Коли Петра викликали на килим (11:1-18)

У стародавні дні в англійських особняках килими були частенько тільки у вітальні. Якщо когось викликали до хазяїна дому (зазвичай для докору), казали, що його «викликали на килим». У пізніші роки англійці, любителі яскравого, соковитого виразу, видозмінили ідею виклику тих, хто провинився, «на килим». Проводячи розслідування, чиновники на відкрите місце перед столом стелили невеликий килим. Під час допиту слідча комісія сиділа навколо столу, а обвинувачений стояв перед ними – на килимі. У багатьох частинах світу фраза «викликати на килим» стала означати «викликати для звіту».

Мало приємного, коли тебе викликають на килим, але таке час від часу трапляється з більшістю з нас. Навіть апостола Петра, як ми побачимо в цьому розділі, викликали на килим[1].

Вивчаючи навернення Корнилія і його домочадців, ми бачили, як Богові довелося долати заперечення Петра і шести юдейських свідків. Вже якщо ці люди сумнівалися, чи можна прийняти язичників у церкву, то недивно, що і інші юдейські християни теж віднеслися до цього скептично – і тому, коли Петро повернувся в Єрусалим, його призвали до відповіді.

Як слід поводитися, коли нас викликають на килим? Подивимося, як поводився Петро, коли стояв перед своїми критиками, і які були результати.

РЕАКЦІЯ ПЕРЕЛЯКУ (11:1-3)

«Почули апостоли та браття, які були в Юдеї, що і язичники прийняли слово Боже» (в. 1). Поки Петро був у Кесарії, усією Юдею ширилися чутки про його діяльність. Деякі подробиці, напевно, були правдивими, проте багато що було, поза сумнівом, брехнею. (Я читав про одну людину, яка назвала свого скакового коня «Погана звістка». Коли її запитували, звідки взялася така незвичайна кличка, вона посміхалася і казала: «Погана звістка мчить швидше за вітер».)

Але от Петро повернувся в Єрусалим[2]. «І коли Петро прийшов до Єрусалима, обрізані дорікали йому, кажучи: “Ти ходив до людей необрізаних[3] і їв з ними”» (в. 2, 3). Слово «обрізані» означає юдеїв взагалі, але в цьому вірші це юдейські християни. Воно може стосуватися людей, згаданих у першому вірші: «Апостоли та браття, які були в Юдеї», але, вірогідніше, це група юдеїв в єрусалимській церкві, що зберегли вірність закону Мойсеєвому. (Це могли бути «деякі з фарисейської єресі» [15:5], які пізніше стали причиною проблем.) Факт, що вони викликали Петра на килим, свідчить про те, що інші апостоли не змогли змусити їх замовкнути, проте можна навіть припустити, що апостоли самі співчували подібним настроям[4]. (До речі, той факт, що «звичайні члени церкви» могли викликати Петра для звіту, вказує на те, що він не був «непогрішним головою церкви», як заявляють деякі сьогодні.)

Звинувачення, висунене проти Петра, полягало не в тому, що він «ходив до людей необрізаних і хрестив їх», а те, що він «ходив до людей необрізаних і їв з ними» (виділено мною). Великою перешкодою в питанні прийняття язичників у церкву була проблема спілкування. Критики не заперечували проти того, щоб язичників хрестили, якщо їм не треба буде бачити їх або спілкуватися з ними, але вони не могли допустити навіть думки про те, щоб язичники поклонялися разом з ними Богу або сиділи з ними за одним столом![5] (Їм би сподобалася думка про роздільні громади.)

Отже, наша розповідь починається з критики Петра за його дії, але не це головне для нас. У критиці немає нічого нового. Настанови для нас містяться в поведінці Петра.

ЧОГО ПЕТРО НЕ РОБИВ (11:4-17)

Спершу перерахуємо, чого не було в Петровій поведінці. По-перше, Петро не був здивований тим, що його викликали на килим. Якраз цього він і чекав. Він узяв із собою в Кесарію шістьох християн з юдеїв (10:23, 45-47) і привів цих людей із собою в Єрусалим (11:12), а не відіслав їх назад в Іоппію. Коли ми з вами намагаємося робити щось незвичайне, то не треба дивуватися, якщо за нашими діями буде критика. Один з найбільших історичних діячів, Уїнстон Черчилль, також був серед тих, кого найбільше критикували. Він називав критику «товаром, якого у вас завжди більше, ніж достатньо».

По-друге, коли Петра викликали на килим, він не образився. Він не сказав: «Як ви смієте викликати мене! Я апостол; я, можна сказати, головний серед апостолів! Не забувайте, що Ісус дав мені ключі від царства!» Ніхто не застрахований від розгляду, навіть найвпливовіші люди.

По-третє, Петро не уподібнився своїм критикам. Фраза «дорікали йому» у вірші 2 вказує на те, що вони розмовляли з Петром різко.

У Суч. пер. сказано: «стали звинувачувати його». Петро міг у відповідь на їх критику відповісти грубою відсіччю і вказати на їх власні недоліки. Але він не зробив цього. Така реакція, якою б природною вона не була, ні до чого не призводить. Біблія закликає нас до того, щоб ми платили добром за зло (Лк. 6:27; Рим. 12:21).

Спокійна і ґрунтовна відповідь Петра показує, наскільки Христос може змінювати людей. З Євангелій ми знаємо, що Петро був емоційний, швидкий на висловлювання своєї думки. У минулому, якби на Петра напали, як це сталося в Діян. 11, він відповів би тим же, і в єрусалимській церкві міг би статися розкол. Господь допомагав духовному дорослішанню Петра.

ЩО ПЕТРО ЗРОБИВ (11:4-17)

Що ж все-таки Петро зробив, коли його викликали на килим? Він обернувся лицем до обвинувачів, а не побіг до друзів із скаргами на погане ставлення. Він «упевнено стояв на килимі», дивлячись своїм критикам прямо в очі. Ісус учив, що, коли «брат твій має щось проти тебе», ти насамперед маєш піти до нього (Мф. 5:23,24). Саме це Петро і зробив – і нам з вами слід чинити так же.

По-друге, він не розлютився, а зберіг спокій. Істерика породжує істерику. Якщо, коли вас критикують, ви надмірно збуджені, перечекайте трохи, заспокойтеся, і тільки потім розмовляйте зі своїми опонентами.

По-третє, Петро привів до ладу свої думки і навів факти: «Петро ж почав переказувати їм по порядку…» (в. 4). Ніщо так не гасить жарке полум’я чуток, як холодні факти.

Петро почав з розповіді про своє видіння: «У місті Іоппії я молився, і в жахові бачив видіння: сходив якийсь сосуд, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене. Я подивився на нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних» (в. 5, 6).

Описуючи видіння, Петро виявив мудрість: відповідаючи на критику, він показав своїм обвинувачам, що зрозумів хід їх думки. «І почув я голос, який промовляв до мене: “Встань, Петре, заколи та їж”. Я ж сказав: “Hі, Господи, ніщо погане або нечисте ніколи не входило в мої уста”» (в. 7, 8)[6]. Іншими словами, Петро сказав: «Я розумію, чому вам не подобається те, що я зробив. Ще кілька днів тому я відчував те саме, що і ви!» Відповідаючи на критику, постарайтеся встати на бік свого супротивника і зрозуміти, чому він поводиться таким чином.

Петро продовжував описувати своє видіння: «І відповів мені вдруге голос з неба: “Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим”. Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо» (в. 9, 10). Запам’ятайте слово «Бог». У своїй промові Петро згадував Бога більше десяти разів. Суть захисної промови Петра полягала в тому, що він виконував не свою волю, а Божу. Нам не буде дано видіння від Господа, як це сталося з Петром, зате в нас є Писання, яке відкриває нам Його волю. Якщо якісь наші справи можуть викликати критику, то мудрою відповіддю на виправдання наших дій буде «книга, розділ, вірш».

Продовжуючи, Петро підкреслив також і провидіння Боже: «І ось у ту саму мить три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був. Дух сказав мені йти з ними, аніскільки не вагаючись» (в. 11, 12а; виділено мною). Петро був уражений тим, як Бог розрахував час.

Потім Петро навів докази істинності своїх слів. Зокрема, він послався на юдейських свідків, яких привів із собою: «Пішли зі мною й ці шість братів [Петро, мабуть, вказав на шістьох чоловік, що були з ним]» (в. 12б). Як у Старому, так і в Новому Завіті підкреслюється важливість свідків (Втор. 17:6; Мф. 18:16). Хоча Петро був богонатхненним апостолом, він не вважав, що інші повірять сказаному тільки тому, що сказав це він. Іноді, коли нас викликають на килим, ми почуваємо себе ураженими, якщо нам не вірять на слово. Якщо найвідомішому керівнику ранньої церкви знадобилося свідоцтво товаришів, то чого ж нам дивуватися, якщо цього вимагають від нас?

Вказавши, що шість свідків можуть підтвердити його розповідь, Петро підійшов до того, що викликало незадоволення братів: «…і ми прийшли в дім того чоловіка[7]. Він розповів нам, як він бачив у своєму домі ангела святого, який став і сказав йому: “Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій”» (в. 12в-14).

Бог керував не лише Петром, але і язичниками, до яких той був посланий.

І, нарешті, Петро підійшов до кульмінації того доленосного дня в Кесарії: «Коли ж почав я говорити, зійшов на них Дух Святий, як і на нас спочатку[8]. Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: “Іоан хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим”» (в. 15,16; пор. 1:5). Поза всяким сумнівом, Петрові слухачі були здивовані. Уявляю, як вони обертаються до шести свідків і запитують: «Це правда? Язичники отримали хрещення Духом так само, як апостоли в день П’ятдесятниці?» Я бачу, як ці шестеро кивають: усе було в точності так, як сказав Петро.

Петро був готовий завершити свою ґрунтовну розповідь: «Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа[9], то хто ж я, щоб міг заборонити Богові?”» (в. 17). Петро як би запитував: «Будь ви на моєму місці, стали б ви перешкоджати Богу?» Коли вас викликають на килим, мудро буде не лише поставити себе на місце ваших критиків, але також попросити їх поставити себе на ваше місце.

Не пожалійте часу на вивчення поведінки Петра, коли його призвали до відповіді[10]. Цим ви краще підготуєте себе до наступного випадку, коли хтось критикуватиме вас.

ЗАДОВІЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ (11:18)

Важко було б уявити собі більш задовільний результат, ніж той, що описаний у вірші 18. Вірш починається так: «Вислухавши це». Супротивники Петра були готові його вислухати. Спілкування часто є ключем до створення угоди, а готовність вислухати зазвичай є ключем до спілкування.

Далі у вірші відзначається, що «вони заспокоїлись» (в. 18б). Очевидно, що опозиція шумно виражала свою незгоду з Петром. Висувалися звинувачення, розгоралися пристрасті, чулися вигуки – але спокійна Петрова поведінка заспокоїла натовп. Це показує, що «лагідна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють» (Прит. 15:1).

Проте найбільш задовільною частиною поведінки було не те, що критики Петра замовкли, а те, що вони «прославили Бога» (в. 18в). У всьому, що сталося, вони побачили Божу правицю і зрозуміли, що їм теж не слід перешкоджати Богові. Тому вони дійшли висновку: «Видно, і язичникам дав Бог покаяння[11] на життя» (в. 18г). Ще один гігантський крок був виконаний, щоб усунути перешкоду між юдеями і язичниками.

ВИСНОВОК

Наступного разу, коли вас викличуть на килим, я сподіваюся, що результат буде таким же задовільним, яким він був для Петра в Діян. 11. Але всяке може бути, і навіть якщо результати будуть не зовсім такими, як вам хотілося б, все одно ви почуватимете себе на висоті, якщо (1) будете поводитись так, як Петро, і (2) докладете усіх зусиль, щоб навчитися на цьому своєму досвіді.

Нехай допоможе нам Бог чинити так, як личить християнам, коли нас викликають на килим!


[1] Іншою назвою цього розділу може бути «Коли Петра призвали до звіту».

[2] У Західному тексті вказується, що Петро був відсутній тривалий час. Західний текст, яким користувалися, головним чином, у Римі і його околицях в ІІ-ІV вв., був одним з варіантів Писань, який виник у результаті багатократних переписувань рукописів. Головною відмінною рисою Західного тексту є тенденція до різних вставок і додавань, які, як вважається, не були натхненні згори.

[3] Цей уривок свідчить про те, що Корнилій і його домашні не були юдейськими прозелітами, вони були необрізаними «богобоязливими» людьми.

[4] Якби інший апостол, а не Петро, був покликаний Богом уперше проповідувати язичникам, то, поза сумнівом, після повернення цього апостола в Єрусалим, Петро викликав би його на килим.

[5] Деякі коментатори вважають, що критики Петра висловлювали не лише свої особисті заперечення, але також і побоювання, що новину про прийняття язичників роздує полум’я гоніння на юдеїв в Єрусалимі. Ці коментатори вказують на відновлення гонінь у Діян. 12 як на доказ того, що страхи критиків були небезпідставні.

[6] Порівняйте відмову Петра з протестом Єзекиїля в Єз. 4:14.

[7] Цікаво, що Петро у своєму захисті не згадав, якою хорошою людиною був Корнилій. Петровим критикам було байдуже, хорошим був Корнилій або поганим; вони заперечували проти того, щоб Петро їв з ним тільки тому, що той був язичником.

[8] Це день П’ятдесятниці в Діян. 2.

[9] В оригіналі фраза «увірували в Господа Ісуса Христа» є визначенням до слова «нам», тобто, апостолам.

[10] Варто витратити час на те, щоб продумати, що Петро робив і чого не робив, коли його викликали на килим.

[11] Покаяння тут називається даром Божим, принаймні, з двох причин: (1) Бог дав язичникам можливість покаятися і (2) Він дає те, що робить покаяння можливим (Євангеліє).

Попередній запис

Хороша, але загибла людина (закінчення)

ХОРОША ЛЮДИНА ОТРИМУЄ ДУХА (10:44-46; 11:15-17) Настав час здійснення найбільш важливої частини задуму, спрямованого на те, щоб переконати юдейських християн ... Читати далі

Наступний запис

«В Антиохії вперше…» (11:19-30)

Усе, що вперше, завжди особливе. У 1876 р. Олександр Грем Белл пролив кислоту на свій одяг і повідомив про це, ... Читати далі