Небезпека (в. 50-52)
Коли в юдеїв не вийшло образами змусити замовкнути місіонерів, вони вирішили спробувати піти законним шляхом. «Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву» (в. 50а). У тому, що «[римські] набожні та почесні жінки» відвідували юдейські синагоги, не було нічого незвичайного, оскільки юдеї учили високим моральним принципам, тоді як римська мораль швидко деградувала. Юдеї підбурили «побожних та почесних жінок» брехнею, а через них – і їх чоловіків (які були «перші у місті люди»)[1]. Ймовірно, юдеї переконали міську владу в тому, що християнство – незаконна релігія, і що його слід заборонити[2]. В усякому разі, юдеї за допомогою цивільної влади «вигнали їх [Павла і Варнаву] за свої межі» (в. 50б). Ймовірно, благовісників супроводжувала озброєна охорона аж до самої межі.
Перш ніж продовжити свій шлях на схід, Павло і Варнава затрималися, щоб провести незвичайну церемонію: вони зняли свої сандалі і обтрусили їх. У вірші 51 читаємо: «Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії» (див. Мф. 10:14; Мк. 6:11; Лк. 9:5). Юдеї були знайомі з таким звичаєм, бо і самі робили це. Юдеї так ненавиділи язичників, що, повертаючись з язичницької території, зупинялися і обтрушували «язичницький порох» зі своїх сандалів перш, ніж увійти до свого будинку. Своєю дією Павло і Варнава показували юдеям в Антиохії, що для Бога тепер вони були язичниками. Оскільки вони відкинули Боже послання, то і Бог відкинув їх!
У вірші 52 говориться про те, як новонавернені християни в Антиохії відреагували на вигнання своїх керівників. Ми могли б припустити, що учні сповнилися страху і почуття невизначеності, проте ми читаємо: «А ученики сповнювались радости й Духа Святого»[3]. В Антиохії Пісидійській Павло і Варнава залишили після себе сильну безжурну общину.
МЕЖА РОЗПОДІЛУ В ІКОНІЇ (14:1-7)
Коли Павло не міг проповідувати в якомусь місці, він не виходив з гри, він просто йшов в інше місце. Вони з Варнавою пішли римською дорогою на схід. Їм довелося перетнути широку долину, а потім гірську гряду, поки вони не досягли древнього міста Іконії, пройшовши шлях завдовжки в 140 км[4]. (13:51б). Іконія стояла на перетині доріг і була сільськогосподарським центром, найбільшим і найважливішим містом цієї частини Малої Азії.
Рішення (в. 1-3)
За зразком того, як вони це робили в Антиохії, «В Іконії вони [Павло і Варнава] увійшли разом у юдейську синагогу» (14:1а). Бог благословив їх труди. Вони «говорили так, що увірувало дуже багато юдеїв і еллінів»[5] (в. 1б). Ми не схибимо проти істини, якщо припустимо, що «дуже багато» складалося більше з язичників, ніж з юдеїв.
Сатана не може допустити успіху благовістя без опору. Знову юдеї очолили опозицію. «А невіруючі юдеї розпалили і розлютили [«отруїли уми язичників»; суч. пер.] проти братії серця язичників» (в. 2). Диявол без коливань говоритиме всяку брехню, щоб відвернути людей від пізнання істини.
Затримайтеся на мить на слові «невіруючі» у вірші 2. Старогрецьке слово, перекладене як «невіруючі», викладає нам важливий урок про прийняття або відкидання Євангелія. Слово «невіруючі» протиставляється слову «увірувало» у вірші 1. Одні «увірували», а другі – ні. Проте слово, перекладене як «невіруючі», не є негативною формою слова, перекладеного як «увірували». Буквальне це слово у вірші 2 (від апейфео) означає «не послухалися»[6], що і відбите в сучасному перекладі Ін. 3:36 (суч. пер.)[7]. Це ще одне важливе протиставлення двох сторін Божої межі розподілу: на одному боці неслухи, на другому – слухняні.
Багато хто з нас, відчуваючи опір нашому вченню, готовий у цьому місці усе кинути і почати в іншому. «Бог, напевно, не хоче, щоб ми були тут», – горюємо ми. Проте для Павла і Варнави сильний опір вказував на можливість зібрати великий урожай душ, і якщо вони продовжуватимуть сіяти, то зберуть цей урожай (див. 1Кор. 16:9). Тому «вони пробули тут досить часу[8], сміливо проповідуючи Господа, Який на свідчення слова благодаті Своєї творив їх руками знамення і чудеса» (в. 3; див. Євр. 2:4).
Розподіл (в. 4)
І знову проповідь євангелія розділила людей: «Тим часом народ у місті розділився: одні були на боці юдеїв, а інші – на боці апостолів [або місіонерів]»[9] (в. 4). Одні перейшли на бік тих, хто відкинув Євангеліє: невіруючі, неслухи; другі перейшли на бік тих, хто прийняв Євангеліє: віруючі, слухняні.
Небезпека (в. 5-7)
І знову невіруючі спробували змусити замовкнути Божих вісників: «Коли ж язичники та юдеї зі своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити і побити їх камінням» (в. 5). Побиття камінням було юдейською стратою, тому під «начальниками» тут, ймовірно, маються на увазі начальники синагоги, але той факт, що вони могли здійснити подібну спробу, свідчить, що вони не боялися наслідків з боку міської влади. Чим більше Павло і Варнава віддалялися від Антиохії, тим далі вони йшли від римського права, поглиблюючись у небезпечну, ворожу територію.
Як і в минулому, завдяки Божому провидінню, наміри натовпу стали відомі Павлу. Він і Варнава «довідавшись про це, відійшли в лікаонські міста[10] Лістру та Дервію і околиці їх» (в. 6а; див. Мф. 10:23). Ці чоловіки були готові постраждати, якщо було необхідно, але вони зовсім не леліяли думок про смерть. Вони залишили в Іконії общину з Господніх людей (в. 21-23) і рушили на південь проповідувати в Лістру (в. 7).
ВИСНОВОК
Ми розглянемо історію в Лістрі в розділі «Що робить Святий Дух?». А доки давайте подивимося востаннє на Божу межу розподілу. Сьогодні ми з вами перебуваємо в положенні тих, хто слухав Павла в Антиохії і Іконії. Почувши Євангеліє, ми маємо право прийняти його або відкинути і тим поставити себе по один або по другий бік від межі розподілу. Чинячи так, ми повинні усвідомлювати наслідки наших дій. Колись Господь повернеться, і наступна сцена стане реальністю: «І зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч» (Мф. 25:32,33).
Це буде остаточний розподіл – його не можна вже буде змінити! Де ми стоятимемо того дня залежить від того, по який бік стоїмо ми сьогодні. Якщо ми приймемо Євангеліє зараз, то Бог прийме нас тоді; якщо ми відкинемо Євангеліє зараз, то і Бог відкине нас того дня!
[1] Луці було що сказати про силу і вплив жінок як у позитивному, так і в негативному сенсі.
[2] Юдаїзм був законною релігією, проте статус християнства ще не був визначений Римом.
[3] Оскільки в звичці Павла було покладати руки на християн і тим допомагати в забезпеченні керівництва, «сповнювались …Духа Святого» могло бути пов’язане з отриманням чудодійних дарів. Проте в даному контексті сенс цих слів, ймовірно, у тому, що, незважаючи на навколишню ворожість, ці християни творили плід Духа, що перебуває в них: плід любові, радості, спокою, терпіння і т. д. (Гал. 5:22,23).
[4] Назва «Іконія» пішла від старогрецького слова із значенням «образи» («ікони»). За грецькою міфологією, після «великого потопу» в Іконії ожили виниклі з бруду образи, які і заселили наново весь світ.
[5] «Еллінів», очевидно, відносилося до усіх грекомовних язичників.
[6] Давньогрецькою буквально: «не побажали, щоб їх переконали», тобто, не послухалися.
[7] Ін. 3:36 – одне з багатьох місць у Новому Завіті, де віра і послух вживаються взаємозамінно (це відбито в багатьох сучасних перекладах).
[8] Нам не відомо, наскільки довгим було це «досить часу». Щонайменше, декілька місяців.
[9] Лука спожив тут слово «апостоли» в загальному сенсі.
[10] Лікаонія – одна з областей провінції Галатія.
