У попередньому розділі ми ближче дізналися одного з героїв віри – Стефана, першого християнського мученика. Тепер же давайте детальніше розглянемо Стефанову проповідь, звернену до синедріону.
Стефанова проповідь унікальна. Це одна з небагатьох проповідей у Діяннях, яку вимовляє хтось окрім апостолів[1], і вона найдовша![2] Узявши слова (7:51-53), що завершують проповідь, ми озаглавили розділ «Як отці ваші, так і ви». Дехто зневажливо відзивається про Стефанову проповідь, що являє, за їх словами, «нудний огляд юдейської історії з декількома образами наприкінці». Проте усе вказує на те, що вона була вимовлена за натхненням, і кожна фраза в ній служить певній меті.
У захисній Стефановій промові були три основні моменти: (1) він дійсно захищався проти висунених на його адресу звинувачень; (2) при цьому він підкреслював, що не він, а його обвинувачі були винні – і саме в тому, у чому звинувачували його; (3) у центрі його промови був Христос. Як ми побачимо, уся його проповідь пронизана думкою про Месію – іноді вираженою ясно, іноді тільки тим, що малося на увазі[3].
СВЯЩЕННИЙ ЗАПОВІТ (7:2-16)
Стефан почав так: «Мужі-браття і отці! Послухайте» (7:2а). У його словах звучить повага до синедріону[4]. Юдеї любили слухати історію свого народу по багато разів, яка підкреслювала, що вони були особливим Божим народом. Вступ Стефана обеззброював: «Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран[5], і сказав йому: “Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобі”. Тоді він вийшов із землі Халдейської[6] та оселився в Харрані; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете[7]. І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги[8], а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей. І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста[9]. “Але Я, – сказав Бог, – судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці”. І дав йому завіт обрізання[10]. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же – дванадцять патріархів» (7:2б-8).
Стефана звинувачували в богохульстві (6:11), але він виявляє глибоку повагу до Бога. Він говорить про Бога як про «Бога слави»[11] і відмічає присутність Бога в житті Авраама та інших патріархів.
Попутно Стефан встановлює і деякі інші істини. Великі події в житті Авраамовому сталися задовго до того, як був переданий закон і був зведений храм! Також, ймовірно, знаменно і те, що багато з великих подій, ним згаданих, сталися за межами Палестини! Безперечне одне: при згадці Стефаном даного Аврааму обіцяння кожен юдей мав неодмінно згадати, що в обіцянні також говорилося про Того, Хто прийде благословити усі народи, – про Месію![12]
Заговоривши про патріархів, Стефан торкнувся нової теми: упродовж усієї своєї історії юдеї відкидали обраних Богом визволителів! Першим Божим визволителем, відкинутим їх батьками, був Йосиф: «Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет[13]; але Бог був із ним[14], і визволив його від усіх скорбот[15], і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм. І прийшов голод на всю землю Єгипетську[16] і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі. Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз. А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів. І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою[17], душ сімдесят п’ять»[18] (7:9-14).
Зверніть увагу на три факти, виділені Стефаном: (1) брати Йосифа (патріархи і «батьки» юдейського народу) відкинули Йосифа; (2) Бог надав їм другу можливість (коли вони прийшли в Єгипет купити зерна); (3) удруге їм довелося прийняти Йосифа як свого визволителя, інакше вони померли б (з голоду). Стефан потім знову підкреслить ці істини – коли говоритиме про іншого Визволителя.
Потім Стефан швидко закінчує огляд чотирьохсотлітньої історії: «Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці наші; і перенесені були у Сихем[19], і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового» (7:15,16)[20].
СВЯЩЕННІ ЗАПОВІДІ (7:17-43)
Стефана звинуватили в тому, що він говорив ганебні слова на Мойсея (6:11) і на закон (6:13). У середині проповіді – розповідь про Мойсея. Він починає з передісторії: «А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові[21], народу більшало і множилося в Єгипті, до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа[22]. Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими»[23] (7:17-19).
Стефанова проповідь триває, оповідаючи про народження в той сумний час того, кого Бог використовує, щоб врятувати Свій народ: «У цей час народився Мойсей[24] і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого. А коли він був покинутий [залишений у кошику з очерету на річці Ніл][25], взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина. І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах» (7:20-22)[26].
Ніхто, слухаючи Стефана, не повірив би, що ця людина не має якнайглибшої поваги до Мойсея.
Потім він розповів, як Мойсей, який розумів, що був євреєм, задумав звільнити свій народ. Стефан також нагадав своїм слухачам, що вперше, коли Мойсей спробував врятувати Ізраїль, його побратими відкинули його: «Коли ж виповнилось йому сорок років[27], спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих. І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина[28]. Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння[29]; але вони не зрозуміли. Hаступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: “Мужі, ви – брати; навіщо кривдите один одного?” А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: “Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?[30] Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?” І втік[31] Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів» (7:23-29).
Ще раз Стефан показав, як і на прикладі з Йосифом, що Бог надав Своєму народу ще одну можливість: «А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел[32] Господній у полум’ї вогню тернового куща[33]. Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній: “Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова”. Мойсей, затремтівши, не смів дивитись. І сказав йому Господь: “Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята. Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет”» (7:30-34).
Щоб вони не упустили того моменту, що Мойсей був посланим Богом визволителем і що їх батьки відкинули його, Стефан виразився ясно: «Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: “Хто тебе настановив начальником i суддею?” – цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником i визволителем» (7:35; виділено мною). Як і в історії з Йосифом, якщо вони відкинуть Божого визволителя удруге (і не підуть за ним з Єгипту), вони загинуть (у полоні).
Починаючи з вірша 35, Стефан говорить про Мойсея в декількох словах: «Цього Мойсея, якого вони відцуралися, … Бог… послав начальником і визволителем. Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років. Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: “Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене…”[34]. Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам» (7:35-38).
У цій короткій замальовці останніх сорока років Мойсеєвого життя Стефан виявив повагу як до Мойсея, так і до законів, переданих через Мойсея. Стефан відмітив розмову Божого ангела з Мойсеєм на горі Синай і назвав закон «живими словами», даними юдеям. Стефан довів свою невинність: він не ганьбив ні Мойсея, ні закон.
Стефанові слова мали і іншу мету – глибшу. Він нагадав синедріону Мойсеєві слова: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене» (виділено мною). Потім він нагадав їм, ким був Мойсей: він був правителем (в. 35), визволителем (в. 35), творцем чудес (в. 36), пророком (в. 37), він був в єднанні з ангелом (в. 38), він передавав Божі слова людям (в. 38). Це порівняння з Ісусом з Назарета важко було не помітити.
Стефан, проте, не був готовий наполягати на цій паралелі. Спершу він нагадав своїм слухачам про те, що, коли Бог надав їх батькам другий шанс, вони знову відкинули Божого визволителя: «якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту, сказавши Ааронові: “Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської”. І в ті дні зробили тельця[35] і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх» (7:39-41).
Замість живих слів вони прийняли мертвих ідолів. Коли вони відкинули Божого визволителя удруге, на них найшов гнів Божий. Оскільки за цим випадком неприйняття ізраїльтянами Бога в пустелі сталися інші, Стефан стисло виклав історію, користуючись словами пророка Амоса, щоб показати, що Бог не терпить, коли Його відкидають: «Бог відвернувся і попустив[36] їх служити воїнству небесному[37], як написано в книзі пророків[38]: “Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі? Ви прийняли скинію[39] Молохову і зірку бога вашого Ремфана[40], зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон”»[41] (7:42, 43).
Бог позбавив ізраїльтян від рабства (єгипетського), але оскільки вони продовжували відкидати призначених Ним визволителів (у пустелі і в землі Ханаанській), Бог знову відправив їх до рабства (вавилонського)!
[1] Це єдина євангельська проповідь, яка, будучи прочитана самостійно не апостолом (іншими словами, не у зв’язку з кимсь з апостолів), наведена більш менш дослівно.
[2] Вона така довга, можливо, тому, що є кульмінацією зусиль Бога достукатися до сердець Його обраного народу.
[3] Джимі Ален вважає, що проповідь була перервана до того, як Стефан її закінчив, і я згоден з ним. Наприклад, про воскресіння не згадується зовсім, а це один з головних моментів в усіх випадках благовістя. Цілком імовірно, що Стефан планував звести декілька ниток своєї проповіді воєдино і зробити заяву, але смерть перешкодила йому.
[4] Згадайте, що говорилося в попередньому розділі: «Якщо ви не шануєте людину, шануйте її посаду».
[5] Деякі коментатори дуже різко критикують Стефанову проповідь, убачаючи в ній «сім історичних помилок, допущених або Стефаном, або Лукою». Але оскільки ці так звані помилки жодним чином не шкодять істині, якій учив Стефан і оскільки «знавці закону» (книжники) не заперечували проти фактів, наведених Стефаном, я не бачу причин переривати перебіг його думки, щоб обговорювати їх. Я вірю, що Стефан у цій проповіді був ведений Духом, а Лука був ведений Духом, записуючи її. Тому я вважаю, що Стефан не помилявся відносно того, що говорив, і всяка видима невідповідність викликана просто відсутністю в нас інформації або розуміння. У кожному випадку цих так званих помилок я приділятиму їм декілька слів, показуючи, що ці протиріччя більш уявні, ніж справжні. Першу убачають у віршах 2 і 3, кажучи, що в Бут. 11:31-12:3 записане, що Бог явив Аврааму Свою волю, вказану у вірші 3, у Харрані, а Стефан стверджує, що це сталося «до переселення його [Авраама] у Харран». З Бут. 15:7 і Неєм. 9:7 слідує, що Бог являвся Аврааму ще в Урі Халдейському. Стефан же просто пояснює, що Божа звістка Аврааму в Урі була схожа з тією, що він пізніше отримав у Харрані.
[6] Бог уперше явився Аврааму в Урі Халдейському. Халдея була одним з районів південного Вавилона. З часом назва перейшла на увесь Вавилон.
[7] Ця земля під час перебування Авраама називалася Ханааном, а в дні Стефана – Палестиною.
[8] Хоч Авраам і купив там землю для поховання (див. розбір 7:16), оскільки в цьому місці його нащадки жити не могли, землю ту не можна було назвати «спадком».
[9] Йдеться про єгипетське рабство (див. в. 15 і 17). «Років чотириста» – закруглена цифра.
[10] Див. Бут. 17:9-14,21.
[11] Стефанова промова починається словами «Бог слави» (7:2), і наприкінці її ми читаємо про «славу Божу», і весь цей час на його обличчі відбивалася ця слава (6:15).
[12] Бут. 22:18; Діян. 3:25; Гал. 3:16.
[13] Бут. 37:3,4,25-28.
[14] Бут. 39:2,21.
[15] Бут. 41:38-45,54.
[16] Бут. 41:54.
[17] Бут. 45:17-21.
[18] У єврейській Біблії говориться, що їх було «сімдесят» (Бут. 46:27; Вих. 1:5; Втор. 10:22), але в перекладі Старого Завіту грецькою (Септуагінті) в Бут. 46:20 додаються імена одного сина Манасії, двох синів Єфрема і по одному онукові від кожного, внаслідок чого загальне їх число доходить до «сімдесяти п’яти».
[19] У той час, коли говорив Стефан, Сихем був у Самарії. Деякі вважають, що Стефан намагався переконати слухачів у тому, що Самарія була такою ж священною землею, як і Юдея, тим самим готуючи ґрунт для поширення Євангелія в Самарії (8:5).
[20] У в. 16 стисло говориться про дві покупки землі і два поховання (Бут. 23:17,18; 25:9-11; 33:19; 35:29; 50:19; Іс. Нав. 24:32). «Ораторський прийом Стефана (яким він нагадує, що Яків і 12 патріархів були поховані не в Єгипті, а в Ханаані) звучить незвично для сучасного слуху, але добре сприймався його слухачами» (Льюїс Фостер).
[21] Це посилання на вірші 5-7.
[22] Вих. 1:8.
[23] Вих. 2:2,3. Стефан припустив, що деякі ізраїльтяни насправді корилися фараоновому указу.
[24] Вих. 2:1-10.
[25] Слово «покинутий» могло означати, що Мойсеєві батьки підкорилися фараоновому указу. Але оскільки вони не кинули його відразу ж, як тільки вийшов фараонів указ, то слово «покинутий», ймовірно, є грою слів. Замість того, щоб покинути його напризволяще, Мойсея «підкинули» фараоновій дочці.
[26] Стефан навів подробиці виховання Мойсея, яких немає у Виході. Хочу зауважити, що вираз «був сильний у словах» зовсім не обов’язково суперечить твердженню Мойсея у Вих. 4:10: (1) «сильний у словах» зовсім не обов’язково означає «красномовний», це може вказувати на те, що до його слів в Єгипті прислухалися; (2) Мойсей, мабуть, перебільшував свою неспроможність у Вих. 4:10, намагаючись уникнути відповідальності, яку покладав на нього Бог.
[27] Цієї деталі у Виході немає: Мойсею було сорок, коли він покинув Єгипет.
[28] Вих. 2:12.
[29] Це додає додаткову думку до оповідання, викладеного у Виході: у Мойсея було усвідомлення своєї божественної місії ще до того, як він побачив кущ, що горів. Стефанова думка полягала в тому, що, відкинувши Мойсея, коли йому було сорок років, вони тим самим відкидали призначеного Богом визволителя.
[30] Вих. 2:13,14.
[31] Вихід говорить про те, що причиною Мойсеєвої втечі послужив страх відплати з фараонового боку (Вих. 2:15). Слова Стефана наводять на думку про те, що в Мойсея була ще і додаткова причина – неприйняття з боку ізраїльтян.
[32] Упродовж усієї проповіді Стефан підкреслював роль ангелів. Не забувайте, що саддукеї, які головували в синедріоні, не вірили в ангелів!
[33] Вих. 3:1-4:17.
[34] Втор. 18:15-19; пор. Діян. 3:22,23.
[35] Вих. 32:3,35. Це, видно, було віддзеркаленням єгипетського поклоніння бикам.
[36] Порівняйте ці слова із словами «віддав їх Бог» у Рим. 1:24,26,28.
[37] «Воїнство небесне» означає сонце, місяць і зірки. Див. Втор. 17:3; 4Цар. 17:16; 21:3; 2Хр. 33:3,4,35; Єр. 8:2; 19:13.
[38] Це був сувій, в якому були так звані «малі пророки». Зокрема, Стефан цитував з Ам. 5:25-27, користуючись Септуагінтою.
[39] «Скинія» (чи намет, шатер) – це дослівна передача тексту. Йдеться про «вівтар Молохів».
[40] Молох – єврейське ім’я бога аммонитян. (У 3Цар. 11:5 він названий Милхомом, у Єр. 49:1 – Малхомом.) Ремфан означав грецького бога Сатурну, бога світла. І той, і другий були частиною «воїнства небесного», яким поклонялися ізраїльтяни (в. 42).
[41] Амос називає Дамаск. Стефан за натхненням замінив його на Вавилон, бо це було останнім місцем, куди вони були відправлені за те, що відкинули Бога.
