ДРУГИЙ БОЖИЙ КРОК: ПІДГОТОВКА ЮДЕЯ (10:9-23,34,35; 11:5-12)
У вірші 9 місце дії переміщається в Іоппію. Опівдні наступного дня три людини, послані Корнилієм, наближалися до міста. Їм вдалося зробити цей перехід так швидко лише тому, що вони йшли більшу частину ночі. Стомлені гінці наближалися до Іоппії, а Бог тим часом почав готувати Петра до їх прибуття. «Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години[1] вийшов на крівлю дому помолитися» (10:9).
Петро все ще жив у будинку Симона кожум’яки, що стало, поза сумнівом, місцем зібрань християн після прибуття апостола. Біля полудня Петро хотів побути наодинці з Богом, тому він зійшов на дах. У той час дахи будинків були пласкими[2], і їх використовували для сушки фруктів, для сну в літній час і для самоти. Петро був юдеєм, і в нього склалася звичка молитися щодня опівдні (див. Пс. 54:18; Дан. 6:10). Як ми бачимо, він зберіг цю звичку і після того, як став християнином. Немає нічого поганого в тому, щоб зробити молитву звичною справою; погано, коли вона стає тільки звичкою.
Ми не знаємо, про що молився Петро. Може, він молився про те, щоб продовжувати сміливо проповідувати Слово[3]. Можливо, він просив Бога відкрити двері новим можливостям (пор. 14:27). Якщо він просив про останнє, то він от-от мав отримати відповідь на свою молитву, та таку, яку він ніяк не міг припустити!
Під час молитви «відчув він голод, і захотів їсти»[4] (10:10а). У Суч. пер. сказано: «Він відчув сильний голод» (виділено мною). Це був початок роботи Бога з Петром. Якщо ви хочете когось учити, починайте з того місця, де ця людина знаходиться.
Люди, які перебували внизу, стали готувати їжу[5], але Петро залишався на даху, опустившись на коліна[6] і продовжуючи молитися (див. 11:5). «Поки ж готували, найшов на нього жах» (10:10б). «Найшов на нього жах» зовсім не означає, що усе, що за цим сталося, Петру привиділося. Від грецького слова, перекладеного як «жах», сталося слово «екстаз»[7]. Воно свідчить про посилення почуттів Петра, підвищення чутливості, викликане Богом для того, щоб в апостола залишилося сильніше враження від побаченого. Ми могли б порівняти це з налаштуванням радіоприймача для отримання сильнішого сигналу.
“І бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю» (10:11). Деякі вважають, що неодмінно повинні знайти в околицях якесь велике полотно, що стало частиною Петрового видіння: або тент над дахом, або біле вітрило на судні десь неподалік. Якщо так вже необхідно знайти щось, що викликало у свідомості Петра образ полотна, то одна з гіпотез здається мені найбільш осмисленою: «Він побачив … щось, що нагадувало велику чотирикутну скатертину, яка спускалася на землю!»[8] (виділено мною.) Врешті-решт, Петро сильно зголоднів! Ну, а якщо серйозно, то немає необхідності вигадувати щось, що ніби знаходилося в безпосередній близькості і викликало в голові Петра образ полотна. Петро не ловив наркотичний кайф; він приймав видіння від Бога (11:5).
Полотно з небес опустилося і виявилося прямо перед Петром (11:5). Він із подивом розглядав його (11:6): «У ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні» (10:12) – представники усіх видів земних тварин[9]. Були тварини, яких юдеї вважали «чистими», – наприклад, корови, вівці і кози[10]. І були тварини, які вважалися юдеями «нечистими», – верблюди, свині і леви! Ось це видовище! А скільки шуму! Ніби увесь вміст Ноєвого ковчегу вивантажили в найбільше у світі простирадло!
Голос[11] з небес вимовив: «Встань, Петре, заколи та їж» (10:13). Інакше кажучи: «Петро, я знаю, що ти голодний, ось тобі «шведський стіл» прямо з небес. Вибирай, що тобі подобається, і їси!» Але оскільки це було видіння, то не утрудняйте себе думкою про те, як Петро міг виконати команду «Заколи та їж». Ясне одне: можливості тут же «встати, заколоти та їсти» у Петра не було. Він ніколи не заколов би і не став їсти жодну з нечистих тварин. Більше того, навіть чисті тварини були спаплюжені близьким сусідством з нечистими. І ще: щоб чисті тварини були «кошерними», їх треба було заколоти певним способом[12], і процес цей був непростим. Вчення закону про чистих і нечистих тварин настільки укоренилося у свідомості Петра, що (як це часто бувало) він необдумано відповів: «Hі, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого» (10:14). Петро напевно мав на увазі «…і ніколи не стану».
Петро не був першим, хто сперечався з Господом. Ананія сперечався з Господом, коли отримав веління йти до Савла (9:13,14). Савл сперечався з Господом, коли йому було велено покинути Єрусалим (22:19,20). І кожен з них дізнався, що «ні» – це не та відповідь, яку можна давати Богові. «Ні, Господи» – ці два взаємовиключні слова. «Господь» означає «хазяїн, правитель». Визнати Бога Господом – означає визнати, що Він має право розпоряджатися нашим життям! Єдиною доречною відповіддю на Боже прохання є «Так, Господи»! (Див. Лк. 6:46).
Голос заговорив знову: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим» (10:15)[13]. Петро, напевно, виглядав так, як якби його ударили палицею по голові. Щоб усунути якесь нерозуміння, Бог повторив вказівку: «Встань, Петре, заколи та їж! … Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». Потім Бог повторив ще раз: «Сталося це тричі» (10:16а). Господь повелів Корнилію тільки один раз, і він підкорився, але Петру Йому довелося повторити тричі. Підготувати проповідника виявилося в три рази складніше, ніж грішника! Я не знаю, чи протестував Петро кожного разу. Якщо це так, то його протест, поза сумнівом, з кожним разом слабшав. Потім, так само несподівано, як і з’явився, «сосуд знову піднявся на небо» (10:16б).
У Петровій голові, мабуть, проносилась безліч питань. Що це могло означати? Чи дійсно Бог хотів, щоб він вийшов і заколов свиню? Вказівки про чистих і нечистих тварин були важливою частиною закону. Якщо змінилася одна частина закону, значить, змінилися і інші його частини?[14] Чи тільки про тварин турбувався Бог, або в Нього було щось ще на розумі?
Можна дивуватися, чому Бог, замість того, щоб просто сказати Петру, що язичники більше не вважаються нечистими, скористався іносказанням і послав апостолу видіння про чистих і нечистих тварин[15]. Насправді, існував тісніший взаємозв’язок, ніж це може здатися на перший погляд, між старозавітними законами про визнання язичників і чистою і нечистою їжею. Їжа була основним бар’єром у відносинах між юдеями і язичниками. Пізніше, критикуючи Петра за його дії в Кесарії, йому ставили за провину не те, що він хрестив язичників, а те, що він їв разом з ними (11:2,3). Жоден свідомий юдей не міг їсти їжу, приготовану язичником: адже м’ясо могло бути від нечистої тварини; його спочатку могли принести в жертву ідолу, а потім продати на ринку; майже напевно, кров тварини не зціджувала, як цього наказував закон; строгі вказівки закону відносно приготування іншої їжі теж могли не дотримуватися. Якщо бар’єри між юдеями і язичниками підлягали знищенню, то одним з перших треба було знищити закон про їжу.
У вірші 17 говориться: «Коли ж Петро в собі дивувався, що б то означало видіння, яке він бачив, – ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім[16], зупинилися біля воріт». Пізніше Петро скаже: «І ось у ту саму мить три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був» (11:11; виділено мною). Бог вражаюче точно розрахував час. Прибудь вони раніше, Петро не був би розташований запросити їх. Прибудь вони пізніші, і він би не зміг пов’язати їх справу зі своїм видінням.
Оскільки цих три людини були язичниками, то, виявившись перед юдейським будинком, вони не могли без запрошення пройти далі за ворота. Вони крикнули: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?» (10:18).
Петро все ще був на даху і «роздумував про видіння». Дух звернувся до нього[17]: «Встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх» (10:19, 20). Ще одна таємниця! Апостол швидко зійшов вниз і підійшов до людей, які стояли біля воріт. «Я – той, кого ви шукаєте; – сказав він до них, – у якій справі ви прийшли?» (10:21). Петро не здогадувався, якій міг бути зв’язок між небесним видінням і вказівкою Святого Духа йти з цими людьми.
Посланці відповіли: «Корнилій-сотник, муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повеління через святого ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого» (10:22). У голові Петра прогриміли ключові слова: «Сотник… богобоязний… добре говорить увесь народ юдейський». Людина, яка відправила посильних, була язичником! Бог направив язичника, щоб той почув від нього Благу Звістку! Дещо у свідомості Петра стало вияснюватися. Мета видіння полягала не стільки в тому, щоб змінити його дієту, скільки його напрям.
Чи усвідомив Петро в цей момент увесь потаємний сенс видіння? Я не знаю, але текст наступного вірша вражаючий: «Тоді Петро, запросивши їх, пригостив» (10:23а)[18]. Цікаво, що Петро запросив їх зайти, попри те, що це був не його дім (кожум’яка, мабуть, говорив: «Мій дім – твій дім»), але це не найчудовіша частина запрошення. Найчудовішим (що навіть шокує) було те, що юдей запросив язичників у дім поїсти[19] і переночувати! Цей крок був не таким великим, як для юдея увійти до будинку язичника; проте, це був важливий крок на шляху усунення бар’єрів між юдеями і язичниками. У стіні забобону з’явилася серйозна тріщина!
У зв’язку з цим виникає ще одне, менш значне питання: «Чому Петро тут же не вирушив з цими трьома людьми в Кесарію?» Зазвичай цю ситуацію коментують таким чином: «Було вже далеко за полудень, тому Петро і запросив їх переночувати». Проте було дещо більше години дня, а троє гінців Корнилія відправилися в Іоппію, коли було близько четвертої години після полудня. Поза сумнівом, причин для затримки було більш ніж достатньо: Петро і ті шестеро, яких він узяв із собою, ймовірно, були не так молоді, як ці троє[20], і вони не могли всю ніч провести в дорозі[21]. Та і троє посильних, напевно, потребували відпочинку перед тим, як вирушити назад. Можливо, Петро, поглянувши на їх втомлені обличчя, сказав: «Заходьте. Вам треба підкріпитися. Вночі добре відпочинемо, а завтра рано вранці вирушимо в дорогу!» До того ж, знадобилося б багато часу, щоб підібрати як свідків шість юдейських християн, чиє слово мало б вагу в Єрусалимі[22].
Проповідник був готовий, але Богу ще потрібно було попрацювати над іншими юдейськими християнами.
ТРЕТІЙ БОЖИЙ КРОК: ПІДГОТОВКА ЦЕРКВИ (10:23-48; 11:12-17)
«Великий крок» з підготовки інших юдейських християн складався з декількох дрібніших кроків. По-перше, треба було переконати декількох юдейських братів піти з Петром. Вирушити в подорож з язичниками в місто з переважаючим язичницьким населенням – таке їм нечасто доводилося робити. Не виключено, що Петро переконав їх піти, розповівши їм про своє видіння. А можливо, повага до нього зіграла свою роль. Що б там не було, але декілька чоловік погодилися йти. «А наступного дня, уставши, [Петро] пішов з ними [посильними], і дехто з братії іоппійської пішли з ним» (10:23б; виділене мною). У розділі 11 ми дізнаємося, що з Петром пішли шестеро (11:12). Оскільки ці люди не відразу повернулися в Іоппію, а пішли разом з Петром в Єрусалим (11:12), то вони, мабуть, були спеціально підібрані Петром, щоб засвідчити те, що мало статися[23]. Для встановлення істини згідно із законом вимагалося два або три свідки (Втор. 17:6); Петро ж подвоїв і навіть потроїв їх число[24].
Того ранку десять людей вирушили в майже п’ятидесятикілометрову подорож на північ: три посильних, Петро і шість юдейських братів. За ці два дні тріщина в стіні забобонів розширилася. До цієї подорожі Петро і його шестеро друзів, напевно, ніколи так довго не розмовляли ні з ким з язичників. Ізоляція сприяє нерозумінню, тоді як спілкування веде до розуміння. Петро, ймовірно, розпитував про Корнилія і його сім’ю, про те, що їм відомо про Ісуса. Він, мабуть, розповідав людям з Кесарії про Ісуса, поступово підводячи їх до тієї звістки, яку він передасть їм у домі Корнилія. Проте частину часу Петро, напевно, був занурений у роздуми, намагаючись зрозуміти важливість усього того, що сталося.
У вірші 24 ми читаємо: «Наступного дня прийшли вони до Кесарії». Там, у Кесарії, для Петра і шістьох юдейських свідків Бог приготував ще декілька сюрпризів – подальші «кроки», які до основи зруйнують бар’єри між юдеями і язичниками. Але про це в розділі «Хороша, але загибла людина».
ВИСНОВОК
Ми закінчили вивчення першої частини Діян. 10, і я думаю, що історія руйнування Богом стіни між язичниками і юдеями справила на усіх нас сильне враження. Вірші цього розділу повинні особливо відгукнутися в серцях тих з нас, хто не включений в юдейську спадщину. І хоча в роки Другої світової війни я був дуже молодий, я досі пам’ятаю плакати із зображенням дядечка Сема, який вказував пальцем і казав: «Мені потрібен ти!»[25] Розділ 10 книг Діянь описує якраз той момент, коли Бог вказав пальцем на усіх нас, неюдеїв, і сказав: «Мені потрібен ти!» Корнилій і його сім’я – це духовні прабатьки кожного наверненого язичника, починаючи з того і по нинішній день!
Ця історія також і для тих, хто, подібно до Корнилія, будучи доброчесним, залишається загиблим. Не можна покладатися на свої власні чесноти; треба покладатися на Бога і Його благодать!
Особливо ж я сподіваюся на те, що це місце з Писання знайде відгук у тих з нас, хто наповнений забобонами. Вільям Хезліт назвав забобон «дитя неуцтва»[26]. Вольтер казав, що забобон – це те, «що дурні використовують замість розуму»[27]. Яків писав: «Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи» (Як. 2:1). Якщо бути чесними із собою, то ми повинні визнати, що усі ми несемо в собі забобони з минулого. Кожному з нас слід узяти свій список забобонів і покінчити з ним – з Божою допомогою!
Коли Боже Слово промовляє нашим серцям, нам відкривається усвідомлення необхідності змін. Які б зміни ви ні мали здійснити, я молюся, щоб ви це зробили сьогодні. Не уподібнюйтеся Петру, коли він сказав: «Ні, Господи». Пам’ятайте: правильною відповіддю, єдиною допустимою відповіддю на Боже веління буде: «Так, Господи».
[1] Початком відліку часу в юдеїв був захід і схід сонця. Шоста година дня приблизно відповідала полудню.
[2] Багато дітей уявляють Петра, що він притиснувся під час молитви до похилого даху. Слід пояснити, що дах був пласким, а по краю його йшла низька стіна (парапет), що грає роль огорожі (Втор. 22:8).
[3] Апостоли і раніше молилися про послання ним сміливості (пор. 4:29).
[4] Грецьке слово, перекладене як «їсти», було терміном, який використовувався лікарями. Тут явно позначилася медична освіта Луки.
[5] Багато хто з нас звик до їжі опівдні і вважає, що в будинку кожум’яки готували звичайну їжу. Інші народи їдять в інший час, тому не виключено, що це була особлива їжа, приготована просто тому, що Петро зголоднів.
[6] Про це говорить слово «встань» (в. 13).
[7] Грец. екстасіс – складне слово, утворене за допомогою прийменнику «геть, у зовні» і дієслова «поміщати». Дослівно воно означає «переміщення» і відноситься до переміщення розуму у вищий стан свідомості.
[8] Clarence Jordan, The Cotton Patch Version of Luke and Acts (Clinton, N.J.: New Win Publishing, 1969), 114.
[9] Бут. 6:20. Риби не включені в список, можливо, тому, що було б незвичайне їх перебування поза водою.
[10] Розподіл на «чистих» і «нечистих» даний у Лев. 11:1-47 і Втор. 14:3-20. Щоб бути «чистим», чотирьохнога тварина мала мати роздвоєні копита і жувати жуйку. (Тварини, які жують жуйку, мають шлунок з декількома відділеннями. Вони проковтують свою їжу прожованою тільки частково, і вона потрапляє в перший шлунок. Пізніше вони відригують цю їжу, закінчують її жувати, і вона потрапляє в інший шлунок. Їжа, яку відригнула тварина, називається «жуйкою».) Чисті і нечисті «плазуни» і птахи перераховані в Левиті і у Второзаконні.
[11] Оскільки про Бога говориться в третій особі (в. 15), то можливо, що говорив ангел. Петро, проте, зрозумів, що говорив з ним Бог (в. 28).
[12] «Кошерний» – так сьогодні називають їжу, яку юдеям дозволяється приймати в їжу. Це слово з ідіш, утворене від староєврейського слова зі значенням «належний».
[13] Див. 1Тим. 4:3-5. Свого часу Ісус заклав основу для скасування закону про чисту і нечисту їжу (Мк. 7:14-23), але Бог повинен був послати це видіння до того, як буде сприйняте повне значення слів Ісуса. Якщо (як гадають) в Євангелії від Марка дається короткий виклад Петрового благовістя, тоді сам Петро може бути джерелом коментарю в Мк. 7:19: «Так Він [Ісус] оголосив усю їжу чистою» (Суч. пер.).
[14] У міру вивчення книги Діянь ми повинні зрозуміти, що Бог не відкривав Свою волю відразу, але «за мірою необхідності» і такою мірою, в якій Його вісники були готові сприйняти її.
[15] Це може пролити світло на те, як Бог наставляє людей у Новому Завіті: Він надає нам необхідну інформацію, але все таки чекає від нас, що ми використовуватимемо свій розум, яким Він наділив нас.
[16] Ангел дав їм достатньо інформації, щоб дістатися до цього місця як можна ближче; з цієї миті їм слід було запитувати, як йти далі. Бог не робить за нас того, що ми можемо зробити самі.
[17] Петро вже не був в екстазі, тому засіб спілкування був дещо іншим. Ймовірно, немає особливого значення в тому факті, що «ангел» говорив з Корнилієм, а з Петром розмовляв «голос», а потім «Святий Дух». Все одно в обох випадках говорив Бог (10:20,22,28).
[18] Хоча юдеї зазвичай не запрошували язичників у свої будинки, гостинність у біблійні часи була способом життя. Було звичайним явищем, коли людей запрошували пообідати і переночувати.
[19] Хтось у Симоновому домі готував їжу (10:10). Цей випадок міг також послужити основою для звинувачення Петра в тому, що він їв з язичниками (11:3).
[20] Швидше за все, Корнилій вибрав для цієї мети своїх найвитриваліших і найшвидших гінців.
[21] Корнилій вибрав найкращих «ходаків»; Петро вибрав найкращих «свідків» – деякі з них були, явно, літніми людьми.
[22] Ці шестеро не відразу повернулися в Іоппію, а вирушили разом з Петром в Єрусалим (пор. 11:12). Значний період часу вони мали знаходитися далеко від дому, тому їм треба було потурбуватися про свої сім’ї і роботу.
[23] Іншими словами, Петро чекав, що зазнає критики за свої дії. Вирушаючи в Кесарію, він навряд чи знав про майбутні події, але в будь-якому випадку йому потрібні були надійні свідки.
[24] Тлумачі люблять підкреслювати важливість сімох свідків в єгипетському і римському законі. Якщо той факт, що там було сім свідків (ті шестеро плюс Петро), мав якесь значення, то для юдеїв це було пов’язано з числом «7» («повним» числом), і неважливо, яку роль воно грало для язичників.
[25] Я думаю, що ця ідея була запозичена у Великобританії. Останніми роками армія США воскресила плакат із зображенням дядечка Сема для використання його в кампанії з призову в армію.
[26] Herbert V. Prochnow, The New Speaker’s Treasury of Wit and Wisdom (New York: Harper and Brothers Publishers, 1958), 336.
[27] Leonard Louis Levinson, Webster’s Unafraid Dictionary (New York: Collier Books, 1967), 194.
