У розмові з Никодимом Ісус порівняв процес навернення з народженням. Він сказав юдейському правителеві: «Якщо хто не народиться звище (у СП «знову»), не може бачити Царства Божого» (Ін. 3:3; пор. Ін. 3:5; 1Пет. 1:22,23). Новий Завіт називає молодих християн «немовлятами у Христі» (1Кор. 3:1; див. також Євр. 5:13)[1]. На немовлят у Христі або новонавернених християн, як і новонароджених дітей, очікують усі небезпеки і усі радощі.
У попередньому розділі ми розглянули «процес нового народження» Савла Тарсянина (відомішого під ім’ям апостола Павла)[2]. У цьому розділі ми продовжимо вивчення Діян. 9 і познайомимося з першими днями Савла як новонаверненого християнина[3]. З тексту ми отримаємо «дорослу пораду немовлятам у Христі».
ЦІНУЙТЕ СВОЮ СІМ’Ю (9:19,20,26-28,30)
Один лікар якось сказав мені, що немовлята за своєю природою схильні до загибелі. На противагу новонародженим тваринам, людські дитинчата вимагають постійної уваги. Щоб забезпечити цей постійний догляд, Бог створив сім’ю. Рівень смертності новонавернених християн навіть вищий, ніж новонароджених дітей. Щоб зміцнити і надихнути немовлят у Христі, Бог створив другу сім’ю – церкву[4]. Павло говорив про дім Божий, «яким є Церква Бога Живого» (1Тим. 3:15). У сучасному перекладі замість «дім Божий» читаємо «сім’я Божа»[5].
Я знайомий з деякими людьми, які не цінують свої сім’ї[6]. На жаль, є в мене і знайомі християни, які не цінують духовної сім’ї, створеної Богом. Новонавернені християни повинні цінувати церкву і використовувати переваги цього Господнього встановлення.
Ті, хто не усвідомлює важливості церкви, повинні пильніше поглянути на навернення Савла. З’явившись перед гонителем на дорозі, Ісус запитав: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (9:4; виділено мною). Савл не переслідував особисто Ісуса: він переслідувала Ісусових учнів (8:1-3). Той, хто кривдить Ісусових учнів, кривдить Ісуса. Дозвольте мені розвинути цю думку. Говорячи конкретно, Савл піддавав гонінням церкву. У Діян. 8 сказано: «Того дня сталося велике гоніння на церкву… А Савл нищив Церкву» (в. 1,3; виділено мною). У своїх листах Павло сам казав, що піддавав гонінням церкву. «Я… гнав Церкву Божу» (1Кор. 15:9); «Я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її» (Гал. 1:13). У Фил. 3:6 Павло називає себе «гонителем Церкви». І в той же час Ісус каже, що Савл гнав Його. Звідси висновок: не можна розділяти Ісуса і Його церкву![7]
Після того, як Савл прийняв хрещення, Господь додав його до церкви, і він негайно був прийнятий у братерство общини Дамаску. (Я уявляю собі, що деякі з общини були присутніми при хрещенні[8] і обіймали Савла, що вийшов з води, вітаючи його словами: «Ласкаво просимо, брате Савле!») Після хрещення, каже автор, «Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску» (в. 19б). І відразу ми читаємо: «І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса» (в. 20а). Однією з причин, за якою в цього немовляти в Христі знайшлася мужність проповідувати, була підтримка, яку йому надали його нові брати і сестри в Христі! Пізніше в Дамаску, коли життя Савла буде в небезпеці, його духовна сім’я прийде йому на допомогу.
Залишивши Дамаск назавжди, Савл негайно повертається в Єрусалим. В Єрусалимі він хоче, щоб його брати і сестри в Господу знову оточували його. Ми читаємо: «Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників» (в. 26а). Грецьке слово, спожите в цьому місці, дослівно означає «склеїти або скріпити разом з допомогою цементного розчину»[9]. Савл хотів бути частиною братерства єрусалимської общини. Для нього це було настільки важливо, що в оригіналі сказане: «увесь час намагався» приєднатися до учнів.
Раніше ми відмічали, що ніхто не може вступити в церкву Господню, але може бути доданий до неї Господом (2:41,47). Проте, після того, як людина вже додана до всесвітнього тіла Господньої церкви, вона може (і повинна) «приєднатися» до місцевої громади. Кожен християнин має бути активним членом місцевої громади[10]. Саме таким і хотів бути Савл. Хрестившись у Дамаску, Савл природним чином став членом місцевої громади – так зазвичай і відбувається, коли хтось приймає хрещення[11]. Прийшовши в Єрусалим, він не став автоматично членом місцевої громади, але він хотів спілкування з братами і сестрами і старався, щоб його прийняли як рівного.
Ми вже переконалися у важливості вселенської церкви, – церкви, за яку Ісус віддав Своє життя. Місцева церква не менш важлива. Фактично, єдиним видимим і відчутним вираженням вселенської церкви є місцеві громади. Свої послання Павло адресував не «вселенській церкві», а конкретним громадам у конкретних місцях (1Кор. 1:2; 2Кор. 1:1; Гал. 1:2; 1Сол. 1:1; 2Сол. 1:1).
Новий Завіт неодноразово підкреслює значення місцевої громади. В Одкровенні про Христа сказано як про того, «Хто ходить посеред семи золотих світильників», які є «сім церков [громад], що знаходяться в Асії» (2:1; 1:4,20). По можливості, над усіма нами повинні наглядати старійшини (Євр. 13:17)[12], але ж старійшини стежать тільки за місцевими громадами. Ми не можемо перебувати під наглядом старійшин, не будучи членами місцевої громади.
Коли ви переїжджаєте з одного місця на інше, ви повинні чинити як Савл: якнайскоріше знайти общину вірних людей Господніх[13] і якимсь чином повідомити їм, що ви хочете «пристати» до цієї групи християн!
Спочатку християни в Єрусалимі не хотіли приймати Павла[14]; але коли Варнава виявив до нього особистий інтерес і поручився за нього, його прийняли і інші (в. 27). Після цього він вже міг вільно перебувати серед християн (в. 28) і спілкуватися з ними. Пізніше, коли йому доведеться тікати з Єрусалиму (так само, як з Дамаску), саме брати в Христі допоможуть йому уникнути смерті (в. 29,30).
Савл, поза сумнівом, дорожив своєю духовною сім’єю – церквою. Сподіваюся, що і ви теж дорожите нею!
ВЧИТЬСЯ ГОВОРИТИ (9:20-22, 27-29; 26:20)
Малюки повинні навчитися говорити. Деякі вчаться цьому швидко; інші – повільніше. Як ми радіємо, коли вони вимовляють свої перші слова! Коли я бачу, як швидко «заговорив» Савл, я згадую нашого первістка – Сінтію. Ще зовсім малятком Сінді намагалася повторити за нами кожне слово («гіпопотам», «носоріг» і т. д.). Їй так подобалося говорити, що іноді ми відчували необхідність «пояснитися» перед сторонніми. «Це природно для неї, – казали ми, – адже її батько – проповідник, а мати – жінка».
Коли Савл «народився знову», він почав говорити відразу ж – цілими реченнями – про Ісуса. Ми не знаємо, в який день тижня він хрестився, але в наступну суботу він вже був у синагозі: «І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий» (9:20). Поява Савла в синагозі, мабуть, схвилювала присутніх, але не здивувала[15]. Присутність знаменитого юдея – знавця і ревнителя закону – робила їм честь. Коли підійшов час проповіді, ведучий богослужіння, ймовірно, обернувся до Савла і сказав: «Брате! Якщо в тебе є слово повчання до народу, говори» (див. 13:15). Аудиторія, поза сумнівом, чекала почути палку промову про те, як християни руйнують чистоту юдаїзму. Але замість цього вони почули проповідь про Ісуса – Сина Божого!
Це перша проповідь про Ісуса як про «Сина Божого» в книзі Діянь[16]. Ісус явився Савлу на дорозі, що веде в Дамаск[17], як Божий Син, і Савл хотів, щоб усі знали цю велику істину. Фраза «Син Божий» стала центральною темою в апостольських листах[18].
Присутніх уразили ці слова, але ще більше їх уразив сам промовець. Ми читаємо: «І всі, хто чув, дивувалися і говорили: “Хіба це не той самий, який гнав у Єрусалимі тих, які призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвящеників?”» (9:21).
Дні йшли за днями, а Савл продовжував говорити, «сміливо проповідував в ім’я Ісусове» (9:27). «Савл усе більше і більше зміцнювався і бунтував юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос» (9:22). Словом «доводячи» перекладається складне грецьке слово, що дослівно означає «зводити разом, об’єднувати, зв’язувати воєдино». Павло наводив цитати із Старого Завіту про Месію, а потім зіставляв їх з фактами з життя Ісуса[19]. «Зв’язування воєдино» цих двох джерел неспростовно доводило, що Ісус – Месія!
Савл не лише оголосив Ісуса Месією. Він повідав своїм юдейським побратимам, що ним, як і йому, треба змінити свою прихильність! Він заявив «жителям Дамаска… щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння» (26:20; виділено мною).
[1] В обох цих віршах слово «немовля» використане в зменшувальному значенні, бо ті, кого так називають, не виросли як християни. У тому, щоб починати немовлям, нічого поганого немає; набагато гірше залишитися немовлям на решту життя!
[2] Як і в попередньому розділі, я використовуватиму обидва імені: Савл і Павло.
[3] Іноді я називатиму учнів Христових «християнами», хоча ця назва з’явиться тільки в 11:26.
[4] Кожен спасенний додається до церкви.
[5] Існує думка, що «дім» у 1Тим. 3:15 означає «храм», але в контексті слово «дім» (грец. ойкос) у вірші 15, поза сумнівом, означає те ж саме, що і у віршах 4, 5 і 12. У цьому місці Писання Павло порівнює сім’ю Божу із сім’ями керівників церкви.
[6] Якщо це до місця, то можна поговорити про любов до наших земних сімей.
[7] Оскільки сьогодні багато хто недооцінює церкву, то в разі потреби можна зупинитися на цьому моменті детальніше.
[8] Я вважаю, що Ананія зміг розсіяти будь-які побоювання, які могли виникнути в братів.
[9] W. E. Vine, Vine’s Complete Expository Dictionary of Old and New Testament Words. У Мф. 19:5 це слово перекладається «з’єднається». Інші випадки вживання цього слова див. у Лк. 15:15; Діян. 5:13; 10:28.
[10] Визначення «член» йде від Рим. 12 і 1Кор. 12, де окремі християни порівнюються з членами фізичного тіла: ногою, рукою, оком, вухом і т. ін.. Бути «членом» місцевої громади не означає тільки числитися в списку; це, швидше, означає бути діючою частиною цієї общини. «Стати членом» общини означає висловити бажання працювати в цій общині.
[11] Іноді людина приймає хрещення далеко від дому і планує приєднатися до общини за місцем проживання.
[12] Общині не обов’язково мати старійшин, щоб вона не суперечила Писанню, проте кожна община повинна прагнути обрати на цю роль гідних чоловіків якнайскоріше (Тит. 1:5). Навіть якщо в общині немає старійшин, то ми все одно повинні перед кимсь нести відповідальність. Членство в місцевій громаді може допомогти виникненню цього почуття відповідальності.
[13] Перед нами стоїть проблема, якої не було в Савла: за часів Савла не існувало сект і різних віросповідань, чого не скажеш про сьогоднішній день, і тому нам необхідно спочатку переконатися, що община, до якої ми «приєднуємося», дотримується принципів Слова Божого.
[14] Це свідчить про те, що немає необхідності автоматично приймати будь-кого до місцевої громади. Проте, якщо немає досить вагомої причини вчинити інакше, то зазвичай приймають усіх, хто хрестився згідно Писання (і, отже, доданий до церкви Господньої).
[15] Їх могло здивувати швидке відновлення його зору, але в його появі не було нічого дивного. Кінцевим пунктом його подорожі були синагоги в Дамаску (9:2).
[16] Фактично, це єдиний випадок вживання цієї фрази в книзі Діянь, хоча частково Павло вживає її в 13:33.
[17] Фраза «Син Божий» пов’язується не з явленням Христа, а з тим, що Ісус говорив з небес, тобто являв Собою присутність Божу!
[18] У своїх посланнях Павло використовував цю фразу близько п’ятнадцяти разів.
[19] Як приклади міркувань Павла див. Діян. 13:6-14; 17:1-3,10.
