СВЯЩЕННІ ДВОРИ (7:44-50)
Посилання на скинію Молохову послужило містком до третьої частини Стефанової промови, в якій він спочатку сказав про Божу скинію, а потім про храм. У цій третій частині Стефан відповідає на висунене проти нього звинувачення в ганьбі на храм (6:13,14). Проте до цього звинувачення він підходить інакше, ніж до інших. Що стосується звинувачень у тому, що він, нібито, висловлювався проти Бога, Мойсея і закону, то Стефан продемонстрував до них глибоку повагу. До звинувачення у висловлюванні проти храму він підходить так, що стає неважливо, говорив він так чи ні – бо храм сам по собі, виявляється, не так вже потрібен.
«У отців наших була в пустелі скинія свідчення[1], як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений[2] ним. Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида»[3] (7:44,45).
Стефан нагадав своїм слухачам, що їх батьки поклонялися Богові задовго до того, як був побудований храм в Єрусалимі. Бог повелів Мойсеєві звести не храм, а скинію. Потім їх батьки, перебуваючи в пустелі і в землі Ханаанській, поклонялися Богові в скинії упродовж чотирьохсот років, «до днів Давида».
Ідея звести постійний будинок для ковчегу Завіту належала Давиду: «який знайшов ласку перед Богом[4] і благав знайти оселю для Бога Якова» (7:46). Давида похвалили за ідею, але храм побудувати не дозволили (2Цар. 7:2-13): «Соломон же [син Давидів] збудував Йому храм» (7:47; пор. 2Цар. 7:2-13). Сенс сказаного полягає в тому, що, якби храм був так потрібен, він був би побудований відразу ж після пропозиції Давида. Проте минуло немало років, перш ніж він, нарешті, був побудований!
Потім Стефан зробив вкрай скандальну заяву (можливо, подібна заява звучала в його проповідях і раніше, і не виключено, що саме вона дала привід звинуватити його в оскверненні храму): «Але Всевишній живе не в рукотворних храмах» (7:48а)[5]. Подібна заява не інакше як підвищила температуру в його слухачів, але чи було це богохульством? Відкриваючи храм, Соломон молився Богові: «Воістину, чи Богові жити на землі? Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм, який я побудував» (3Цар. 8:27; пор. 2Хр. 6:18). Стефан нагадав синедріону, що пророк Ісая підкреслював ту ж істину: «…як говорить пророк: “Небо – престіл Мій, і земля – підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, – говорить Господь, – або яке місце для спокою Мого? Чи не Моя рука створила все це?”» (7:48б-50; пор. Іс. 66:1,2).
Ісая сказав, що усе навколо є Божий храм! Так навіщо ж тоді синедріону засмучуватися, якщо хтось натякає, що будівля, зведена людськими руками, не має великого значення?
Це був ідеальний момент, щоб вимовити вчення про те, що Бог живе у Своїх людях[6]. Ісая теж підкреслював слова Божі: «Я живу … із упокореними і смиренними духом» (Іс. 57:15)[7]. Проте в Стефана так і не виявилося можливості звести воєдино усі нитки, що проходять через його проповідь[8].
СТРАХІТЛИВИЙ ВИСНОВОК (7:51-53)
У вірші 51 зміст Стефанової промови несподівано і різко змінюється. Може, він побачив усе зростаючу ненависть на лицях слухачів? Чи відчув, що в нього не вистачить часу на усе, що він задумав сказати? А, можливо, посилання на пророка (в. 48) просто нагадала Стефану про те, як юдеї поводилися з пророками (в. 52)? Якою б не була причина, Стефан швидко перейшов від захисту до нападу, сказавши суддям, що вони самі винні в тому, у чому звинувачують його: «Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами[9], ви завжди противитеся Духові Святому[10], як отці ваші, так і ви. Кого ж з пророків не гнали отці ваші?[11] Вони повбивали провісників пришестя Праведника[12], зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, – ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли”» (7:51-53).
Вони звинуватили Стефана в нешанобливому ставленні до Бога, але самі опиралися Святому Божому Духові, не слухаючи тих, на яких Бог послав Святого Духа! Вони звинуватили Стефана в неповазі до Мойсея і закону, але самі не дотримувалися закону Мойсеєвого! Їх вуха відмовлялися чути істину, їх серця відмовлялися приймати істину, а їх шиї відмовлялися схилитися перед істиною!
Вони нічим не відрізнялися від своїх батьків! Їх батьки відкинули Йосифа. Потім вони двічі відкинули Мойсея. І, нарешті, вони не лише відкинули пророків, вони їх убили! Подібним же чином синедріон відкинув Праведника, Ісуса, коли Він прийшов – і вони убили Його!
Коментатори іноді малюють Стефана несподівано агресивним, з палаючими очима, який прямо викликає синедріон на ухвалення йому смертного вироку. Це ніяк не відповідає характеру людини, «сповненої благодаті» (6:8; суч. пер.), яка шанобливо звертається до синедріону як до «мужів-браттів і отців» (7:2) і пізніше молилася: «Господи, не вважай їм це за гріх!» (7:60). Я вважаю, що мета Стефана у віршах 51-53 полягала не в тому, щоб вилити гнів на синедріон, а, швидше, спробувати за допомогою потрясіння привести їх до покаяння – зусилля, спрямоване на те, щоб розбити кам’янистий ґрунт їх сердець. Я уявляю собі Стефана, що говорить повільно, – так, ніби його серце розривалося.
ВИСНОВОК
Продовжувати Стефану його прекрасну проповідь не дали, Його слухачі закрили вуха руками, закричали на нього і витягнули його з приміщення синедріону. Стефан закликав синедріон не бути схожим на своїх батьків у відкиданні призначених Богом спасителів, а вони до смерті забили його камінням, діючи так само, як і їх батьки.
Чи можна отримати для себе якийсь урок із Стефанової проповіді? Можна, і немало. Ось один з них: слід цінувати усе, що Бог зробив за усю історію, щоб врятувати нас. І, поза сумнівом, найголовнішим уроком є наступний: остерігайтеся відкидати посланого Богом Спасителя сьогодні. Ми знаємо, що «Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина» (Євр. 1:1,2). Ісус сказав: «Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день» (Ін. 12:48).
Кожному з нас слід запитати: «Якщо переді мною стане Ісус, прийму я Його або відкину?» Іншими словами: із Стефаном я або із синедріоном?
[1] Скинія називається «скинією свідчення (чи «одкровення»)», бо усередині неї знаходився ковчег завіту (чи одкровення), а в ньому лежали кам’яні скрижалі з десятьма заповідями (Вих. 25:22; 38:21).
[2] Вих. 25:40; Євр. 8:5.
[3] Щоб отримати уявлення про розташування скинії в Ханаані до днів Давидових.
[4] 1Цар. 13:14; Пс. 88:20-37.
[5] Пізніше Павло стверджував те ж саме, кажучи про язичницькі храми (Діян. 17:24).
[6] Бог перебуває в церкві (1Кор. 3:16,17). Див. 1Пет 2:4-10.
[7] Ісая стверджував те ж саме в Іс. 66:2, відразу ж після слів, процитованих Стефаном.
[8] Наскільки нам відомо, його проповідь була обірвана тими, хто побив його камінням. Оскільки інші просторові проповіді в Діяннях до цього моменту були дані в скороченій формі (переробленій Святим Духом), ми можемо припустити, що і ця наводиться в скороченні. Стефан, можливо, зробив якісь заяви, не згадані Лукою.
[9] «Жорстокосерднi! Люди з необрiзаним серцем та вухами» – старозавітній вираз, вживаний відносно упертих, упереджених і непокірних (Вих. 33:3,5; Лев. 26:41; Єр. 6:10; Іез. 44:7). «Жорстокосердними» називали упертих биків, які опиралися підставляти свою шию під ярмо. Обрізання було символом покірності Богові. Тому бути «з обрізаним серцем і вухами» означає те, що вони підкорилися Богові тільки плоттю, але не духом. Вони зробили жорстокими свої серця і відмовилися слухати Божих вісників.
[10] Чис. 27:14. Вони опиралися Святому Духові, опираючись пророкам, які говорили силою Святого Духа (2Пет. 1:21). Коли люди в наші дні відкидають Євангеліє, вони тим самим також опираються Святому Духові.
[11] Див. Євр. 11:32-38 .
[12] Див. Діян. 3:14.
