«І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників у Єрусалимі» (Діян. 6:7), – але за зростанням Церкви завжди йдуть гоніння: «сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимі; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії» (Діян. 8:1). Можна навіть стверджувати, що це таке правило, бо в іншому випадку на Церкву чекає деградація і занепад. Сама історія цьому вчить, що в Церкві має бути рух, інакше її «води» застоюватимуться і починають смердіти.
Ясна річ, що рух може бути не тільки ззовні, що часто відбувається під час гонінь, але із середини, коли в певній общині, помісній Церкві з’являється потужний місіонерський рух, який ширить слово Боже «аж до краю землі» (Діян. 1:8), тим самим виконуючи Боже доручення: «Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20). Між іншим, коли деякі люди скаржаться на брак присутності Божої, то найкращий спосіб відчути її в усій повноті, це вирушити на місіонерські ниви, адже Спаситель запевнив, що в такому випадку Він буде поруч з нами «по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20).
Але у випадку першої єрусалимської церкви рух був ззовні, і, що найдивніше, спричинив його фарисей Савл, який увійде до світової історії під ім’ям апостола Павла, людини, чиє ім’я носить ледь не половина книг ще на написаного тоді Нового Завіту! Людина, яка з проповіддю Благої Звістки обійде пішки половину величезної Римської імперії! Але це буде згодом, а місіонерську місію поки виконували гнані Савлом вірні, «що …ходили і благовістили слово… по різних місцях Юдеї та Самарії» (Діян. 8:4,1). Таким чином збереглося життя першої єрусалимської церкви. Але цього б не сталося, якби свого часу апостоли «по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа» (Діян. 5:42).
Люди були наставлені, укорінені в слові Божому і за настання гонінь змогли ширити це слово далі. А як з настановою слова Божого відбувається справа в нас? Чи ми вважаємо, що гонінь за віру Христову більше не буде?
