СИЛА І РОЗВИТОК ПОДІЙ (12:6-17,24)
Хоча ми можемо отримати не зовсім те, про що молимося, щира молитва і терпіння завжди винагороджуються Богом. Наступні декілька віршів розповідають хвилюючу історію про силу молитви.
«Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла в’язницю. І ось постав ангел Господній, і світло осяяло в’язницю, і, штовхнувши в бік Петра, він розбудив його і сказав: “Встань швидше”. І впали ланцюги з його рук» (в. 6,7).
Ті, хто не вірить у біблійні чудеса, намагаються підшукати «реалістичне» пояснення тому, що сталося в темній тюремній камері. «Слово «ангел», – кажуть вони, – просто означає «посланець» і може означати посильного від людей. Християни, ймовірно, підкупили стражника, який і вивів Петра з в’язниці». Що за нісенітниця! Подивіться ще раз на щойно прочитані вірші. Посланець, явившись, насамперед осяяв камеру. Потім він зчинив шум, будячи сплячого Петра і скидаючи з нього ланцюги. Хіба так можна непомітно вислизнути з в’язниці? Читаючи далі, ми побачимо, що це не була втеча з тюрми, майстерно організована розумними християнами. Це правда, що слово «ангел» означає «посланець», але Петро був на сто відсотків правий, коли сказав: «Господь послав ангела Свого і звільнив мене» (в. 11; виділено мною)[1].
В оповіданні можна побачити натяк на гумор. Явившись у камеру, ангел Господній не відразу розбудив і розворушив Петра. Довелося штовхнути його в бік і сказати: «Встань швидше». Коли напівсонний Петро встав, ланцюги з гуркотом впали на підлогу (в. 7). «І сказав йому ангел: “Підпережись і взуйся[2]”. Він зробив так. Потім говорить йому: “Вдягни одяг твій та йди за мною”» (в. 8). Мені це нагадує ті дні, коли наші дівчатка були маленькими і ми їх, напівсонних, намагалися одягати: «Сунь ручку сюди. Ні, це для голови. Не падай на ліжко!.. Відкрий очки. Так, мені теж хочеться спати. Ну, тепер давай спробуємо протягнути іншу ручку».
Напівсонний Петро зробив те, що велів йому ангел, і пішов за ним, але у вірші 9 відзначається, що він «попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння». Чи доводилося вам бачити такий приємний сон, що не хотілося прокидатися? Коли я був незграбним довгов’язим підлітком, мені часто снилося, що я можу перелітати повітрям з місця на місце[3]. Яким розчаруванням було пробудження в реальність! Петро заснув з думкою про неминучу страту. Тепер же, коли він, як лунатик, минув стражників, які не бачили його, усе здавалося як уві сні. Уявляю собі, як він думав: «Це найкращий з моїх снів! Ось би ніколи не прокидатися!»
Петро і ангел пройшли через одні ворота, потім через другі. «Пройшовши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста» (в. 10а). Ці залізні ворота були жахливого розміру, і щоб відкрити їх, було потрібно багато сильних людей[4]. Коли Петро і ангел підійшли до залізної брами, та «сама собою відчинилася їм» (в. 10б). Від грецького слова, перекладеного тут «сама собою», сталося слово «автоматично». Безшумно, автоматично масивні ворота відчинилися перед ними.
Я налічив, щонайменше, сім ясно виражених чудес, згаданих у зв’язку із звільненням Петра: (1) явився ангел; (2) камера осяялася; (3) впали ланцюги; (4) воїни, до яких був прикутий Петро, не прокинулися; (5) вони непомітно пройшли повз одну варту; (6) вони непомітно пройшли повз другу варту; (7) зовнішні ворота відкрилися самі собою. До цих семи можна, ймовірно, додати і інші: відкриття інших воріт, проходження повз звичайну варту в’язниці і т. д. Число не так вже важливе. Важливе те, що Бог почув Свій народ – і відповів так, як вони навіть і не могли собі уявити.
Після того, як відкрилися зовнішні ворота, Петро і ангел «вийшли[5] і пройшли одну вулицю» (в. 10в). «І раптом ангела не стало з ним» (в. 10г). Петро зупинився, приголомшений. Тут йому в обличчя подув прохолодний нічний вітерець. Він почав бачити навколо себе будинки, а вгорі – небо, повне зірок. «Тоді Петро, опам’ятавшись», відмітив у подиві: «Тепер я бачу воістину, що Господь послав ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ юдейський» (в. 11).
Чому ангел зник у цей момент? Бо Бог не робить за нас те, що ми можемо зробити для себе самі. Далі Петро міг діяти самостійно. І він вирішив: у першу чергу він повідомить братів про своє звільнення, а потім пошукає, де сховатися[6].
«І, роздивившись, прийшов до дому Марії[7], матері Іоана, званого Марком[8], де багато людей зібралися і молилися» (в. 12а). Петро багато часу провів у цьому домі[9] і був упевнений, що знайде там товаришів християн, незважаючи на глибоку ніч. (І він був правий, бо там «багато людей зібралися і молилися» [в. 12б].) Зверніть увагу на як би випадкову згадку хлопчини на ім’я Іоанн Марко, який стане однією з центральних фігур у наступних розділах Діянь. Петро, видно, навернув Іоанна Марка, бо пізніше він називав його своїм духовним «сином» (1Пет. 5:13).
Поки Петро квапливо крокував темними вулицями Єрусалиму, він все ще був у небезпеці. Нарешті, він дістався до Маріїного дому. «Коли ж Петро постукав біля воріт[10], то вийшла послухати служниця[11] на ім’я Рода»[12] (в. 13). Оскільки Ірод піднімав руки на членів церкви, «щоб заподіяти їм зло» (в. 1), то стук у двері посеред ночі міг означати, що зовні могли чекати римські воїни, щоб заарештувати тих, хто був усередині. Рода, ймовірно, пошепки запитала через двері: «Хто там?» Можу уявити собі відчайдушну відповідь Петра: «Це Петро! Впусти мене! Швидше!»
І знову в розповіді Луки багато гумору, коли він показує, що перші християни були такими ж людьми, як і ми. «І, впізнавши голос Петра [Рода], з радости[13] не відчинила воріт» (в. 14а). Залишивши апостола стояти зовні, вона «вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт» (в. 14б). Петру виявилося легше вибратися з в’язниці, ніж потрапити на молитовне зібрання!
Як же відреагували присутні в Маріїному домі на звістку про те, що Бог відповів на їх молитви? Раніше я висловив припущення, що ми не знаємо в точності, про що вони молилися. Якщо вони молилися не про звільнення Петра, а про щось інше, то Бог, у відповідь на їх молитви, дав щось краще, ніж те, про що вони молилися. Як на це не подивитися, Бог відповів на їх молитви найдивовижнішим чином! У вірші 15 сказано про їх реакцію: «А ті казали їй: “Чи при своєму ти розумі?”» Я часто жартую, що якби в мене не було іншого способу упевнитися в тому, що це мої брати, мене переконала б їх реакція на цю подію: вони молилися Богу і здивувалися, коли Бог відповів на їх молитви!
Їх реакція (і досить часто наша) нагадує мені одну стару історію. Одна людина отримала дозвіл відкрити перший шинок у маленькому містечку. Члени місцевої церкви були сильно налаштовані проти пивної і почали молитися, щоб Бог зашкодив цьому. За декілька днів до того, як планувалося відкрити шинок, блискавка ударила в будівлю і спалила її дотла. Люди в церкві були приємно здивовані, – до тих пір, поки не отримали сповіщення, що власник пивної подав на них до суду. Він стверджував, що їх молитви послужили причиною пожежі, що сталася. Вони відкинули звинувачення. Наприкінці попереднього слухання суддя глузливо помітив: «Доки я не знаю, яким буде моє рішення, але схоже, що власник шинку вірить у силу молитви, а ці люди з церкви – ні».
Роду не охолодив скептицизм тих, хто був у будинку. Вона «твердила, що так і є» (в. 15а). Нарешті, вони вимушені були визнати, що хтось (чи щось) за воротами дійсно є, і це змусило їх прийти до дивного «пояснення»: «Це ангел його» (15б)[14]! Навіщо б ангелу стукатися? Дамо відповідь на це питання словами МакГарві: «Їх думка перед тим, як побачити його, що це, мабуть, його ангел, ґрунтується на припущенні, що в кожної людини є ангел (і це зовсім не суперечить Писанню [Мф. 18:10; Євр. 1:14]) і що цей ангел може іноді набувати голос і зовнішність свого підопічного, що, поза сумнівом, є забобоном».
Хіба це схоже на те, що церква розробила хитромудрий план, щоб викрасти Петра з в’язниці? Вони не вірили, що він колись звідти вибереться, і вони не могли повірити цьому, коли він дійсно вибрався!
Весь цей час Петро «далі стукав» (в. 16а). Нарешті, присутні в будинку почули його (до цього часу Петро, мабуть, вже барабанив щосили) і пішли подивитися. «Коли ж відчинили, то побачили його і вжахнулися» (в. 16б). Зверніть увагу на множину дієслів «побачили» і «вжахнулися». Можу уявити собі їх бесіду: «Ти йди подивися, хто це», – «Ні, ти йди». Нарешті, вони наважилися піти разом. Ось вони тісною купкою в страху крадуться до воріт і потім відкривають їх. Побачивши, що це дійсно Петро, вони «вжахнулися»!
Очевидно, вони вибухнули гучними радісними вигуками, бо Петро «давши знак рукою, щоб мовчали» (в. 17а). І так вже було досить галасу, і було б безрозсудно дати сусідам юдеям знати про те, що Петро втік. Потім Петро «розповів їм, як Господь вивів його з в’язниці» (в. 17б). Всупереч сьогоднішнім скептикам, Петро не сумнівався в тому, що став свідком вражаючого дива.
Петро сказав: «Сповістіть про це Якова і братію»[15] (в. 17в). Цей Яків був не апостолом (його убили), а братом Господнім по матері[16], який став керівником церкви в Єрусалимі[17]. Він разом з іншими був, ймовірно, на молитовному зібранні в іншій частині міста. Той факт, що Петро попросив повідомити не апостола, видно, вказує на те, що апостолів в Єрусалимі не було. Ймовірно, вони були в мандрах, благовістячи, коли почалося гоніння, а може, ховалися від переслідування.
Прийшовши в Маріїн будинок і здійснивши тим самим свою мету, Петро «вийшовши, пішов у інше місце» (в. 17г). Будинок Марії, мабуть, був відомим місцем зустрічей християн, і саме сюди в першу чергу прийшли б воїни шукати Петра, щойно його втеча розкрилася б. Отже, йому було необхідно піти «у інше місце». Існує багато домислів відносно розташування цього «іншого місця»[18], але Лука нам цього не сказав, і немає сенсу висувати припущення. Якщо Лука знав, що це було за місце, значить, він вважав за краще не розповідати про нього, можливо, навіть тому, що вважав, що це місце могло ще знадобитися християнам у випадку іншого гоніння.
Це останній значний випадок з життя Петра, описаний Лукою[19]. З цієї миті Лука сконцентровує увагу на роботі Савла/Павла.
У віршах 18-24 дане продовження історії звільнення Петра. У вірші 18 сказано: «Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром». Слова Луки є класичною недомовленістю. Чи можете ви уявити собі нерозуміння солдатів, прикутих ланцюгами до Петра, коли вони прокинулися і виявили його зникнення? У безсиллі вони, напевно, почали вказувати один на одного пальцями, звинувачуючи: «Та ти, мабуть, заснув»; «Ні, це ти дозволив йому прослизнути повз себе». У вірші 19 відзначається, що Ірод, почувши про втечу Петра, наказав убити усіх воїнів, що охороняли його. Ось ще один доказ, що ніхто з варти не був підкуплений: кожен солдат знав, яке чекало покарання, якщо він дозволить полоненому втекти.
Закінчення цієї історії ми розглянемо в наступному розділі. Зараз же на закінчення давайте подивимося вірш 24, бо це логічне завершення історії про звільнення Петра: «Слово ж Боже росло і поширювалось». Сенс такий, якщо росло і поширювалося Слово, значить, росло число тих, хто прийняв Слово. І знову зусилля диявола, спрямовані на руйнування церкви, привели до зворотного результату, бо замість того, щоб замовкнути, християни стали ще сильнішими. Церква ставала сміливішою і численнішою. Якби ми молилися так, як слід, то можливо, і ми зростали б так, як хотіли б.
ВИСНОВОК
У цьому розділі я висловив думку про те, що треба робити, коли ви (очевидно) вже нічого не можете зробити. Моліться. Опустіться на коліна, відкрийте своє серце Богові і передайте усе до Його всемогутніх рук. Мені б, проте, не хотілося залишити враження, ніби молитва призначена тільки для безвихідних ситуацій і що треба молитися тільки після того, як ви вичерпали усі інші можливості. Коли перед вами повстає будь-яке завдання, що вимагає рішення, вам треба почати з молитви, продовжувати з молитвою і завершувати молитвою. Життя ранньої церкви було насичене молитвою; так і наше життя має бути насичене нею.
У Діян. 12 дається ще один – останній – урок про молитву, який не можна пропустити. Це урок про те, що ми маємо бути задоволені будь-якою відповіддю, яку б нам не дав Бог, тому що Бог знає краще. Великі уми задавалися питанням: «Чому Бог врятував від страти Петра, а не Якова?» Ось одна з можливих відповідей: для здійснення Божих планів і цілей смерть Якова мала послужити до блага[20], тоді як звільнення Петра мало принести більше користі. Така відповідь, поза сумнівом, вірна, але дозвольте надати вам ще дещо для роздумів. Можливо, ми не так ставимо питання. Можливо, нам слід запитати: «Чому Якову була надана честь бути першим апостолом, відправленим додому, до Бога, а Петру довелося чекати ще довгі роки, перш ніж він увійшов до присутності Божої?» Те, як ми зазвичай ставимо питання, є доказом того, що ми дивимося на події не так, як дивиться Бог. Псаломщик сказав: «Чесна перед Господом смерть преподобних Його!» (Пс. 115:6; виділено мною). Уявіть собі групу селян, які працюють на спекотному сонці за воротами палацу. Час від часу ворота палацу відкриваються, і одного працівника забирають всередину. Ті, хто зовні, не оплакують того, хто увійшов до палацу, вони, швидше, тужать про себе. Кожен запитує: «Чому на його місці не виявився я?» Моя думка така: чи каже Бог «ні» на наші молитви (як було у випадку з Яковом) або «так» (як Він відповів Петру), кожна відповідь – це якраз те, що потрібно, розуміємо ми це в даний момент чи ні.
Давайте вчитися довіряти Господу і «безперестанно молитися» (див. 1Сол. 5:17).
[1] Зверніть увагу також, як у вірші 17 Петро оцінив те, що з ним сталося.
[2] Буквально: «Надінь сандалі». Сандалі були однією грубою підошвою із зав’язками. Пройти в подібних сандалях жорсткою тюремною підлогою безшумно було б неможливо. Це ще один невеликий доказ того, що це не було звичайною втечею з в’язниці.
[3] Можна поділитися особистими сновидіннями.
[4] Деякі авторитетні особи стверджують, що для того, щоб відкрити і закрити браму, було потрібно, щонайменше, двадцять п’ять людей!
[5] У Західному тексті додано: «спустилися сходинками, яких було сім».
[6] Коли апостоли були дивовижним чином звільнені з темниці в Діян. 5, ангел велів їм йти проповідувати в храмі. Цього разу не було дано жодних вказівок. Очевидно, метою цього дивовижного позбавлення було зберегти життя Петру. Тому Петро вирішив сховатися.
[7] Оскільки цей будинок названий «домом Марії», то Марія, ймовірно, була овдовілою. Деякі тлумачі вважають, що будинок Марії був тим самим місцем зі світлицею, де Ісус і Його учні святкували Пасху і де учні перебували в день П’ятдесятниці (1:13), але це тільки припущення. Зверніть увагу, що члени церкви в Єрусалимі як і раніше володіли приватною власністю, що ще раз підкреслює той факт, що попереднє «усуспільнення коштів» було добровільним. Не усі християни продали свою власність.
[8] Подібно до більшості біблійних героїв, Іоанн Марко мав два імені. «Іоанн» було його юдейське ім’я; «Марко» – римське (латинське).
[9] На це вказують два факти: (1) його стосунки з Іоанном Марком (що тут вказано) і (2) визнання служницею його голосу (в. 14).
[10] Ворота були досить великими, щоб через них могли проїхати вози або пройти навантажені тварини. У воротах робили маленькі двері, через які могли проходити люди.
[11] Оскільки в Марії був досить просторий будинок, що вміщував досить велике число людей, при будинку був двір (у який входили через ворота) і, щонайменше, одна служниця, то вона, ймовірно, була заможною.
[12] «Рода» означає «троянда» (чи «трояндочка»).
[13] Радість Роди показує, що вона, ймовірно, була християнкою і молилася про Петра.
[14] Можливо, вони мали на увазі: «Це його дух». Вони могли вирішити, що він вже мертвий.
[15] Оскільки (згідно з древнім ненатхненним переказом) Яків служив у церкві старійшиною і оскільки церква в Єрусалимі мала декілька старійшин (15:2, 22), деякі вважають, що фраза «Якова і братію» означає єрусалимських старійшин.
[16] В Ісуса і Якова була одна мати (Марія), але різні батьки (батьком Якова був Йосиф, батьком Ісуса був Бог).
[17] Див. 15:13; 21:18; Гал. 2:9. Тут Лука мимохідь називає двох людей, які стали авторами книг Нового Завіту (книг, які носять їх імена): Марка і Якова.
[18] Деякі намагаються нас переконати, що в цей час Петро вирушив у Рим, де прослужив першим єпископом Риму цілих двадцять п’ять або більше років. Але оскільки в розділі 15 ми знову бачимо Петра в Єрусалимі, це явно не так. Інші відмічають, що в Гал. 2:11 згадується поїздка Петра в Антиохію, і вважають, що вона відноситься якраз до цього випадку. 1Кор. 1:12, можливо, вказує на те, що Петро в якийсь момент заїжджав у Коринф. Можливо, звичайно, що Петро просто знайшов затишне місце в Єрусалимі або десь неподалік, яке не було відоме його ворогам.
[19] З Петром ми ще зустрінемося на короткий час, востаннє, у розділі 15.
[20] Те, що смерть одного з Дванадцяти могла послужити до блага, знаменно, оскільки церква існувала ще дуже короткий час. Це вказує на те, що апостоли мали напрочуд великий успіх у вихованні інших керівників.
