В розділі 10 книги Діянь розповідається про навернення Корнилія і його сім’ї. Про важливість цієї події свідчить те, скільки місця відведено оповіданню про це (більше, ніж якійсь іншій історії навернення[1]), плюс той факт, що історія розповідається в деталях двічі практично підряд[2].
Найбільш вражаючий той факт, що це історія навернення хорошої людини! У нині покійного Н. Б. Хардемана була проповідь, названа «Корнилій соромить нас», в якій він підкреслював, що навіть до того, як стати християнином, Корнилій був кращий, ніж багато з нас. Брюс Вайт підкреслив п’ять характерних рис Корнилія[3]: (1) він був набожним учнем. Він був «побожний», «богобоязний». Він був чесним у нечесному світі[4]. (2) Він був відданим батьком. Він, явно, навчив усю свою сім’ю; вони усі вірували в істинного Бога (див. Іс. Н. 24:15; Еф. 6:4). (3) Він був щедрим язичником. «Чинив багато милостині народові». (4) У молитві він був прикладом. «Завжди молився Богові» – так сказано про нього в розділі 10. Найбільш чудовим було те, що (5) він був шанованим римлянином, «про якого добре говорить увесь народ юдейський»[5]. Як правило, юдеї ненавиділи римських солдатів, але богобоязливий Корнилій був виключенням[6]. Можна згадати і інші риси (він був уважним слухачем, і т. ін.). Він був, поза сумнівом, видатною особистістю.
Та все ж, він гинув. Ангел велів йому послати за Петром, оскільки «він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій» (11:14; виділено мною). Корнилій є класичним прикладом тієї істини, що жодна людина не є настільки хорошою, щоб бути спасенною на підставі своїх рис. Найблагочестивіша людина на світі – все-таки грішник, що потребує спасіння (Рим. 3:23; 6:23)! Порівняно з Богом і Його вимогами, «вся праведність наша – як забруднений одяг» (Іс. 64:6). Без крові Христової спасіння немає (Євр. 9:22)! Корнилій і його сім’я потребували крові Христової, в аналогічній ситуації перебуваємо і ми.
А тепер давайте продовжимо наше вивчення історії навернення цієї хорошої людини. Раніше ми говорили, що ламати бар’єри завжди важко. Ми бачили, як Бог крок за кроком працював над тим, щоб звести юдеїв і язичників разом. Під час цього навертання до віри сталося більше надприродних подій, ніж під час якогось іншого. У результаті це, напевно, найбільш неправильно зрозуміле оповідання про навернення з тих, що викладені в книзі Діянь. Сподіваюся, що в цьому розділі будуть дані відповіді на деякі питання з числа тих, що найчастіше зустрічаються.
ХОРОША ЛЮДИНА ЧЕКАЄ ПРОПОВІДНИКА (10:24-27)
Минулий розділ закінчився тим, що десять людей вирушили в подорож з Іоппії на північ: Петро, шість обраних юдейських християн і три посланці від Корнилія. Заночувавши в дорозі, «наступного дня прийшли вони до Кесарії» (10:24а), яка була їх місцем призначення.
Оскільки послати за Петром Корнилію вказав ангел, то сотник був абсолютно упевнений, що апостол прийде. Відповідно, ми читаємо: «Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів» (в. 24б). Чи підрахував Корнилій тривалість подорожі і запросив свою сім’ю і друзів прийти у відповідний час, коли він чекав їх появи, або, можливо, один із слуг, що подорожували з Петром, побіг вперед з тим[7], щоб дати Корнилію можливість зібрати усю групу разом?[8] Цього ми не знаємо, але той факт, що друзі і сім’я відгукнулися на запрошення Корнилія, свідчить про ще одну видатну характеристику сотника: Він був людиною, від чийого запрошення не відмовлялися.
Корнилій не вийшов зустрічати апостола, а чекав у будинку, ймовірно, роздумуючи, чи увійде до його будинку Петро – юдей. Юдеї вірили, що, увійшовши до будинку язичника, вони оскверняються (в. 28; пор. Ін. 18:28). Проте Петро прийшов здалека не для того, щоб проповідувати на ґанку. Наступний крок у руйнуванні стіни упередження був зроблений Петром, коли він сміливо увійшов до будинку Корнилія через парадні двері.
Коли Петро увійшов до будинку, почуття переповнили Корнилія. Він поспішив назустріч апостолові «і поклонився, припавши до його ніг» (в. 25). Грецьке слово, перекладене словом «поклонитися», «означає дію, що виражає повагу як творінню, так і Творцеві»[9]. Можливо, що Корнилій просто хотів показати повагу до Петра як обраного посланця від Господа. Це було вражаюче видовище: римський солдат кланяється в ноги юдеєві – переможець кланяється переможеному[10]. Бар’єри похитнулися!
Якими спонуканнями не керувався сотник, Петро не міг дозволити залишити без уваги невірне враження[11]. Поклонятися слід тільки Богові! (Див. Мф. 4:10; 1Кор. 8:4,6.) Тому Петро швидко підняв Корнилія на ноги, примовляючи: «Встань, я теж людина» (в. 26). Який контраст у порівнянні з тими, хто претендує на роль наступників Петра, і дозволяє людям кланятися їм, простягаючи руку, усю в перснях, для поцілунку[12].
Коли Петро і Корнилій увійшли до будинку сотника, вони розмовляли, як рівні (в. 27а). Увійшовши до кімнати, де зібралися родичі і друзі Корнилія, апостол був, явно, уражений. Він, напевно, чекав зустріти тільки членів сім’ї Корнилія і їх прислугу. Замість цього, він «знайшов багатьох, що зібралися» (в. 27б; виділено мною). Один з письменників так зобразив картину того, що, можливо, побачив Петро:
«Він оглядівся в кімнаті і побачив мармурово-мозаїчну підлогу, римські столи і дивани, шовкові фіранки. Він побачив чоловіків і жінок у римських тогах та іншому одіянні, воїнів, що виблискують своїми регаліями і обладунками, рабів, що крадькома виглядають з дверей…»[13]
Три дні тому Петро не повірив би, що незабаром стоятиме під дахом будинку язичника в оточенні його наближених і домочадців! Багато що сталося за ці три дні – і в житті Петра, і в його серці!
ХОРОША ЛЮДИНА СЛУХАЄ ЄВАНГЕЛІЄ (10:28-43)
Апостол звернувся до тих, що зібралися[14]: «Ви знаєте, що юдеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником[15]; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим» (в. 28). Коли Петру був голос: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим» (10:15), – то йшлося про їжу. Після трьох днів, проте, Петро зрозумів, до чого це відносилося: «Але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим» (виділено мною).
Петро продовжив: «Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись» (в. 29а). Взагалі-то Петро перечив, заперечуючи проти того, щоб заколоти і їсти нечистих тварин, але потім видіння, що тричі повторилося, плюс пряма вказівка Духа Святого йти разом з гінцями, і Петро вже більше не перечив. «Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» (в. 29б).
Корнилій розповів про відвідування ангела: «Четвертого дня[16] я постився аж до цієї години і о дев’ятій годині молився у своєму домі, і ось став переді мною муж у світлій одежі» (в. 30). Процитувавши вказівки небесного посланця, він сказав на завершення: «Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог» (в. 33). Нехай язичники, але вони були втіленою мрією проповідника: люди зібралися не з почуття обов’язку або за звичкою, і не заради того, щоб поговорити або розважитися, а щоб почути усі веління Божі!
Це не могло не справити враження на Петра. «Петро відкрив уста[17] і сказав: “Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому» (в. 34,35). Слова «не дивиться на особу» – калька грецького слова, яке означає: приймати (чи відкидати) когось на підставі однієї лише «особи», тобто тільки на підставі поверхневих рис. Бог не судить людину за такими поверхневими характеристиками, як національність, становище в суспільстві або майновий статус[18]. Навпаки, Бог дивиться на серце і життя кожного! «Але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді[19] [юдей або язичник], угодний Йому» (виділено мною)!
Багато хто з нас чув ці слова так часто, що їх дивовижність вислизає від нас. Усвідомлення цієї істини зробило такий же вражаючий вплив на Петра і так само змінило його життя, як і явлення Ісуса на Савла! Бог запрошував усіх людей, у тому числі, тебе і мене!
Настав час наступного кроку в підготовці юдейських християн до прийняття язичників: уперше Євангеліє мало проповідуватися неюдеям. Петро знову мав використовувати «ключі Царства Небесного» (Мф. 16:19). У віршах 36-43 викладений стислий варіант[20] Петрової проповіді. Почав Петро з того, що в загальних рисах розповів про життя і діяння Ісуса[21]: «Він послав синам Ізраїлевим слово[22], благовістячи мир через Ісуса Христа[23]; Цей є Господь усіх[24]. Ви знаєте[25] про те, що сталося по всій Юдеї[26], починаючи від Галилеї, після хрещення, що проповідував Іоан[27]: як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Назарета[28], і Він ходив, творив добро[29] і зціляв усіх[30], поневолених дияволом[31], тому що Бог був з Ним[32]. І ми свідки всього, що зробив[33] Він на землі юдейській і в Єрусалимі» (в. 36-39а).
Тут Петро перейшов до серця Євангелія – смерті і воскресіння Ісуса: «І що врешті Його вбили, повісивши на дереві. Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися[34] не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним[35], нам, які їли й пили[36] з Ним після воскресіння Його з мертвих» (в. 39б-41).
Проповідь Петра наближалася до кінця: «І Він повелів нам проповідувати людям[37] і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих[38]. Про Нього всі пророки свідчать[39], що всякий, хто вірує в Нього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його[40]» (в. 42,43).
Петро вже збирався сказати своїй аудиторії, що їм необхідно робити (пор. 2:38; 10:48) і почати напучення (пор. 2:40), як його мова була перервана. Ну, не пощастило Петру із завершенням його проповідей. Коли він проповідував юдеям у день П’ятдесятниці, його проповідь перервали вигуки уражених грішників: «Що нам робити?» (2:37). Коли він проповідував після зцілення кульгавого жебрака, його проповідь була перервана людьми, які прийшли заарештувати його (4:1-3). Цього разу його проповідь була перервана Богом.
[1] Другий за тривалістю опис – це навертання до віри юдеїв у день П’ятдесятниці (розділ 1, 47 віршів). Історія навернення Корнилія займає один повний розділ (48 віршів), а в наступному розділі він відразу ж переказується (18 віршів). Оповідання про навернення Савла займає тільки 19 віршів у розділі 9, а разом з переказом у розділах 22 і 26 тільки 38 віршів.
[2] Багато деталей згадуються навіть більше, ніж двічі (наприклад, явлення ангела Корнилію). Історія навернення Савла теж переказується, але тільки через декілька розділів.
[3] С. Bruce White, «The Seeking Centurion», The Preacher’s Periodical (March 1987): 33-35.
[4] Хабарництво було способом життя в римській армії, але Корнилій зумів стати вищим за корупцію.
[5] Порівняйте Корнилія із сотником у Лк. 7:2-5.
[6] Юдей сказав би: «Єдине, що йому потрібне, – це обрізання».
[7] У Західному тексті, багатому всілякими вставками і додаваннями, сказано, що «один з рабів побіг вперед і повідомив про прибуття Петра».
[8] Інша можливість полягає в тому, що, відправивши гінців до Іоппії, Корнилій тут же скликав своїх друзів взяти участь у тривалій молитві і прославленні Бога до тих пір, поки не прибуде Його посланець.
[9] Грецьке слово, перекладене в 10:25 словом «поклонився», утворене від того ж кореня, що і слово «боятися» в Еф. 5:33 (у Суч. пер.: «Дружина ж повинна шанувати чоловіка свого»).
[10] Сотник служив в окупаційних військах у Палестині.
[11] Петро не запитав Корнилія з якої причини той кланяється, і не сказав йому потім: «Якщо ти розумієш, що я просто Божий представник, то це нічого». Петро чітко сказав йому піднятися з колін.
[12] Див. Одкр. 19:10; 22:8,9. Мені довелося побувати в Римі, і я бачив металеву статую Петра, великий палець ноги якої постійно стирається забобонними людьми, які цілують її. Петро вжахнувся б! Це стосується будь-якого слуги Божого, який дозволяє іншим обсипати себе похвалами, яких заслуговує тільки Бог. Петро займав найвище «становище» в церкві, яке хтось колись займав (положення апостола), і проте не дозволив Корнилію кланятися перед ним.
[13] Bernard R. Youngman, Spreading the Gospel.
[14] Слова з вірша 28 були, ймовірно, сказані не лише заради язичників, що зібралися, але і заради шести юдейських братів, які прийшли з ним. Більшість, якщо не усі, що були присутніми, були, напевно, «богобоязливими», як Корнилій, і відвідували синагогу. Вони мали знати і закон, і юдейські традиції.
[15] Спожите тут грецьке слово зі значенням «іноплемінник» було використане в Септуагінті (грецькому перекладі Старого Завіту) для позначення необрізаних філістимлян. Це слово вживалося для вираження кепкування і презирства і, ймовірно, було використане Петром, щоб підкреслити те упередження, яке треба було здолати.
[16] Юдеї вважали, що частина дорівнює цілому. Перший день – це день, коли ангел явився Корнилію. Другий день – це день, коли Петру було видіння. Третій день – це день, коли Петро і його компанія вирушила в подорож. Четвертий день – це день, коли Петро і усі інші прибули в Кесарію.
[17] На перший погляд, фраза «відкрив уста» звучить дивно. (Як він міг розмовляти із закритим ротом?) «Відкрив уста», проте, є ввідною фразою, що використовується в Новому Завіті у разі, коли мала прозвучати особливо значуща заява.
[18] 1Пет. 1:17. У цьому плані ми повинні наслідувати Бога (Як. 2:1-13).
[19] Див. Ам. 9:7 і Мих. 6:8.
[20] Проповідь у викладі Луки займає менше хвилини при читанні вголос. Ще раз ми зустрічаємося з натхненною редакцією Луки. Проте слід зазначити, що незграбність грецького тексту у віршах з 36 по 38 і присутність багатьох виразів арамейською мовою доводять, що Лука не вигадав цю проповідь. Це дійсно суть того, що сказав Петро.
[21] У цій проповіді язичницькій аудиторії Петро приділив більше уваги особистому служінню Ісуса, ніж у своїх проповідях юдеям.
[22] Це відноситься до слова, яке спочатку було послано «синам Ізраїлевим» (юдеям).
[23] Пор. Еф. 2:17.
[24] Тобто, включаючи і язичників.
[25] Петро міг дізнатися від гінців, коли вони йшли разом у Кесарію, що вони знали дещо про Ісуса, або міг припустити, що в них були якісь зачаткові знання, оскільки (1) вони жили лише на відстані трохи більше ста кілометрів від Єрусалиму, (2) Ісус багато подорожував, і (3) Филип, поза сумнівом, проповідував у Кесарії. Вони, мабуть, знали дещо з того, що зробив Ісус, але тепер Петро збирався навчити їх більшому.
[26] У даному випадку під «Юдею» мається на увазі уся Палестина.
[27] Часто відмічали, що проповідь Петра Корнилію аналогічна основним рисам Євангелія від Марка (яке традиційно вважається Євангелієм Петра, записаним Марком): проповідь Петра починається з хрещення, проповіданого Іоанном (і у Марка так) і триває до воскресіння Ісуса (як і у Євангелії від Марка). Це порівняння не можна, проте, нав’язувати оскільки в Євангелії від Марка не згадуються явлення Ісуса після воскресіння або той факт, що Ісус їв і пив зі Своїми учнями, про що говорить Петро в Діян. 10.
[28] Бог помазав Ісуса Святим Духом, коли Його хрестив Іоанн (Лк. 3:21,22; 4:18,19). Сказати: «Бог помазав Його», – означає сказати: «Бог зробив Його Месією».
[29] У цій проповіді (так само як і в Євангелії від Марка) увага зосереджена на тому, що Ісус робив, а не на тому, чому Він учив. Незважаючи на усю важливість вчення Ісуса, саме те, що Він зробив (Його смерть на хресті) спасає нас, а не те, чому Він учив. Бог міг послати кого завгодно учити тому, чому учив Ісус, але тільки Ісус міг померти за нас!
[30] Ісус не зцілив усіх хворих у Палестині, тому слово «усіх» може означати тут «усіх, кого Він брався зцілити» або «з усіх тих, хто був хворий».
[31] Іноді в Писанні деякі фізичні відхилення приписуються дії сатани (пор. Лк. 13:16; 2Кор. 12:7; книга Іова). Це не означає, що усі захворювання викликані сатаною, не означає це також і те, що хвороби не мають значення (Пс. 118:67,71). Під словами «зціляв усіх, поневолених дияволом» можна також розуміти духовне зцілення тих, чий розум був під впливом сатани.
[32] Ін. 3:2.
[33] Іншими словами, «Ви чули про ці речі, а ми їх бачили на власні очі і знаємо, що вони істинні».
[34] «Дав… являтися» буквально означає «зробив видимим». Інакше кажучи, тіло, отримане Ісусом після воскресіння, було б невидимим, якби Бог не зробив його видимим для свідків.
[35] Існує точка зору, що той факт, що Ісус явився тільки тим, хто Його знав, робить твердження, що Він дійсно воскрес, уразливим. Проте хто інший смог би визначити, що це дійсно був Ісус? Той факт, що Він явився наперед обраним свідкам, міг пошкодити цьому твердженню тільки в тому випадку, якщо б можна було довести, що свідки були ненадійні або що вони переслідували якусь вигоду, заявляючи, що бачили Ісуса. Ні те, ні друге не доказове.
[36] Лука вважав це одним з найбільш переконливих доказів воскресіння тілом (Лк. 24:41-43). Чи міг безтілесний привід їсти рибу?
[37] Мф. 28:18-20; Мк. 16:15,16. Під «людьми» в книзі Діянь часто малися на увазі юдеї, але в даному випадку це слово має означати «усі люди», тобто юдеї і язичники.
[38] У книзі Діянь тут уперше говориться про Ісуса як про Суддю, але це буде не востаннє (17:31). Див. 2Тим. 4:1; 1Пет. 4:5.
[39] Ймовірно, Петро згадав деяких з тих пророків, про яких говорив у попередніх проповідях (Діян. 2; 3). Ці богобоязливі люди, мабуть, були знайомі з пророками.
[40] Наголос у вірші 43 стоїть на словах «Нього» і «Його»: спасіння тільки через Христа. Що стосується тих, хто сповідує язичницькі релігії сьогодні, то деякі з них люблять говорити, що «їх релігія – це частина їх культури, і ми не повинні сунутися в їх культуру». Взагалі, ми повинні заохочувати людей триматися як можна ближче до свого культурного коріння, але коли справа стосується релігії, ми повинні розуміти, що якими б «барвистими» не були язичницькі релігії, вони ніколи не приведуть до спасіння! Спасіння можливе тільки ім’ям Ісуса!
