«А другого дня (апостол Павло) пішов із Варнавою до Дервії. Проповідавши Євангеліє цьому місту і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії, зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:21,22). А раптом, ви ніколи не задумувалися, чому саме «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже»? Що, хіба не існує іншого шляху?
Як не дивно, але такий шлях існує, і про нього попереджав Спаситель: «Бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними» (Мф. 7:13), – так що, якщо хочете потрапити саме до Царства Божого, доведеться обрати тісну, а значить незручну, і зовсім не комфортну дорогу, що веде до життя вічного. Але попри цей біблійний факт, багато вірних все ж таки задається питанням: але чому скорботами? До того ж, багатьма скорботами? Як на нашу думку, для цього є кілька причин.
Передусім, треба пригадати наслідки людського гріхопадіння: «Жінці сказав (Господь): примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою. Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся» (Буття 3:16-19), – тобто, саме життя на нашій планеті повне болю і страждань (про це люди намагаються поменше згадувати), так що слідування за Спасителем лише додає певний тягар (і розраду) до низки життєвих труднощів. Але це, звісно, не все.
Саме слідування за Христом викликає опір світу: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20). І про це Спаситель попереджав Своїх послідовників за земного життя багато раз (див., напр., Мф. 16:24-28). Загалом, усе вартісне у світі має свою ціну, і чому деякі люди вирішили, що слідування за Спасителем не матиме своєї ціни теж? Звичайно, є Господня нагорода, але і є ціна Христового учнівства. Не забуваймо про це.
Наступну причину багатьох скорбот, яку варто згадати, можна висловити такими біблійними словами: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7,8). Чомусь прийнято в колі вірних ці слова відносити лише до людей світу цього, хоча закон Господньої відплати стосується абсолютно всіх: кожен вчинок має свою ціну (і тут ціна!), як добрий, так і поганий. І навіть, якщо людина щиро кається за щось нею скоєне, і Бог зі Своєї великої милості прощає їй, це зовсім не означає, що ця людина не вимушена нести наслідки за скоєне. Звісно, може і не нести, але багато кому доводиться розплачуватися за власноруч скоєне. Взагалі, Боже прощення стосується передусім посмертного суду, а в земному житті Бог не скасовував закону відплати. Навіть вірним, навіть, коли вони в цьому слізно каються.
Це чудово знав на власному досвіді апостол Павло. Власне про це ми дізнаємося із Господніх слів, які Він звернув до учня Ананії (того, що жив у Дамаску, а не ганебно помер в Єрусалимі): «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими. І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (Діян. 9:15,16). Адже на той момент фарисей Савл «нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці» (Діян. 8:3), і про що він пам’ятав, будучи вже апостолом Павлом, до кінця своїх земних років.
Але є ще одна причина багатьох скорбот, яка простежується за діями, які свого часу породив фарисей Савл: «Сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимі; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії… Ті ж, що розсіялися, ходили і благовістили слово» (Діян. 8:1,4). Якби не зчинене гоніння, то Боже слово не так скоро поширилося по навколишнім регіонам, як це сталося завдяки гонінням. Хоча тут, здається, гоніння було допущене Богом через те, що єрусалимські вірні не виконували Христового повеління бути Його свідками «по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1:8).
Звісно, наведені причини для багатьох не стануть вичерпною відповіддю на запитання: Чому саме «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже»? Втім, ми собі за мету таке і не ставили. Єдине, що можемо сказати наприкінці, так це навести слова Христові: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чому саме багатьма скорботами?
Ваш коментар: