У попередньому розділі, присвяченому 5:12-42, ми розглянули друге гоніння на апостолів. Декому цей уривок з Писання і виклик, кинутий апостолам, більш ніж зрозумілий. У минулому їм теж погрожували і вимагали припинити проповідувати в ім’я Ісуса. Когось заарештовували і били, хтось навіть помер за віру. Для них питання, кого слухати, Бога або людину, не викликало сумнівів. Але не виключено, що для багатьох з нас це питання не так вже і ясне. Тому варто чим глибше вивчити тему взаємин з «вищою владою» (Рим. 13:1).
ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО: ПІДКОРЯЙСЯ ЗАКОНАМ СВОЄЇ КРАЇНИ
Ми вивели три основні принципи цих взаємин. Принцип перший є загальне правило: ми повинні підкорятися законам тієї країни, в якій живемо. Відсутність поваги до влади – проблема, існуюча всюди у світі. У старозавітні часи, коли «кожен робив те, що йому здавалося справедливим» (Суд. 21:25), панував хаос.
Ми повинні підкорятися цивільному уряду, але не через те, що уряд завжди правий або завжди добрий. Ми підкоряємося законам країни не тому, що згодні з ними, і не тому, що вони відповідають здоровому глузду; ми підкоряємося цим законам, бо така Божа воля. Павло говорив, що цивільний уряд «від Бога», і що цивільні службовці діють, як «Божі слуги» (Рим. 13:1, 4). А от Петрові слова: «Отже, будьте покірні всякому людському начальству заради Господа… Бо така є воля Божа» (1Пет. 2:13,15; виділено мною).
ОСНОВНЕ ВИКЛЮЧЕННЯ: КОЛИ ЗАКОН КРАЇНИ ПОРУШУЄ ЗАКОН БОЖИЙ
Принцип другий є виключенням з правила і вступає в дію, коли закон, створений людьми, безпосередньо суперечить Божому закону. Про таке саме протиріччя оповідає Діян. 4 і 5. Люди сказали: «Не проповідуйте в ім’я Христове»; Бог же повелів: «Проповідуйте в ім’я Христове». У Старому Завіті єгипетський цар сказав: «Убивайте новонароджених хлопчиків» (Вих. 1:15-22), але Бог повелів: «Не вбивай»[1]. Пізніше люди сказали: «Не зустрічайтеся для богослужінь», але Бог вказав: «Не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай» (Євр. 10:25). Люди кажуть: «Не учи ближнього Біблії», але Бог заповідав: «Проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16:15). Коли протиріччя очевидне, перед тим, хто відданий Божій волі, не стоїть вибір. Він не може діяти за принципом, що доцільно, або як роблять усі, або що безпечно. Він може тільки запитати: «Що правильно?» – і діяти відповідно.
У США сьогодні багато переконань стали як би «політично невірними». У деяких випадках, щоб уникнути образ, ми можемо і повинні наслідувати загальноприйняте[2]. Проте те, що «політично невірно», не завжди є невірним з біблійного погляду. Наприклад, «політично невірно» засуджувати гомосексуалізм, але Біблія учить тому, що гомосексуалізм – мерзенність в очах Божих. (Див. Лев. 18:22; 20:13; 1Кор. 6:9,18.) Якщо ми хочемо проповідувати усю волю Божу, ми повинні без коливань показувати, що гомосексуалізм відноситься до таких справ плоті, які можуть навести прокляття на наші душі (Гал. 5:19-21). Ми повинні закликати усіх гомосексуалістів покаятися і змінити свій спосіб життя[3]. Питанням має бути, не що політично правильно, а що про це каже Біблія.
Але є випадки, коли це питання сумління кожної людини. Совість – це внутрішнє почуття, вкладене Богом у кожного з нас, яке каже, що правильно, а що – ні. Совість інстинктивно знає, що ті або інші вчинки невірні, але в інших питаннях совість треба виховувати. Іноді виникають спірні питання, на які не існує ясної відповіді: «Так говорить Господь». У подібних випадках кожен християнин має ретельно вивчити проблему у світлі Писань, щоб поступити «за свідченням свого розуму» (Рим. 14:5), а потім жити згідно своїм переконанням[4]. Тому час від часу християни вважають за необхідне казати можновладцям: «Моє сумління не дозволяє мені чинити так», – або: «Зробити це – означає піти проти мого сумління»[5].
Оскільки Бог серйозно ставиться до питання непокори цивільній владі, потрібно чітко розрізняти між тим, що не подобається вам, і тим, що не подобається Богові. Якщо вам особисто не подобається якийсь закон, утихомирте свою гординю та упертість і великодушно підкоріться. Якщо ж ви переконані усім своїм серцем, що цей закон суперечить Божій волі, твердо залишайтеся на своїх позиціях. Але будьте готові заплатити за це. Зафіксуйте у своєму серці слова Петра та інших апостолів: «Богові треба коритися більше, ніж людям» (5:29). Не «може бути, ми будемо» і не «було б добре», а саме «треба». Коли їм погрожували ув’язненням, вони відповіли: «Треба коритися Богові». Коли їм погрожували смертю, відповідь їх була такою ж: «Треба коритися Богові».
ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП: У ВСІ ЧАСИ ПРОЯВЛЯЙТЕ ПОВАГУ ДО ВЛАДИ
Третій принцип є найголовнішим, хоча і, напевно, найважчим: у всі часи, проявляйте повагу до цивільної влади. Петро і Іоанн, стоячи перед синедріоном (роз. 4), поводилися шанобливо. Петро та інші апостоли не чинили опір, коли влада прийшла заарештувати їх (роз. 5), поводилися шанобливо. Петро також закликав нас «царя поважати» (див. 1Пет. 2:17)! Це означає, що в кожному аспекті наших стосунків з владою (з єдиним виключенням, коли ми не можемо покорятися закону, що суперечить нашій совісті), ми маємо бути шанобливими, підкорюватися навіть у найменшому! Якщо совість не дозволяє нам покорятися якомусь закону, то ми повинні докладно роз’яснити, що ми не можемо підкорятися, бо бажаємо підкорятися Богові, а зовсім не тому, що хочемо бути бунтарями.
У США люті суперечки викликає питання про аборти[6]. Я усім серцем переконаний, що аборт є порушенням Божої волі. У той же час мене жахають дії фанатичних прибічників руху «Право на життя». Про одного такого фанатика писали, що він убив лікаря, який спеціалізувався на абортах. Другий перебуває під слідством за те, що уривався в клініки, де роблять аборти, і відкривав там безладну стрільбу. Можливо, ці люди вважали, що виконують Божу волю, але на ділі вони завдали непоправної шкоди позиції тих, хто виступає проти абортів. Є правильні і неправильні шляхи до відміни абортів[7], і вони вибрали неправильні. У результаті у свідомості багатьох відклалося, що тільки зовсім відірвані від реальності борються проти абортів.
Надто багато зустрічається таких людей, які заявляють, що наслідують Бога, а на ділі є недисциплінованими і безпринципними підбурниками порядку. Вони накидаються на офіційних представників влади, знищують чужу власність і провокують безлади. А коли уряд завдає удару у відповідь, вони вішають на себе ярлик мучеників. Павло ж, навпаки, писав Титу: «Нагадуй їм, щоб слухалися і корилися начальству і властям, були готові на всяке добре діло, нікого не лихословили, були не сварливі, а тихі і виявляли всяку лагідність до всіх людей» (Тит. 3:1,2).
Ще раз подивіться на апостолів і на їх взаємини з могутнім синедріоном: вони поводилися сміливо, але не демонстрували ненависті. Коли їм наказали не проповідувати, вони не подали петиції про недовіру членам синедріону, не влаштували демонстрацію протесту[8], не спробували підпалити храм. Вони тільки продовжували проповідувати і були готові прийняти наслідки.
Той принцип, який ми розглядаємо, застосований до усіх сфер, де потрібна покора. У Новому Завіті багато говориться про покору головуючим[9]: дружини мають підкорятися своїм чоловікам (Еф. 5:22-24; Кол. 3:18; 1Пет. 3:1-6), діти – своїм батькам (Еф. 6:1-3; Кол. 3:20), службовці – своїм начальникам (Еф. 6:5-8; Кол. 3:22-24)[10]. Як християни, ми повинні покорятися старійшинам своєї общини (Євр. 13:17). Ми маємо бути покірні всякій владі, будь то директор або учителі школи, в якій ми вчимося, або начальники установи, в якій ми працюємо (Тит. 3:1).
У всіх перерахованих взаєминах існує вірогідність того, що нам можуть веліти робити щось, що суперечить Божому Слову. Дружину-християнку чоловік може попросити взяти участь в якихось своїх не угодних Богові справах. Дитині, в якої батьки не християни, можуть заборонити мати щось спільне з церквою. Працівникові можуть дати зрозуміти, що, якщо він не закриє очі на протизаконні справи, його звільнять. Коли виникають такі ситуації, нам «треба коритися більше Богові, ніж людям».
У всьому іншому ми маємо бути шанобливо покірні, якщо хочемо, щоб наше наслідування Христа мало бажаний ефект. Якщо дружина християнка взагалі приділяє мало уваги бажанням свого чоловіка нехристиянина, то її віра не справить на нього належного враження, коли вона скаже: «Я краще піду на богослужіння, ніж з тобою на риболовлю». Чоловік вважатиме, що дружина просто в черговий раз робить йому на зло. Дитина християнин має бути завжди шанобливою стосовно батьків нехристиян, інакше вони думатимуть, що відвідування нею богослужінь проти їх волі – це просто ще одне вираження її непослуху. І так само це відноситься до працівника, члена церкви, учня і т. д.
Якщо ми хочемо чинити позитивний вплив заради Господа, то нам потрібно навчитися з радістю підкорятися в усьому, за винятком тих випадків, коли це суперечить відкритій волі Бога!
ВИСНОВОК
На закінчення я хочу повернутися до суті цього уроку, до слів Петра та інших апостолів в 5:29: «Богові треба коритися більше, ніж людям».
У перші дні існування церкви деякі її члени скаржилися керівникові на ім’я Тертуліан на те, що на них, як християн, чиниться тиск. «Якщо ми не ладнатимемо з владою, – казали вони, – у кращому разі, ми втратимо роботу, а в гіршому – життя. Бог, звичайно, не бажає цього. Адже нам і нашим сім’ям треба жити». Тертуліан поглянув на них і запитав: «А чи треба нам жити?»
Ми оточили себе незліченною кількістю «треба» і «потрібно»: нам треба володіти якимсь майном, ми повинні досягти успіху в житті, ми маємо бути щасливими і таке інше. Але, фактично, у житті існує дуже мало абсолютних «потрібно», і одне з них – «Потрібно коритися Богові».
[1] Вих. 20:13. Звичайно, вбивства всупереч Божій волі скоювалися ще задовго до того, як було дано десять заповідей (Бут. 4:8-15).
[2] Принцип полягає в тому, щоб «для всіх стати усім, щоб спасти хоч деяких» (див. 1Кор. 9:22).
[3] Я не маю на увазі, що треба безперервно проповідувати на цю або на якусь іншу тему, так що це вже стає якимсь хобі. Я маю на увазі, що, проповідуючи про сексуальний гріх, ми повинні, не коливаючись згадувати і гомосексуалізм.
[4] Рим. 14 також ясно говорить, що ми не повинні засуджувати брата, який не згоден з нами в подібних питаннях. Зверніть увагу, що це сфера судження, а не сфера віри (тобто там, де Бог ясно розкрив Свою волю).
[5] Прикладом цьому може бути служба в діючій армії. Деякі християни свідомо відмовляються служити в армії з релігійних міркувань; деякі з них служать санітарами або в частинах, не пов’язаних з бойовими діями. У США та інших країнах зі схожим державним устроєм закон свідчить, що нікого не можуть змусити чинити проти його совісті. Але навіть якщо закон обіцяє захист у цьому питанні, відмова підкорятися указу уряду може спричинити певні наслідки.
[6] Якщо ви живете не в США, замініть цей приклад відповідним для вашої місцевості. У вашій країні напевно є якийсь гідний рух, впливу якого шкодять занадто ревні прибічники.
[7] Серед можливих правильних підходів можна назвати освіту, законотворчість і висунення плідних альтернатив.
[8] Питання, пов’язане з демонстраціями, полягає не стільки в тому, чи схвалює це Біблія, як у тому, яке воно займає місце серед пріоритетів. Якщо демонстрація законна і цивілізована, то християнин має право в ній брати участь. Проте апостоли не робили нічого подібного. Очевидно, вони вважали, що спасіння душ набагато важливіше, ніж чинення тиску на владу. Люди можуть потрапити на небеса, живучи і в країнах з поганим урядом, але вони не можуть потрапити на небеса без Христа.
[9] Біблійне вчення про покору набагато ширше, ніж просто підпорядкування владі (див. Еф. 5:21), але зараз ми розглядаємо саме цю тему.
[10] У цих уривках говориться про підпорядкування раба своєму хазяїну, але в загальному сенсі їх можна віднести до стосунків працівника і працедавця.
