Диявол нікуди не подівся, він живе і є здоровим на планеті Земля[1]. «Супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1Пет. 5:8).
Яскравий опис диявола і його намірів ми знаходимо в Одкр. 12. Розділ відкривається картиною вагітної жінки і величезного червоного дракона. Дракон чекає, коли з’явиться на світ немовля, щоб тут же зжерти його. Дракон – це диявол, сатана (в. 9), а немовля – Христос[2]. Іншими словами, у диявольські плани входило вбити Ісуса із самого моменту Його народження. Євангелія розповідають про люті зусилля сатани – від різанини немовлят Іродом до хреста. Проте сатані не вдалося знищити Ісуса. Одкр. 12:5 каже: «І піднесене було дитя її до Бога і престолу Його», – що означає вознесіння Ісуса на небеса. Дракон спробував йти за немовлям, але був скинутий на землю. Він спробував перенести свій гнів на жінку, але Бог захистив її. Тоді «…розлютився дракон на жону, і пішов, щоб вступити в бій з іншими з роду її, які зберігають заповіді Божі і мають свідчення Ісуса Христа» (Одкр. 12:17). «Які зберігають заповіді Божі і мають свідчення Ісуса Христа» – це християни! Диявол не зумів знищити Ісуса, і тепер йому нічого більше не треба, як тільки знищити нас з вами!
У цьому розділі розповідається про перші спроби сатани знищити церкву[3]. Церква, яка щойно народилася, раділа миру і спокою, але це було «затишшям перед бурею». Диявол ніколи надовго не залишає в спокої Божих людей.
У попередньому розділі ми завершили вивчення Діян. 3. Петро та Іоанн зцілили кульгавого в храмі. Коли зібрався схвильований натовп, Петро проповідував їм Євангеліє. Але несподівано його проповідь була перервана, і почалися перші гоніння на християн. У цьому і в наступному розділах ми розберемо, як повелися в цій ситуації апостоли, щоб зрозуміти, якою має бути наша реакція, «коли диявол встає на нашому шляху».
НЕ ДИВУЙТЕСЯ (4:1-3)
Павло говорив, що «усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим. 3:12; виділено мною). Петро ж сказав: «Не дивуйтеся з тих тяжких страждань, …неначе з вами відбувається щось дивне» (1Пет. 4:12; суч. пер.). Коли нас починають переслідувати за віру, не варто дивуватися.
Ісус попереджав учнів: «А перед усім тим накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє[4] … і зненавидять вас усі за ім’я Моє» (Лк. 21:12,17)[5]. Питання полягало не в тому, чи настануть переслідування, а в тому, коли вони настануть. На це питання відповідь була отримана тоді, коли Петра і Іоанна перервали: «Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї, гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих; і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір» (в. 1-3).
Ті, хто заарештував апостолів, були релігійними, політичними і громадськими начальниками Єрусалиму. Вони представляли структуру міської влади!
Під «священиками», ймовірно, малися на увазі «первосвященики» (в. 23; виділено мною) – група, в яку входили особи «з роду первосвященицького» (в. 6), а також священики, що служили в храмі[6]. «Начальники охорони храму» відповідали за безпеку храму[7]; вони поступалися за статусом тільки первосвященикові. «Саддукеї» були невеликою, але впливовою сектою, яка володарювала в храмі і Палестині[8]. Первосвященик був саддукеєм, із саддукеїв же складалася і більша частина синедріону (5:17). Завдяки їх готовності співпрацювати з Римом саддукеї були найвпливовішою політичною силою в країні. Почавши свої гоніння на церкву, диявол відразу ударив по ній своїм «першим складом».
Переслідування можуть виходити від «кращих людей міста», від релігійних керівників, навіть від братів по вірі (2Кор. 11:26)! Диявол може і буде використовувати будь-кого (див. Мф. 16:23).
Причини, за якими ми зазнаємо гонінь, не повинні дивувати нас. Який Божий або людський закон переступили Петро і Іоанн? Жодного. Вони просто зцілили людину і проповідували. Проте вони і справді були загрозою владним структурам того дня[9]. Представників влади стривожили три аспекти апостольського служіння:
(1) Петро і Іоанн «учили народ». Правителям не сподобався сам факт, що Петро і Іоанн учили: вони вважали за краще зберегти цей привілей за собою. Найбільше ж вони були невдоволені тим, чому учили Петро і Іоанн, адже окрім усього іншого, апостоли звинувачували їх у вбивстві Месії (3:14,15)!
(2) Петро та Іоанн проповідували Ісуса. Коли римляни розп’яли Ісуса, юдейські начальники визнали, що з порушником їх спокою покінчене, але тепер в Ісуса було більше послідовників, ніж за життя!
(3) Петро та Іоанн проповідували «в Ісусі воскресіння з мертвих». Вони проповідували не лише те, що Ісус повстав з мертвих, але також і те, що через Ісуса інші зможуть повстати з мертвих![10] Мало що могло стривожити саддукеїв більше![11] Вони не вірили у воскресіння, не вірили в надприродне. (Вони, звичайно, не вірили і в того диявола, про якого ми говоримо!) Петро та Іоанн, може, і не переступили жодних законів, але вони порушували «статус-кво», а це було смертельно небезпечно!
Іноді ми, християни, дивуємося, чому сатана створює нам труднощі, якщо ми творимо добро. «Ми не приносимо нікому зла», – протестуємо ми. Павло казав, що «усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим. 3:12; виділено мною). Ісус тільки «творив добро і зціляв усіх» (10:38) і був розп’ятий.
Ще людей дивує, коли їх піддають кепкуванням за те, що вони вірять і учать Божому Слову[12]. Але не сумнівайтеся: диявол терпіти не може, коли ми живемо праведно і проповідуємо Боже Слово! Він обов’язково з’явиться, щоб звести нанівець наше свідоцтво. Інакше і бути не може!
Заарештувавши Петра та Іоанна, юдейські начальники «віддали їх під варту[13] до ранку; бо вже був вечір»[14]. Ймовірно, вони чекали наступного дня, щоб виконати якусь вимогу закону[15]; можливо, їм потрібен був час, щоб вирішити, як поступити (врешті-решт, апостоли не скоїли нічого поганого), а може, вони просто хотіли, щоб Петро та Іоанн провели ніч у в’язниці і відчули, що означає ігнорувати владу. У них не було законних підстав для арешту Петра і Іоанна, а тим більше для ув’язнення їх (див. в. 21), але ті, хто засудив Ісуса до смерті, не дуже були стурбовані такими «технічними моментами».
[1] Його дії обмежені смертю Христовою на хресті (Одкр. 12:11). Ні він, ні його біси не можуть вселитися в людей проти їх волі, як це було в новозавітні часи, але це не означає, що він не діє або безсилий.
[2] Ми знаємо це, бо в Одкр. 12:5 для опису Його використаний Пс. 2, псалом про Месію.
[3] Деякі згадки про диявола даються в книзі Діянь 5:3; 13:10; 26:18.
[4] Зверніть увагу, що наголос зроблений на імені Ісуса – тема, почата в розділі «В ім’я Його», і що триває в цьому.
[5] Прочитайте усі вірші Лк. 21:12-17 повністю; див. також Мф. 10:17,18; Ін. 15:18-16:4.
[6] До часу Нового Завіту розплодилося стільки священиків, що усі вони одночасно вже не могли виконувати свої обов’язки. Вони були поділені на двадцять чотири зміни, кожна з яких служила в храмі по одному тижню (див. Лк. 1:8). Щоб забезпечити цілісність, призначалися певні священики, обов’язком яких було стежити за кожним видом храмової служби. У цих священиків було, відповідно, більше повноважень, ніж у «звичайних». До таких призначень домішувалася політика.
[7] Коли Давид готувався до відкриття храму, він призначив деяких левитів «вахтерами» (1Хр. 26:1-19). Це не означало, що вони просто відкривали і закривали ворота. Вони повинні були стежити за порядком у храмі, забезпечувати тишу і благоговіння. «Начальник варти при храмі» був священиком, головним над воротарями. У його обов’язки входило підтримувати порядок впродовж дня і розставляти пости біля численних воріт храму на ніч. Спожита стосовно «начальників» множина (Лк. 22:4,52) може вказувати на те, що вони працювали позмінно або що цей обов’язок передавався по колу, як і інші обов’язки в храмі. І знову ж таки в ці призначення втручалася політика. Храм став розсадником політичної корупції.
[8] Дивує, що саддукеї, а не фарисеї, першими почали переслідування учнів. Більшість конфліктів Ісуса були з фарисеями, а не з саддукеями. Оскільки, проте, перші проповіді апостолів торкалися, головним чином, Воскресіння – а саддукеї, на відміну від фарисеїв, не вірили у воскресіння мертвих (23:6-8), – то природно, що першими стривожилися саддукеї.
[9] Вони були тією ж загрозою, що і Ісус (див. Ін. 11:45-53).
[10] Коли апостоли говорили про воскресіння Самого Ісуса, їх слова зазвичай мали особисту спрямованість і конкретність: «Його Бог воскресив із мертвих» (3:15). Безособові і загальні слова «воскресіння мертвих» привели багатьох тлумачів і перекладачів до висновку, що апостоли перейшли від тілесного воскресіння Ісуса до обіцянки загального тілесного воскресіння (1Кор. 15:20-29).
[11] Вони спокушали Ісуса на цю тему за декілька днів до Його смерті (Мф. 22:23-33).
[12] У нас, хто живе в «біблійному поясі» США, дуже сприятливе в релігійному плані життя, і деякі навіть не чули, щоб хтось висміював Боже Слово. Проте, якщо брати світ у цілому, це швидше виключення, ніж правило.
[13] Це могло бути якесь приміщення на території храму.
[14] Петрова проповідь почалася незабаром після 3 години по полудні і була перервана, коли вже був майже вечір (можливо, близько 6-ої вечора). Це ще один доказ того, що в Діяннях Лука передавав скорочений зміст проповідей.
[15] В Єр. 21:12 говориться, що судовий розгляд мав проводитись «з раннього ранку». В юдеїв було встановлення, щоб жодна справа, коли йшлося про життя і смерть, не розглядалася пізно увечері – чим знехтували у випадку з Ісусом (вони згадували про закони тільки тоді, коли це було вигідно).
