Коли я зі своєю сім’єю служив місіонером в Австралії, наша особиста фінансова підтримка виходила, в основному, від однієї общини; але і багато інших громад підтримували нас, фінансуючи переїзди, роботу, будівництво і тому подібне. Тому, коли ми літали додому, у США, я витрачав багато часу на те, щоб їздити в ці громади і звітувати перед ними. У цих звітах я використовував два моїх улюблених уривка. Один був з Фил. 1:3-5: «Дякую Богові моєму при всякій згадці про вас, завжди у кожній молитві моїй про всіх вас, приносячи з радістю молитву мою, за вашу участь[1] у благовістуванні від першого дня аж донині». Церква у Филиппах «брала» участь з Павлом у проповіді Євангелія, постійно надаючи йому фінансову підтримку (Фил. 4:15,16). Я підкреслював, звертаючись до наших благодійників, що вони були з нами в Австралії в найповнішому значенні слова, і що ми разом працювали над тим, щоб привести душі до Христа[2].
Мій інший улюблений уривок, який я використовував у тих звітах, міститься наприкінці тексту, вказаного для цього розділу. Представляючи свій «перший місіонерський звіт», Павло і Варнава говорили не про те, що вони зробили, а «розказали все, що зробив Бог з ними» (14:27; виділено мною)[3]. Не усе в першій місіонерській подорожі Павла було приємним, але, озирнувшись назад, в усьому, що сталося, місіонери могли бачити Божу правицю (див. 1Кор. 3:9). Так само, доповідаючи про те, що було досягнуто в Сіднеї, я підкреслював, що усе це – заслуга Божа. Фраза «все, що зробив Бог з ними» підсумовує в собі усю першу подорож Павла, але і останньої частини цієї подорожі буде достатньо для того, щоб показати, як Бог діяв у житті цих місіонерів.
БОГ ДАВ ЇМ УЧНІВ І СПОКІЙ (14:20,21)
До кінця попереднього розділу ми бачили, як Савла побили камінням і покинули, вирішивши, що він мертвий. У 14:20 читаємо: «Коли ж ученики зібрались біля нього, він устав і пішов до міста. А другого дня пішов із Варнавою до Дервії». Дервія була маленьким селищем за дев’яносто кілометрів на південний схід від Лістри. У вірші 21 говориться, що вони «[проповідували] Євангеліє цьому місту». Вони також проповідували в його «околиці» (в. 6). З якоїсь причини юдеї з Антиохії і Іконії не пішли за Павлом і Варнавою в Дервію[4], так що вони могли працювати в безпеці[5]. Бог благословив їх труди, і вони мали великий урожай душ. Ми майже нічого не знаємо про учнів, яких у Дервії було «багато» (в. 21), відоме лише одне ім’я – Гай дерв’янин (20:4). Проте після безладів в Антиохії, Іконії і Лістрі яким, очевидно, було задоволенням проповідувати Благу Звістку спокійно!
БОГ ДАВ ЇМ ВІДВАГУ ПОВЕРНУТИСЯ (14:21)
Дервія знаходилася в крайній східній точці Галатії. У Дервії Павло і Варнава знаходилися неподалік від Воріт Кіликії, знаменитого перевалу, що веде через гори Тавр у низовинну Кіликію, у напрямку до Тарса, рідного міста Павла. Оскільки Дервія була кінцевою точкою їх першої подорожі, то після завершення там роботи було б природно, якби вони попрямували на схід через перевал і найкоротшим шляхом повернулися в Антиохію Сирійську. Замість цього, «проповідавши Євангеліє цьому місту [Дервії] і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії» (в. 21)[6]. Лістра? Іконія? Антиохія? У Лістрі Павла побили камінням. В Іконії вони з Варнавою ледь уникнули такої ж долі. З Антиохії їм довелося тікати! Проте, як ми побачимо, у них була вагома причина для повернення – і Бог дав їм відвагу повернутися в ті міста, де вони зазнали приниження і жорстоке ставлення!
БОГ ДАВ ЇМ СПІВЧУТТЯ ДО УЧНІВ (14:21,22)
Чому Павло і Варнава повернулися в Лістру, Іконію і Антиохію? Даючи їм Своє велике доручення, Ісус сказав: «Отже, йдіть, навчайте[7] всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20). В оригіналі в цьому дорученні є присутнім лише одне дієслово, яке перекладене як «навчіть». Далі йдуть три дієприслівники, які говорять про те, як «навчити»: «йдучи» (у синодальному перекладі цей дієприслівник перекладений дієсловом: «йдіть»[8]), «хрестячи» і «навчаючи». Павло і Варнава «пішли» з Благою Звісткою і «хрестили» багатьох у Христа, але їх робота не була завершена. Їм ще треба було повернутися (навіть перед явною небезпекою), щоб «навчити» молодих християн «зберігати все», що заповідав Христос.
Місіонерам слід розуміти, що допомога молодим християнам у дорослішанні є такою ж частиною їх роботи, як і навчання їх тому, як стати християнами. Фактично усім нам потрібно як слід зрозуміти, що Велике доручення свідчить: доки ми не готові виховувати молодих християн, нам рано нести Благу Звістку загиблим.
Павло і Варнава «повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії[9], зміцнюючи душі учеників» (в. 21б, 22а). Вони перестерігали їх «перебувати у вірі»[10] (в. 22б). «Віра» тут означає Ісусові заповіді в цілому. Місіонери настійно закликали немовлят у Христі залишатися вірними своєму Господу і Його вченню. При цьому вони чесно попереджали учнів про труднощі, з якими їм доведеться зіткнутися. Вони не описували християнське життя як існування без проблем. Навпаки, вони казали: «Що багатьма скорботами належить нам[11] увійти в Царство Боже» (в. 22в). Ті, хто слухав Павла і Варнаву, не могли не зрозуміти, що вони мали на увазі під словами «багатьма скорботами». Вони бачили, які випробування випали на долю цих двох чоловіків. Хтось сказав: «Ісус прийшов не для того, щоб зробити життя легким, а щоб зробити людей великими». Скорбота, що долається з Божою допомогою, робить нас сильніше (Рим. 5:3,4; Як. 1:2-4). Проте слова «царство Боже» прояснювали цим новонаверненим християнам, що після важкого хреста вони носитимуть вінець. Надія на небеса[12] робить всяку жертву вартісною!
[1] Слово «участь» – грецькою койнонія, що означає «мати спільне». Павло каже, що християни у Филиппах розділяли його труди.
[2] Оскільки це особистий приклад, ви можете видозмінити цю думку, сказавши, наприклад: «Після повернення місіонери зазвичай роблять повідомлення перед громадами, що послали їх. Так і є за Писанням: наприкінці цього розділу ми побачимо, як Павло і Варнава звітували перед церквою в Антиохії. Один місіонер говорив, що свою доповідь перед общиною він зазвичай починав з двох уривків. Один узятий з Фил. 4:15,16».
[3] Див. також Діян. 15:4,12.
[4] Висловлюється припущення, що вони, щойно вирішивши, що Павло мертвий, покинули Лістру. Отже, вони не знали, що він ожив і продовжував проповідувати.
[5] Окрім того факту, що Лука не згадав тут жодного спротиву, зверніть увагу, що Павло не поставив Дервію в ряд з іншими містами Галатії, де йому довелося перенести гоніння (2Тим. 3:11).
[6] Павло відвідав Дервію ще раз (16:1).
[7] У Суч. пер. сказано «навертайте усі народи». В оригіналі тут спожите не звичайне слово зі значенням «учити», а дієслівна форма від слова «учень», тому кращим перекладом була б фраза «набувайте учнів». Звичайно, ми не можемо набувати учнів, не навчаючи їх, так що текст містить думку про вчення.
[8] В оригіналі: «Отже, йдучи навчіть…». Було вирішено, що такий зворот краще перекласти: «Йдіть, навчайте».
[9] Наскільки нам відомо, у Павла і Варнави більше не виникали в цих містах проблеми, подібні до тих, з якими вони зіткнулися у своє перше відвідування. Багато хто припускає, чому так сталося: натовп вичерпав свою лють; сталася зміна міської влади (що мало місце щороку); цього разу Павло і Варнава проповідували не публічно, а по будинках в учнів, і т. ін. Ми можемо сказати з упевненістю тільки те, що Бог якимсь чином доклав тут Свою руку, щоб їм не заважали «зміцнювати… учнів».
[10] В оригіналі слово «віра» спожите з певним артиклем, який вказує на те, що в даному випадку йдеться про ціле вчення, у центрі якого – віра в Ісуса (тобто про Новий Завіт).
[11] До молодих християн Павло і Варнава зараховували і себе.
[12] Ці люди вже були громадянами царства/церкви (Кол. 1:12,13); тому в даному контексті «царство» має означати небеса.
