Я уявляю собі справу церкви у вигляді поверхні столу. Нам би хотілося, що б вона була гладкою, досконалою, відшліфованою. Але, чесно кажучи, вона шорстка і нерівна (та і перекошена: занадто висока в одних місцях і занадто низька в інших). А що ще гірше, на ній повним-повнісінько тріщин, щілин. Великі, маленькі, довгі, короткі… але їх багато, і часто в ці щілини щось провалюється[1]. Порою буває так: я гадаю, що якась справа вирішується, а пізніше виявляю (на свій сором), що за неї ніхто і не брався.
Але найбільше занепокоєння викликає те, що в ці щілини інший раз провалюються люди. Члени церкви часто потребують чогось, а ми не знаємо про це або не вживаємо негайних заходів. У результаті може з’явитися образа. Люди іноді йдуть з церкви; про таких можна сказати, що вони «провалилися в щілину». Буває, що деякі брати і сестри починають нехтувати зібраннями (Євр. 10:25), а ми не помічаємо цього, а помітивши, не намагаємося негайно з’ясувати, у чому проблема. Частенько, коли ми спохвачуємося, буває вже надто пізно: до цього часу падіння духовності цих людей досягає такої точки, що їх вже неможливо повернути в церкву. Ці дорогоцінні душі «провалилися в щілину», загубилися.
Люди «провалюються в щілини», це життєвий факт. Питання потрібно поставити так: «Що робити, коли люди губляться?» У Діян. 6:1-7 на це питання міститься Божа відповідь.
ЛЮДИ «ПРОВАЛЮВАЛИСЯ В ЩІЛИНУ» В РАННІЙ ЦЕРКВІ (6:1)
«У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм»[2] (6:1). Слова «у ці дні» зв’язують цей вірш з попереднім розділом: «І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа» (5:42). Саме тому, що апостоли учили і благовістили, «збільшилася кількість учнів».
Ми наближаємося до того часу, коли християни розсіялися з Єрусалиму (8:1-4). Одні вважають, що з часу встановлення церкви минуло три або чотири роки, інші ж налічують від шести до восьми років. Скільки християн було додано до церкви за цей час? Якщо зрозуміти слова Луки про те, що люди додавалися щодня, буквально, то загальна кількість «доданих» спочатку, «доданих» потім, а також членів єрусалимської церкви, що «збільшувалася» в ці дні, могла скласти двадцять або тридцять тисяч людей![3]
Ці двадцять-тридцять тисяч були не просто охрещеними. Вони названі тут «учнями». Попри те, що це слово досить часто зустрічається в євангеліях у значенні «Ісусові послідовники», у Діяннях це його перша згадка. «Учень» буквально означає «той, хто вчиться». У Своєму Великому дорученні Ісус призвав Своїх послідовників: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28:19; виділено мною). Апостоли проповідували так, як велів їм Ісус (Мк. 16:15). У результаті учні Ісуса множилися.
Багато разів я молився і чув, як моляться інші, щоб місцева громада росла чисельно і духовно. Про церкву в Єрусалимі можна сказати і те, і друге! Чи досягла вона в результаті досконалості? У жодному разі. «У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів на євреїв…» (6:1; виділено мною). Невдачі ведуть до своїх проблем, успіх – до своїх!
Сатана спочатку спробував зупинити розвиток церкви ззовні – арештом Петра та Іоанна. Потім він доклав сил, щоб зруйнувати церкву зсередини, через Ананію і Сапфиру. Після цього він знову напав на неї ззовні – і заарештували усіх апостолів. І ось тепер він знову намагається підірвати церкву зсередини. Зверніть увагу, що він використовував дві сильні сторони общини: її переконливе зростання і турботу про кожного члена церкви. (Якщо диявол не може зруйнувати вас через ваші слабкості, він використовує для нападок ваші сильні сторони[4].)
Ми бачили, як піклувалася єрусалимська церква про своїх нужденних членів, коли кожен ділився тим, що мав (2:44,45; 4:32-35). Список нужденних відкривали вдови[5]. Ніхто не був так схильний до бідності в ті дні, як вдова, яка втратила свого годувальника. Якщо в неї не було близьких родичів, то становище її було украй уразливим. Головною турботою ранньої церкви було допомагати літнім вдовам, які не мали нікого, хто потурбувався б про їх потреби (Як. 1:27; 1Тим. 5:3-16).
У Діян. 6:1 трохи відкривається, що «ділили» в 2:45 і давали «кожному, хто чого потребував» у 4:35. Було «повсякденне служіння [розподіл їжі; суч. пер.]». Схоже, що спочатку за це відповідали апостоли[6] (не в тому, що вони зобов’язані були розносити продукти по усьому Єрусалиму, але в тому, що вони зобов’язані були залучати до цієї роботи інших[7]). Така організація певний час задовольняла усіх, але в міру росту церкви вона ставала усе більш недосконалою; дехто з людей став випадати зі сфери уваги.
Першими стали «провалюватися в щілини» вдови тієї частини общини, яка складалася з елліністів. Можна подумати, що розбіжності виникли між християнами з язичників і християнами з юдеїв. Проте, серед язичників ще не було християн. «Еллініст» означає «той, хто говорить грецькою». «Елліністи», або «Юдеї, чиєю рідною мовою була грецька» (як трактує Сучасний переклад), були юдеями, які розсіялися серед інших народів[8], і говорили грецькою (універсальною мовою того часу)[9], і які прийняли традиції країн, що прихистили їх[10]. З іншого боку, «Євреї», або «юдеї, у кого рідна мова була єврейська» (суч. пер.), були юдеями, що говорили, головним чином, арамейською (різновид староєврейської мови)[11] і гордилися тим, що зберегли звичаї своїх батьків. Вони жили, в основному, у Палестині і у своїй більшості звисока дивилися на елліністів, які, на їх думку, «перетворилися на язичників»[12]. В єрусалимській церкві сталося змішення євреїв і елліністів[13]. Завдяки силі Євангелія до цього моменту вони були однодушні (2:46; 4:32; 5:12). Але це була вибухонебезпечна суміш, яка могла скипіти в будь-який момент[14].
В розділі 6 сатана включив підігрівання, і котел почав закипати: «Виникло нарікання…»[15]. Деякі коментатори вважають, що зневага була уявною і що в елліністів не було підстав ремствувати. Таке можливе, адже іноді люди придумують, про що б поскаржитися. Але швидше, що ці юдеї дійсно мали основу для скарги, оскільки Лука каже: «не дбають про їхніх удовиць», – а не «вони думали, що не дбають про їхніх удовиць».
Деякі тлумачі вважають, що це була навмисна недбалість. Вони міркують так: апостоли були «справжніми» євреями і могли мати упередження проти елліністів, а оскільки, ймовірно, апостоли залучали до роздавання своїх знайомих, то ті теж були євреями з такими ж забобонами. Очевидно, апостоли дійсно залучали місцевих юдеїв до розподілу допомоги, оскільки нарікання було на євреїв. Проте немає причин вважати, що зневага була умисною. Навіть при найкращих намірах з нашого боку хтось все одно може «провалитися в щілину».
Навіть при хорошому керівництві люди можуть «провалюватися в щілину»
З вірша 1 можна отримати один дуже важливий урок: навіть при найкращому керівництві у світі можуть відбуватися помилки. У жодної общини не буде кращого керівництва, ніж натхненні Духом апостоли, але навіть під керівництвом цих чоловіків про людей забули. Коли люди «провалюються в щілину», це зовсім не обов’язково свідчить про погане керівництво в церкві. Те, як керівники справляються з такими ситуаціями, відбиває їх здатність до керівництва, а не сам факт виникнення подібних ситуацій.
Коли люди «провалюються в щілину», можуть виникнути серйозні проблеми
З вірша 1 можна отримати ще один важливий урок. Коли про людей забувають, поява серйозних проблем практично неминуча. Слово «нарікання» несе в собі дуже сильний емоційний заряд. В оригіналі тут спожите слово, що означає «приховане, пригнічуване невдоволення; невдоволення, що виражається в приглушеній формі; похмуре бурчання». Це слово вживається в Септуагінті, коли говориться про те, що ізраїльтяни ремствували в пустелі[16]. І воно ж використане у Фил. 2:14: «Усе робіть без нарікання й сумніву» (виділено мною). Ні в Старому, ні в Новому Завіті це слово жодного разу не спожите в позитивному сенсі. Воно означає пересуди, бурчання, вираження невдоволення серед членів церкви. Іншими словами, обговорення проблеми з іншими, а не з кривдником. Це частина підводної течії незадоволення, яка може стати розподілом у церковному братерстві, хвиля невдоволення, яка може вирости до такої сили, що розіб’є общину в тріски!
Якби ця проблема не була вирішена, то наслідки не забарилися б позначитися. Мине трохи часу, і церква зіткнеться з проблемою прийняття язичників в юдейське братерство. Якщо юдеї з елліністів і палестинські юдеї не навчаться жити разом, зникне всяка надія на те, що це колись зможуть зробити юдеї і язичники!
За своє життя я бачив декілька громад, які розкололися через проблеми, які здавалися дуже важливими для залучених у конфлікт. У більшості випадків починалося усе з дрібниці, з якою легко можна було впоратися. Але впоратися з нею не спробували, і вона, вирісши, призвела до трагічного розколу.
[1] «Провалюватися в щілину» – образний вираз в англ. мові, що означає «забуватися», «бути знехтуваним». Якщо він не зрозумілий, замінить його іншим. Але більшість має зрозуміти його, якщо дати коротке пояснення.
[2] На те, що йшлося про їжу, наводить фраза «піклуватися про столи» у в. 2.
[3] Деякі навіть називають таку цифру, як 100 000. Точне число не грає ролі. Безліч учнів згадується тільки для того, щоб підкреслити, що вся церква була залучена у вирішення проблеми.
[4] Це цікава тема, яку можна за бажання розвинути. У бойових мистецтвах часто проти супротивника повертається його ж сила. Вважаючи себе духовно сильними в деяких сферах, ми можемо стати самовпевненими і більше покладатися на себе, ніж на Бога.
[5] Деякі вдови могли бути з числа тих, хто прийшов здалека на свято П’ятдесятниці і були навернені (роз. 2); їх чоловіки могли померти за цей час. Але великий відсоток серед них, напевно, складали юдейки, які прийшли з інших частин Палестини або інших частин світу (до або після того, як вони стали вдовами) в Єрусалим, щоб скоротати залишок днів. Мрією кожного вірного юдея було померти у святому місті.
[6] Гроші покладалися до їх ніг (4:35, 37; 5:2), і у відсутність інших призначених для цього людей апостоли самі повинні були займатися їх розподілом, про що говорять їх власні слова (6:2-4).
[7] Можливо, допомагали «юнаки», згадані в 5:6,10.
[8] Ці юдеї розсіялися через переслідування або з економічної необхідності.
[9] Завдяки завоюванням Александра Македонського койне (розмовною грецькою) говорив весь цивілізований світ. Це не означає, що ці юдеї зовсім не розуміли арамейської, просто їх основною мовою була старогрецька.
[10] Багато елліністів вважали себе в інтелектуальному і культурному плані вище палестинських юдеїв.
[11] Це не означає, що ці юдеї не розуміли грецької мови, але їх повсякденною мовою була арамейська.
[12] Це не означає, що елліністи не були «добрими юдеями». Те, що вони долали величезні відстані, щоб прийти в Єрусалим на свята і що багато хто з них жив в Єрусалимі, свідчить про їх відданість закону. На них дивилися звисока, бо вони відмовилися від релігійних звичаїв і традицій, встановлених людьми.
[13] Багато елліністів, які стали членами церкви в Єрусалимі, ймовірно, прийшли туди на П’ятдесятницю (Діян. 2), були навернені і залишилися в місті.
[14] З Діян. 6:9 видно, що в елліністів в Єрусалимі були свої окремі синагоги. Два табори юдеїв, очевидно, зберігали між собою дистанцію.
[15] Перша велика проблема в церкві стосувалася не віровчення, а практики. Деякі церкви розпадаються через незгоду з питань віровчення, але ще більше розколів відбувається через практичні проблеми. Жодною проблемою не можна нехтувати.
[16] Вих. 15:24; 16:2,8; 17:3; Чис. 14:2,27,29,36; 16:41; Втор. 1:27.
