Для багатьох вірних є маловідомим той факт, що багато, якщо не дуже багато людей «забувають» про свою смертність. Точніше, не хочуть помічати її. Така «забудькуватість» або «неуважність» багаті на катастрофічні наслідки. Спробуймо створити ланцюжок, до якого призводить таке сумне явище.
Якщо людина «забуває» або «не помічає» що вона смертна, то з її пам’яті (уяви) випадає її власне посмертне буття, а разом з ним і посмертна відплата за все зроблене в земному житті: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Як це не дивно може звучати для декого з вірних, але багато людей світу цього (а можливо, що і більшість) тримається в житті самого такого погляду. Але це, на превеликий жаль, ще далеко не все.
Відсутність усвідомлення посмертної відплати призводить до того, що певна людина починає жити на власний розсуд не зважаючи на Божі заповіді (якщо про них взагалі щось знає) або ігноруючи докори сумління. Ясна річ, що відсутність такого запобіжного страху призводить з часом до трагічних наслідків. Певно, кожен з нас може пригадати такі наслідки: у масштабах родини, вулиці, міста (селища), країни… А потім люди чи то дивуються, чи то скаржаться: чому в них у житті все негаразд? А за такого мислення біблійна істина: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне…» (Гал. 6:7), – залишається для них цілковитою загадкою. А якщо залишається загадкою, то люди не можуть збагнути, що основною причиною їх негараздів є їхні ж гріхи. І що треба з Божою допомогою позбутися гріхів, щоб життя почало нарешті налагоджуватися.
Але розуміння таких ніби простих речей відкривається дуже малій кількості людей, більшість воліє перебувати в духовній темряві. Цій більшості загалом байдуже до речей духовних і вся справа полягає в запеклості їх сердець. І в нічому іншому: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20). Так і живуть люди в темряві, страждаючи від наслідків гріхів, продовжуючи грішити далі, тим самим ускладнюючи собі (і іншим людям) життя, і не знаючи, що з усім цим робити далі.
Як можна розірвати це порочне коло?
Над цим питанням задумувалося багато мислителів і висували з цього приводу безліч припущень і пропозицій, які ще далі заводили людство в глухий кут. А відповідь на це дійсно болюче питання напрочуд проста – Божа любов до людини і свідома відповідь певної людини на неї. Як це свого часу сталося в житті сотника Корнилія, про якого ми дізнаємося з Біблії, що він був «побожний і богобоязний, з усім домом своїм» і «чинив багато милостині народові і завжди молився Богові» (Діян. 10:2). Як відбулася його зустріч з Богом, як він відчув Божу любов у власному житті, про це нам нічого не відомо. Проте ми можемо бути впевнені, що за бажання будь-яка людина може відчути Божу любов і гідно відповісти на неї. Було б лише бажання.
