійшиною. Іноді громади роками обходяться без старійшин. Ті, про призначення яких ми читаємо в Діян. 14, були християнами не більше декількох місяців (і, звичайно ж, Павло не нехтував тими вимогами, які він сам перерахував у листах Тимофію і Титу).
Як міг Павло призначити чоловіків старійшинами в Галатії, не порушивши своєї ж вказівки про те, що старійшини не мають бути з новонавернених (1Тим. 3:6)? Ми можемо тільки припускати: ймовірно, деякі з навернених юдеїв вже досягли зрілості у своїх взаєминах з Богом і добре знали Писання, які існували на той час, – Старий Завіт. Крім того, Павло, ймовірно, поклав руки на деяких з них (2Тим. 1:6), дивовижним чином розширивши їх знання (давши їм знання істин Нового Завіту) і зміцнивши їх дар керівництва (Рим. 12:6,8). Ще Павло і Варнава вірили, що можна надихнути людей розвивати свої таланти (2Тим. 2:2), тому вони, можливо, вибрали деяких з найбільш перспективних чоловіків і приділили їм особливу увагу, поки були з ними[10].
Після усіх наших припущень фактом залишається те, що в церквах Галатії старійшини були поставлені через значно менший проміжок часу, ніж це було можливо, як багато хто зараз вважає[11]. Ймовірно, правим був той, хто сказав: «Старійшини в Галатії не мали відповідати тим вимогам, які потрібні були для служіння в єрусалимській церкві; вони мали тільки відповідати вимогам, необхідним для служіння в церквах Галатії»[12]. Деякі вимоги, наведені в 1Тим. 3 і Тит. 1, є абсолютними[13], але більшість з них відносні. Той, хто був «здатен учити» в Галатії, міг вважатися «нездатним учити» в Єрусалимі. Не можна домагатися призначення старійшин просто для того, щоб вони «були», але не можна і робити вимоги надмірними, інакше ніхто не зможе їм відповідати. Керівників треба готувати і призначати в «розумні терміни».
(7) Якщо чоловіки відповідають вимогам, що пред’являються до старійшин, їх слід вибирати і ставити на посаду. Це видно з вірша 23, але який у точності був цей порядок, нам невідомо. У розділі 6 ми відмічали, що, коли знадобилися чоловіки для того, щоб «піклуватися про столи», апостоли перерахували необхідні риси, надавши общині право вибору (6:3). Коли чоловіки були вибрані, апостоли поставили їх (6:6). Ймовірно, щось схоже сталося і при виборі старійшин у галатійських громадах.
Як би хотілося знати точну процедуру вибору і призначення старійшин у Галатії, але нам це невідомо. Спробуємо розібрати слова, які ми знаходимо у вірші 23. Слово «рукоположивши»[14] є словотворчою калькою грецького складного слова, що складається з двох частин: «рука» і «простягати», і «може означати (1) простягати руку, (2) призначати жестом руки або (3) просто призначати або обирати без використання якого б то не було прийому»[15]. Це слово може відноситися і до процесу обрання, і до процесу призначення. Звернемося тепер до слова «вони». Здається, що в контексті цей займенник відноситься до Павла і Варнави, але існує і інша вірогідність (слово може відноситися до общини в цілому або до представників общини). І, нарешті, є ще займенник «їм» («Рукоположивши ж їм пресвітерів»), що стоїть у давальному відмінку[16] без приводу.
У світлі вищесказаного, напрошуються можливі значення фрази «Рукоположивши ж їм пресвітерів.., вони»: якщо «вони» відноситься до общини (чи до її представників), то, ймовірно, йдеться передусім про процес обрання (вони «простягнули вперед руки», вказуючи на тих, кого вони вибирають). Якщо «вони» відноситься до Павла і Варнави, а «рукоположивши» відноситься до обрання, то давальний відмінок можна спожити з приводом, і тоді фразу можна зрозуміти так: «Рукоположивши ж з ними старійшин…». Один з перекладів Біблії англійською мовою пропонує такий варіант: «Вони допомогли їм вибрати старійшин у кожній церкві» (виділено мною). Зважаючи на той факт, що громади складалися з молодих християн, Павло і Варнава, поза сумнівом, направляли братів у процесі вибору[17].
Більшість перекладачів, проте, вважають, що у вірші 23 йдеться, швидше, про призначення, ніж вибори. Якщо ці перекладачі праві відносно того, як відбувалося обрання, то тоді Павло і Варнава, очевидно, наслідували приклад Дванадцяти в Діян. 6, повідомивши братам вимоги, що пред’являються до старійшин, і наказавши їм вибирати чоловіків (у міру необхідності надаючи їм допомогу). Лео Боулз був правий, коли сказав: «Оскільки Новий Завіт не каже нам, як призначалися старійшини, то, мабуть прийнятний всякий метод, якщо він сприяє єдності і не порушує принципу». (Одним з методів, який порушив би біблійний принцип, є перетворення вибору старійшин на конкурс популярності[18].)
Припустивши, що темою вірша 23 є все-таки призначення і пов’язана з ним служба, давайте знову звернемося до слів на початку нашого сьомого пункту: «Якщо чоловіки відповідають вимогам, що пред’являються до старійшин, їх слід вибирати і ставити на посаду». Подивіться, як призначалися ці старійшини. По-перше, відслужили урочисту службу з молитвою і постом[19]. Призначення старійшин – велика подія і тому вимагає особливої уваги. Потім вони «передали їх Господеві, в Якого ті увірували». У цьому уривку «їх» може відноситися до щойно призначених старійшин: їм була потрібна Господня допомога, щоб виконувати свої нові обов’язки. «Їх» може також відноситися до общини в цілому. МакГарві відмічає, що молоді християни в Галатії «були залишені подібно до «овець серед вовків», але вони були передані на піклування великого Пастиря і мали підпасків, які не давали їм розбрестися».
Пригадуються зворушливі сцени з власного досвіду, коли я думаю про те, як місіонери прощалися з галатійськими християнами, з якими в них виникла взаємна любов[20]. (Моя дружина не може без сліз співати «Бог з тобою, доки побачимося».) Як не важко було для Павла і Варнави відривати себе від них, вони, мабуть, відчували певне задоволення від думки, що громади не залишаються без духовного керівництва. Кожен місіонер має прагнути залишити після себе зростаючу общину, яка самотужки може впоратися з фінансовими та організаційними питаннями.
[1] У 14:23 слово «церква» спожите в значенні «община».
[2] Див. обговорення 2:42,46 в уроці «Церква, членом якої я хотів бути».
[3] Тут дуже доречне висловлювання про те, що «краще бути неорганізованими за Писанням, ніж організованими не за Писанням» – до тих пір, поки його не використовують як відмовку при необґрунтованій затримці виховання керівників.
[4] Інакше: місіонеру треба зробити так, щоб він став не потрібен.
[5] До цього уривка ми читали про старійшин тільки стосовно юдейської релігії (див. обговорення 4:5 в уроці «Коли диявол встає на вашому шляху»).
[6] У Тит. 2:2,3 спожитий прикметник від слова «пресвітер». У перекладі він переданий словами «старі чоловіки» і «старі жінки».
[7] Проповідник, як такий, «пастирем» не є.
[8] Подібну фразу див. у Тит. 1:5.
[9] Організація багатьох конфесій, коли церквою управляє один пастор, не відповідає Біблії.
[10] Було б чудово, якби так чинили усі місіонери і взагалі усі, хто служить у керівництві церкви.
[11] Зауважте, що вони не служили спочатку дияконами. У деяких існує хибне уявлення про те, що, служачи дияконом, чоловік як би проходить курси з підготовки старійшин. Це невірно. Бути дияконом і старійшиною – це два різні види діяльності. Деякі можуть бути чудовими дияконами і нікчемними старійшинами.
[12] Я чув це висловлювання з декількох джерел і не знаю, хто є автором.
[13] Однією з «абсолютних» вимог є те, що старійшина має бути «чоловіком однієї дружини».
[14] У Суч. пер. читаємо «обравши», що краще передає значення грецького слова.
[15] Льюїс Фостер.
[16] У давальному відмінку зазвичай стоїть «непряме доповнення», яке може мати при собі прийменник.
[17] У багатьох громадах є люди, які більше знають і більш зрілі, ніж інші, і нічого немає поганого в тому, щоб ці люди допомагали общині в процесі вибору, якщо тільки вони не повертають процес вибору так, щоб обрати «своїх людей». В общині, де є старійшини, часто саме вони беруть на себе керівництво виборами додаткових старійшин.
[18] Хоча корінь слова, перекладеного тут «рукоположивши», буквально означає «простягати руку», не слід думати, що це було «голосування підняттям рук». Питання полягає не в тому, наскільки ці люди подобаються общині, а в тому, чи відповідають вони біблійним вимогам.
[19] Див. обговорення 13:3 в уроці «Гіркота і солодкість місіонерської роботи».
[20] Ще про одне зворушливе прощання читайте в 20:36-21:1.
