Після Другої світової війни столиця Німеччини була поділена на Східний Берлін і Західний. У 1961 р. комуністи звели безславну Берлінську стіну, щоб люди не могли втекти зі Східного Берліна. Усі ці роки багато хто намагався перебратися через стіну; і більше 170 людей загинуло при цьому. Я думав, що стіна стоятиме і після моєї смерті. Яким же було моє здивування, коли в листопаді 1989 р. прийшло повідомлення про те, що Берлінська стіна пала! Я довго пам’ятатиму телерепортажі про тріумфуючі натовпи і людей, які розламують напівзруйновану стіну.
Проте якою б епохальною не була ця подія, Новий Завіт розповідає нам про день чудовіший – день падіння стіни між юдеями і язичниками. От як писав про цю подію Павло:
«Отже, пам’ятайте, що ви, колись язичники плоттю, …були … відчуженими від громади ізраїльської, чужі завітам обітниці, … а тепер у Христі ви [язичники], що колись були далекими, стали близькими Кров’ю Христовою. Бо Він є мир наш, Який створив з обох [юдеїв і язичників] одне і зруйнував перепону, яка стояла посередині, скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб з двох [юдеїв і язичників] створити в Собі Самому одну нову людину, вчинивши мир, і в єдиному тілі [тобто церкві[1]] примирити обох із Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому… Отже, ви вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і свої Богові [Його сім’я]» (Еф. 2:11-19; виділено мною).
«Перепоною» між юдеями і язичниками був «закон заповідей», тобто закон, що міститься в Старому Завіті. Бог уклав особливий завіт з юдеями і дав їм Мойсеїв закон як частину Свого плану привести Месію у світ (Гал. 3:16,19,24,25). Язичники не були включені в той завіт[2], і закон стояв непереборним бар’єром між ними і юдеями. Ісус прийшов зруйнувати цю перепону. Померши на хресті, Він зазнав «смерти за всіх» – як юдеїв, так і язичників (Євр. 2:9; виділено мною). «Перепона» закону була законним чином «скасована» в момент Ісусової смерті!
Хоча стіна, що розділяла юдеїв і язичників, теоретично була зруйнована на Голгофі, практично вона пала в Кесарії. Іншими словами, у Божій свідомості стіна пала в Лк. 23[3], але в людській свідомості вона продовжувала існувати аж до подій, описаних у Діян. 10.
Частково проблема полягала в тому, що юдеї додали свої власні укріплення до «перепони, яка стояла посередині». Закон учив їх, що вони обраний Богом народ, і вони загордилися, вважаючи себе кращими за язичників. Закон учив їх триматися окремо, і вони вирішили, що це надавало їм право зневажати інших[4]. Зведені людиною бар’єри гордості, забобонів і пристойності були в багатьох планах більш важко здоланими, ніж зведені Богом! Діян. 10 розповідає про те, як Бог почав руйнувати ці бар’єри в ранній церкві.
Лука, починаючи розповідати історію, зазвичай притримував деякі важливі подробиці для повторного переказу. Тому, вивчаючи з вами Діян. 10, я звертатимуся до подробиць з розділу 11. У процесі вивчення цих розділів ми подивимося, як можна зруйнувати бар’єри, що стоять між людьми в наші дні.
ПЕРШИЙ БОЖИЙ КРОК: ПІДГОТОВКА ЯЗИЧНИКА (10:1-8, 22, 30-32; 11:13, 14)
Коли хочеш примирити двох людей, добре буває поговорити спочатку з кожним з них окремо. Найкраще починати з того, хто більш готовий до примирення. Тому Бог почав з язичника.
Ми читаємо: «У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським» (10:1). Хоча з погляду юдеїв найважливішим містом у Палестині був Єрусалим, з погляду римлян найважливішим містом була Кесарія. Там знаходилася резиденція римського правителя Палестини[5] і штаб римських окупаційних військ. Місто було наново відбудоване Іродом Великим і назване на честь кесаря Августа. Це було прекрасне місто з вулицями і будівлями з мармуру. Проте Бога не цікавив мармур; Його цікавила одна людина. Цю людину звали Корнилій.
На перший погляд, Корнилій найменше підходив на роль першого наверненого язичника. Він був воїном, а воїни зазвичай не чутливі до духовних речей. Корнилій був «сотник з полку, званого Італійським». Такий полк (когорта) налічував від шестисот до тисячі людей[6]. Слово «італійський» вказує на те, що цей полк набирали в Італії, і спочатку він складався з італійців[7]. Латинське ім’я Корнилій[8] дозволяє зробити припущення, що він теж був родом з Італії. Як «сотник», він відповідав за сто воїнів[9].
Попри те, що Корнилій був римським воїном, він був хорошою людиною. Іноді в поганому місці можна зустріти хорошу людину. Він і справді був виключно хорошою людиною. У 10:2 написано, що він був «побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові». Пізніше його слуги так охарактеризують його: «Муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський» (10:22). Цей римський воїн втомився від порожнечі язичницької релігії і звернувся до віри в істинного Бога. Він «богобоязний» – язичник, який вірив в Ієгову, прийняв моральні і етичні стандарти закону, але який не зробив обрізання[10], і не став юдейським прозелітом.
Якось після обіду Корнилій молився. Була третя година дня – чергова «година молитви» для юдеїв. І раптом став перед [ним] «муж у світлій одежі» (10:30)!
«Близько дев’ятої години дня[11], у видінні, він ясно бачив[12] ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: “Корнилію!” Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: “Що, Господи?”[13] Ангел відповів йому: “Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом» (10:3,4).
Як дим від жертвопринесення, молитви і милостині Корнилія піднялися до Бога[14]. Пізніше Корнилій так повторить слова ангела: «Корнилію! Почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом» (в. 31).
Іноді ставлять питання: «Чи чує Бог молитву нехристиянина?» Так і хочеться процитувати з Ін. 9:31: «Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає»[15], – і просто відповісти: «Ні». Але оскільки Бог почув молитву Корнилія, краще буде сказати: «Залежить від того, який спосіб життя він провадить і про що молиться». Якщо він така людина, як Корнилій, і прагне пізнати Господа, тоді покликання Бога за допомогою молитви не принесе шкоди і може навіть допомогти[16] – але тільки за умови, що людина розуміє, що прояснити може тільки Слово Боже (11:14). Але якщо людина молиться Богові, просячи Його про своє спасіння окрім і в обхід покорі Євангелію, Бог не може і не буде чути[17] таку молитву![18]
Підтвердивши, що Бог почув молитву Корнилія, ангел дав сотникові вказівку: «Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря» (10:5,6)[19]. Згідно 10:22, послати за Петром потрібно було для того, щоб сотник міг «послухати слова [його]». З розділу 11 ми дізнаємося, що ангел сказав Корнилію: «Він скаже тобі слова[20], якими спасешся ти і весь дім твій» (в. 14).
Якби мені довелося проповідувати на похоронах людини, яка мала усі риси, перераховані в 10:2, і міг чесно сказати, що ангел нещодавно з’являвся їй, щоб підтвердити, що Бог задоволений її молитвами і добрими діяннями, то хтось з присутніх обов’язково б вигукнув: «Яка чудова людина! Кому, як не їй, відправитися на небеса!» Проте слід додати ще одну рису до характеристики Корнилія: він був загиблим, він загинув у гріхах своїх![21] Зверніть увагу на слова ангела: «Він [Петро] скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім».[22]
Якби Корнилій був таким, як деякі сьогодні, він би образився, почувши слова ангела про те, що потребує спасіння: «Як ти смієш говорити, що я загиблий! Запитай будь-кого, і тобі скажуть, який я хороший, який я праведний!» У цього сотника була, проте, інша цінна риса – упокорювання. Він не наполягав на своїх чеснотах, але тут же, як і личить справжньому воїнові, підкорився: «Коли ангел, який говорив із Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна[23] з тих, які були при ньому, і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію» (10:7,8).
Було вже пізно, проте Корнилій все одно відправив їх у майже в п’ятидесятикілометрову подорож в Іоппію. Сьогодні здолати п’ятдесят кілометрів автомобілем нічого б не вартувало. Ми могли б о четвертій годині дня виїхати в Іоппію, забрати Петра і повернутися в Кесарію до вечері, але цим трьом знадобилися багато годин стомливого шляху[24].
Пізніше, прибувши на місце, Петро скаже Корнилію: «Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» (10:29). Давайте поставимо це доречне питання в різних формах, щоб висвітити основні істини в Божому плані спасіння Корнилія. По-перше: «Навіщо взагалі посилати за кимсь?» Невже ангела не вистачає? Ось він би і сказав Корнилію, як йому спастися? Ангел не сказав Корнилію, що необхідно зробити, з тієї самої причини, за якою ангел і Святий Дух не дали вказівок євнуху в розділі 8, і з тієї ж самої причини, за якою Ісус не зробив цього, коли з’явився Савлу (9:6). Піклуватися про «скарб» Євангелія було довірено «глиняним сосудам», християнам (2Кор. 4:7). Ісус дав велике доручення людям, а не ангелам. «Служіння примирення» і «слово примирення» були довірені людям, а не небесному воїнству (2Кор. 5:18,19). І хоча в Діяннях деякі випадки навернення супроводжуються чудесами[25], Бог ніколи не відступав від Свого власного плану, згідно з яким люди повинні розповідати іншим людям як спастися! Метою з’явлення ангела був не спасіння Корнилія, а зведення разом благовісника і грішника. Без цієї божественної вказівки Корнилій ніколи б не запросив юдея у свій дім.
По-друге, давайте так перефразуємо питання: навіть якщо Божа воля і полягала в тому, щоб хтось благовістив слова спасіння Корнилію, чому Господь сказав Корнилію послати саме за Петром? Петро знаходився на відстані півсотні кілометрів, а в Кесарії вже був, принаймні, один натхненний проповідник, Филип[26]. Навіщо посилати в Іоппію за Петром? Щоб відповісти на це питання, звернемося до Ісусової обіцянки Петру: «І дам тобі ключі Царства Небесного» (Мф. 16:19). Петро скористався цими ключами в Діян. 2, коли людям уперше було сказано, що робити, щоб спастися (2:38). Тоді, проте, лише невелика частина людства пройшла у двері: хрещення прийняли тільки юдеї. У Діян. 10 Петро діставав можливість скористатися ключами, щоб відкрити двері навстіж – запросити в церкву неюдеїв! Через декілька років Петро так скаже про ці події: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували» (15:7; виділено мною)[27]. Бог велів Корнилію послати за Петром, бо Бог обрав апостола, щоб той сказав сотнику, як йому спастися.
Грішник був підготовлений; тепер Бог мав підготувати благовісника.
[1] Еф. 1:22,23.
[2] Язичники могли ставати юдейськими прозелітами.
[3] А також в інших розділах Євангелій від Матфея, Марка і Іоанна, присвячених розп’яттю.
[4] Багато хто вважав неюдеїв «собаками». Коли юдей повертався з ринку, перед тим, як сісти за стіл, він мив руки до ліктя (Мф. 15:2) із страху, що він осквернив себе, доторкнувшись до язичника або чогось, що належало язичнику.
[5] Римські правителі в особливих випадках відвідували Єрусалим (тому Пилат був в Єрусалимі під час свята Пасхи, коли був убитий Ісус), але їх резиденція була в Кесарії.
[6] Звичайна когорта складала десяту частину легіону (шість тисяч людей), тобто близько шестисот людей; проте допоміжна когорта могла налічувати до тисячі людей.
[7] Більшість окупаційних військ складалися з людей, які проживали в провінції, тому, слід вважати, через якийсь час італійців замінили місцевими людьми, але назва збереглася.
[8] «Корнилій» – поширене латинське ім’я. За багато років до описуваних подій Корнелій Сула звільнив десять тисяч рабів, і багато хто з них узяв собі його ім’я.
[9] У Новому Завіті згадується декілька сотників, і усі вони, як один, показані в хорошому ракурсі. Сотники вважалися кістяком римської армії.
[10] Той факт, що він не зробив обрізання, підкреслюється в 11:3.
[11] Юдеї починали відлічувати час з початку дня, тому дев’ята година дня приблизно відповідає нашим трьом годинам після полудня.
[12] «Ясно бачив» – цим словом підкреслюється, що це було щось реальне, невигадане.
[13] У даному контексті слово «Господи», швидше за все, було спожито на знак поваги.
[14] Два слова, спожиті ангелом, дають нам уявлення про жертвопринесення: (1) юдейське слово, що означає всепалення, дослівно означає «сходження, вознесіння»; (2) частина хлібного приношення, що спалюється на вівтарі, називалася «пам’яттю» (Лев. 2:2,9,16; 5:12).
[15] Можна зауважити, що зцілений, який вимовив ці слова, говорив не за натхненням. Слова ці, проте, засновані на загальній істині Старого Завіту (Прит. 28:9). Зверніть увагу, що слова відносяться до грішного чада Божого, а не до грішника-іноплемінника.
[16] Якщо явлення ангела Корнилію розглядати, як пряму відповідь на його молитви, то цілком можливо, що Корнилій просив про подальше роз’яснення волі Божої.
[17] «Чути» спожито в значенні «відгукуватися», тобто відповідати.
[18] Див. 22:16, де благовісник сказав людині, яка молилася: «Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса».
[19] Далі йдуть слова: «Він скаже тобі слова, якими спасешся ти i весь твій дім» (в. 6б). Хоча вважається, що в оригіналі тексту вони відсутні, суть цих слів розкривається в 10:22 і 11:14.
[20] Грецьке слово ремата («слова»), зазвичай означає «те, про що говорять».
[21] Я розумію, що існував певний перехідний період часу між смертю Ісуса на хресті і початком проповіді Євангелія в різних місцях, і що в мене немає права судити, чи був хтось тоді спасенний або загинув. Таке право було в Бога, і Він сказав, що Корнилій і його домашні не були спасенні.
[22] Корнилій і його сім’я – типовий приклад тих, хто описаний в Еф. 2:12.
[23] Цього воїна могли послати для захисту двох інших слуг. Той факт, що він названий «побожним», вказує на те, що він також був «богобоязним», і що Корнилій чинив вплив на оточення.
[24] Ми не знаємо, як вони подорожували: пішки, кіньми або якось інакше.
[25] Зазвичай завдяки цим чудесам благовісник зустрічався з грішником. У випадку із Савлом була додаткова причина явлення йому Ісуса: дати йому ознаки апостола.
[26] Див. 8:40 і 21:8-14. Подорож, про яку сказано в 8:40, вірогідно, зайняла певний час; але оскільки події, викладені в 9:1-31, тривали, принаймні, три роки (пор. Гал. 1:18), то Филип, безперечно, був вже в Кесарії до моменту подій, описаних у Діян. 10. Прибувши в Кесарію, Филип, мабуть, влаштувався там.
[27] Висловлюється припущення, що Корнилій і його сім’я були не першими наверненими язичниками, і що просто, живучи в безпосередній близькості від Єрусалиму, вони були першими, хто порушив спокій єрусалимських християн. Слова Петра в 15:7 здаються досить переконливими, що Бог обрав його першим проповідувати язичникам.
