МЕСІЯ ПРИЙШОВ! (13:26-37)
Увага присутніх у синагозі було прикута до Павла. «Мужі-браття, – вимовив він, – сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам [він, ймовірно зробив жест, обводячи їм усіх присутніх] послано слово спасіння цього» (в. 26; виділено мною). Бог включив їх усіх у Свій усеосяжний план!
Павло знав: щоб його слухачі сприйняли «слово спасіння цього», йому потрібно здолати ряд великих перешкод. Він був на їхньому місці; у нього були ті ж забобони; він був сповнений тією самою невірою. Найбільше його турбувала «спокуса хреста» (Гал. 5:11; пор. 1Кор. 1:23). Якщо слова про Іоанна Хрестителя нагадали Павловим слухачам, хто такий Ісус, то вони напевно згадали також про те, що Ісус був страчений як звичайний злочинець. У свідомості більшості юдеїв факт страти Ісуса через повішення на римському хресті доводив, що Він був проклятий (Втор. 21:23; див. Гал. 3:13), внаслідок чого ніяк не міг бути Месією. І Павло продовжив відверто: «Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи, і, не знайшовши в Ньому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. Коли ж сповнилось усе, написане про Нього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу[1]» (в. 27-29).
Ці і наступні слова нагадують нам проповідь Петра в день П’ятдесятниці, але між ними є і суттєва відмінність: Петро, проповідуючи в Єрусалимі, використовував займенник другої особи: «Цього Ісуса, Якого ви розп’яли» (2:36; виділено мною). Павло, проповідуючи далеко від Єрусалиму, говорить про юдеїв у третій особі: «Жителі Єрусалима… просили Пилата вбити Його» (виділено мною).
Павло висуває дві головні причини, чому Ісус був Месією незважаючи на страту: по-перше, Ісус не заслужив на смерть. Він каже: «Не знайшовши в Ньому ніякої провини, вартої смерти, [вони все одно] просили Пилата вбити Його». Синедріон звинуватив Ісуса в богохульстві, але якщо Він дійсно був Божим Сином, то заява не була блюзнірською. Допитавши Ісуса, Пилат оголосив Його невинним у висунених проти Нього звинуваченнях. Ісус помер не тому, що був винен в якомусь злочині, а тому, що єрусалимські юдеї зажадали Його смерті!
Але головною причиною, чому розп’ятий Ісус продовжував залишатися Месією, був той факт, що Своєю смертю Він виконав пророцтва Писань. Павло каже: «Жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи [точно так, як і це було зроблено безпосередньо перед виступом Павла]»; «Вони [мимоволі] здійснили усе, що було про Нього написано». Ймовірно, у цьому місці Павло зупинився, щоб процитувати декілька пророцтв про страждання і смерть Месії – наприклад, Іс. 53 і Пс. 21[2]. Замість того, щоб свідчити проти Ісуса як Месії, Його смерть на хресті довела, що Він є Месія.
Відповівши на головне заперечення, Павло став наводити ще підтвердження, що Ісус дійсно був Месією. Він вказав на те, що, всупереч неприйняттю Ісуса людьми, Він був прийнятий Богом: юдеї Єрусалиму вимагали Його смерті, «а Бог воскресив Його з мертвих» (в. 30). Усі присутні, мабуть, здригнулися при сміливій заяві про те, що Ісус воскрес з мертвих!
Воскресіння Ісуса Павло доводив, передусім, безліччю свідків, які бачили Його живим: «Він багато днів[3] являвся тим, які вийшли з Ним із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом» (в. 31). Тут він, ймовірно, перерахував деякі з цих з’явлень, як зробив це в 1 Кор. 15. Якщо це так, то він, поза сумнівом, закінчив словами: «А після всіх явився і мені…» (1Кор. 15:8).
Потім він показав, що воскресіння Ісуса було виконанням пророцтва, якими були Його смерть і поховання: «І ми [Павло і Варнава] благовістимо вам, що обітницю, дану батькам [обіцянка прислати Месію], Бог виконав нам, дітям їхнім[4], воскресивши Ісуса, як і в другому псалмі написано: “Ти Син Мій: Я нині родив Тебе”» (в. 32,33; Пс. 2:7).
Псалом 2 є царським псалмом, який юдеї читали під час вінчання нового правителя на царство. «Родив Тебе» означає не народження, а Боже визнання нового царя Своїм особливим «сином». Юдеї вважали Пс. 2 месіанським, пророцтво якого частково виконувалося в земних царях, але повністю і остаточно мало виконатися в Месії. Павло, ймовірно, пов’язав обіцянку вінчання Месії на царство з раніше відміченими обіцяннями про те, що Месія мав зазнати страждання і померти. Якщо Месія мав померти, а потім у славі бути вінчаним на царство, то воскресіння з мертвих було обов’язковим. Власні слова Павла в Рим. 1:4 є кращим коментарем до його ж аргументів на підставі Пс. 2: Ісус «відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих».
Далі Павло послався на Іс. 55:3: «А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: “Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно”» (в. 34). «Милості, обіцяні Давидові», зосереджені в Божому обіцянні піднести Месію на Давидовому престолі. Аргумент Павла був той самий, що і раніше: якщо Месії судилося померти, а потім царювати, то потрібне було воскресіння з мертвих.
Павло завершив свій доказ тим же уривком (Пс.15:10) і тим же міркуванням, яке використав Петро в день П’ятдесятниці: «Тому й в іншому місці говорить: “Не даси Святому Твоєму побачити тління”. Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців[5], і побачив тління; а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління» (в. 35-37).
Давид не міг посилатися на самого себе, коли казав: «Не даси Святому Твоєму побачити тління», бо його тіло пізнало тління. Тому його слова повинні пророкувати про те, що тіло Месії не побачить тління після смерті – для чого потрібне воскресіння.
Тут Павло, ймовірно, довів свою думку до кінця, не залишивши місця для сумнівів: оскільки Месія мав воскреснути з мертвих, а потім набути слави, і оскільки це саме те, що сталося з Ісусом, висновок напрошувався сам собою: Ісус був Месією!
Я не знаю утішливіших слів, ніж ці: Месія прийшов! Як уранішнє сонце розсіює морок ночі, так і усвідомлення того, що Ісус – Син Божий, Спаситель світу – прийшов, має розсіяти смуток у нашому серці. Нехай газетні заголовки пістрявлять поганими звістками, наші серця будуть сповнені доброю звісткою!
ВИ МОЖЕТЕ БУТИ СПАСЕННІ! (13:38-41)
Павло підійшов до того, щоб передати звістку своїм слухачам: «Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів; і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом[6] Мойсеєвим, виправдовується Ним[7] всякий[8] віруючий» (в. 38,39).
Всякий чесний юдей був згоден, що «неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи» (Євр. 10:4). Пророк Єремія визнавав недоліки закону Мойсеєвого, коли писав: «Ось настають дні, – говорить Господь, – коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт» (Єр. 31:31; виділено мною). Особливістю такого нового завіту (нового завіту Христового) буде те, що гріх прощений і забутий: «Бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, – говорить Господь, – тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше» (Єр. 31:34б).
Нарешті, люди могли бути вільними, вільними не лише від обмежень старого закону, але і від гріха, від провини, вільними стати такими, якими їх бажав бачити Бог! Якщо ви колись мучилися безжальними докорами сумління, якщо колись скоєні вами гріхи позбавляли вас сну, тоді ви зрозумієте, яка це чудова звістка!
Це була добра звістка для Павлових слухачів, але і погана звістка чекала їх, якщо вони не скористаються Божим щедрим даром. Бачу смуток у Павловому обличчі, коли він завершував своє «слово повчання»: «Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків» (в. 40)[9]. До Павлового виступу в синагозі читали з пророків. Його слухачам було достовірно відомо, що пророки постійно говорили про прокляття Боже на усіх тих, хто відкидав Його і Його шлях.
Павло узяв приклад «сказаного» з книги пророка Аввакума[10]: «Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам» (в. 41; див. Авв. 1:5). У дні Аввакума цією незвичайною Божою «справою» було використання язичників (вавилонян) для покарання Його народу. Ізраїльтяни не вірили, що таке можливо – і багато хто загинув, коли вавилоняни увірвалися в їх землю. В Аввакумові дні дивною Божою справою було прокляття; у Павлові дні дивною Божою справою була благословення: послання Месії. Проте результат буде той же: «недбайливі», які відмовляться повірити Божому посланцеві (Павлу), загинуть!
На цьому Павло завершив своє «слово повчання». Він підкреслив необхідність віри в те, що Ісус – Месія, але не призвав до покаяння і не пояснив важливість сповідання Ісуса і хрещення[11]. У цій попередній промові він спробував викликати інтерес слухачів, змусити їх думати і поставити їх на шлях віри. Досягнувши цих цілей, він пізніше зможе зводити на цій основі, продовжуючи наставляти тих, хто виявився сприйнятливий до Слова!
ВИСНОВОК
Чи можна уявити собі більш надихаючі істини, ніж ці? Пригніченим життям ми сповіщаємо: «Бог править усім!» Пригніченим невизначеністю ми проголошуємо: «Месія прийшов!» Тим, хто загруз у гріху, ми заявляємо: «Ви можете стати спасенним!»
Якщо ми ще раз звернемося до Павлової проповіді, то побачимо, що в центрі усіх цих надихаючих істин – Ісус. Рік Етчлі назвав першу частину Павлової проповіді «Ісус – центр історії»; другу частину: «Ісус – виконання пророцтва» і третю частину: «Ісус – прощення гріхів»[12]. Павло пізніше написав про «втішення у Христі» (Фил. 2:1). Якщо ви потребуєте утіхи, то вам потрібні ближчі стосунки з Ісусом!
У наступному розділі ми подивимося, якою була реакція Павлових слухачів. А зараз мене більше турбує ваша реакція. Якщо ви ще не визнали Ісуса Господом вашого життя і не підкорилися Йому в усіх відношеннях, то зараз самий час це зробити.
[1] Павло з’єднав в одному реченні дії Ісусових ворогів, які розп’яли Його, і Ісусів друзів, які поховали Його. Усе це зробили єрусалимські юдеї – і усі вони виконали пророцтво.
[2] Як завжди, Лука навів проповідь у скороченому вигляді.
[3] Воскреслий Ісус являвся Своїм учням впродовж сорока днів (1:3).
[4] У рукописі дослівно: «нам, дітям».
[5] Немає чудовішої епітафії, ніж ця: «Він… послуживши волевиявленню Божому, упокоївся, і приєднався до батьків своїх!»
[6] У тексті буквально: «у законі».
[7] У тексті буквально: «у Ньому». Павло готував їх свідомість до хрещення, яке одягає того, хто повірив, «у Христа» (Рим. 6:3; Гал. 3:27).
[8] Зверніть увагу на слово «всякий». Сюди увійшли і язичники!
[9] Існує версія, що Павло закінчив на цій похмурій ноті, тому що побачив на лицях багатьох присутніх незгоду. Може, і так, а може, і ні. Невід’ємною частиною Павлових проповідей було застереження.
[10] Павло цитує за Септуагінтою.
[11] Павло беззастережно вірив у необхідність хрещення (Рим. 6:3,4; Гал. 3:26,27), але, мабуть, не вважав за необхідне згадувати хрещення у своїх попередніх розмовах. Коли я займаюся з кимсь, я теж рідко говорю про умови спасіння на першому ж занятті.
[12] За проповіддю Ріка Етчлі, «Пожива для роздумів», прочитаної в церкві Христа Сазерн Хілз, Абілін, Техас, 2 лютого 1986 р.
