Мета
При обговоренні особи Феофіла в нас виникло питання: «Чому?» Давайте перефразуємо питання: «Яку мету ставив Лука, беручись за написання цієї книги?»
Багато учених кажуть, що в Книзі Діянь немає сформульованої мети, як у деяких інших книгах[1]. Оскільки Лк. 1:1-4 служить вступом не лише до Євангелія від Луки, але і до Діянь, то таке твердження невірне. Розміркувавши над першою частиною Лк. 1 і першим розділом Діянь, ми можемо виділити декілька цілей, поставлених Лукою:
У Луки була історична мета. Євангеліє від Луки і Діяння – це не лише розповідь про історичні події, та все ж при описі Христового життя і ранньої церкви в них відчувається сильний історичний пафос.
Слід зазначити деякі факти про Луку як історика: він був ретельним істориком. Лука взявся за працю «старанно дослідивши все від початку» (Лк. 1:3). Він наводив одну подробицю за другою: сто особистих імен, сто географічних найменувань, римська політика і закони, місцеві звичаї. Він був точним істориком. У минулому точність подробиць, наведених у Діяннях, ставилася під сумнів, проте час і археологічні відкриття реабілітували Луку.
Лука був натхненним істориком. Він черпав з багатьох джерел. Під час його подорожі з Павлом в Єрусалим (Діян. 21:17), яку він описує в першій частині Діянь, у нього напевно був час і можливість поговорити з багатьма учасниками більш ранніх подій. При написанні останньої частини Діянь він користувався своїм власним досвідом плюс спогадами Павла. Деякі ж описані Лукою події (такі, як особисті бесіди царя Агриппи з Фестом; Діян. 25:13-22; 26:30-33) навряд чи стали відомі Луці інакше, ніж через божественне одкровення. Як вже відзначалося, немає сумніву в тому, що Павло поклав руки на Лука і дав йому дивовижну силу. Найголовнішим «джерелом інформації» для Луки був Божий Святий Дух![2] Хоч нам і не варто занижувати особисті заслуги Луки, все ж не зусилля Луки, а водійство Святого Духа забезпечило точність його писань!
Слід зазначити ще одну особливість Луки-історика. Він був виборчим істориком. Усі історики повинні, з потреби, бути виборчими. Діян. 1:8 дають один ключ до вибірковості Луки: Ісус сказав Своїм учням: «Будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі». Лука не записував підряд усе, що відбувалося в перші дні становлення церкви. Він зосередився тільки на тих подіях, які пояснюють, як Євангеліє менш ніж за тридцять років з віддаленого куточка римської імперії проникло в самісіньке її серце!
(Це допомагає розібратися в одному з найзаплутаніших питань, що стосуються цієї книги: який висновок повинні ми зробити про кінець оповідання? Якщо одним з планів Луки було розповісти, як Блага звістка досягла Риму, то книгу можна вважати завершеною, бо вона закінчується якраз на тому часі, коли Євангеліє дійшло до Риму.)
У Луки була мета описати життя і діяння Христові. У Діян. 1:1 Лука так говорить про свою попередню книгу: «Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив i чого вчив від початку»[3] (виділено мною). Слова «Від початку», як вважає багато коментаторів (і я згоден з ними), підкреслюють те, про що розповідатиметься в другій книзі: «про усе, що Ісус продовжував творити і учити».
Навіть найбільш поверхневий перегляд багатьох проповідей, наведених у Діяннях, має переконати усіх, що головний упор у книзі робиться на звеличенні Ісуса. Проте для Луки Ісус був не просто темою проповіді; Його присутність була живою[4]. Ісус обіцяв Своїм учням, що, коли вони понесуть Євангеліє у світ, Він буде разом з ними (Мф. 28:18-20)! Лука хотів, щоб читачі знали, що Ісус продовжує працювати – через Святого Духа, Якого Він послав, і через Свій народ.
Як вже зазначалося, насправді Діяння – це не «Діяння святих Апостолів». Це навіть не «Діяння Петра і Павла». І це не «Діяння Святого Духа»[5]. Швидше, це «Діяння Ісуса» – розповідь про те, як Його Дух працює в Його людях!
Дуже цікаво записати усе, що Ісус «починав» робити в Євангеліях і «продовжував» робити в Діяннях. Ось дещо для початку: обіцянка Ісуса послати Святого Духа (Ін. 16:7,12,13); Його обіцянка створити церкву (див. Мф. 16:18); Його обіцянка дозволити Петру відкрити ворота церкви (Мф. 16:18,19); Його доручення Своїм учням (Мф. 28:18-20; Мк. 16:15,16); Його обіцянка дати апостолам дивовижні здібності (Мк. 16:17,18)[6]; Його слова про неминучі переслідування (Ін. 15:18-25) і обіцянка остаточної перемоги (Ін. 14:1-3). Книга Діянь – це те, «що було потім»: у ній описується завершення незавершеного.
(Розуміння того, що Книга Діянь зосереджена на особі Ісуса, допомагає нам вирішити складне питання, чому Лука закінчив книгу так, як він це зробив. Якщо метою Луки було дати нам біографічний опис Павлового життя, тоді книга є незавершеною. Якщо метою Луки було розповісти нам про Ісуса, тоді те, що сталося з Павлом у Римі через два роки, відходить на другий план.)
У Луки була місіонерська мета[7]. У Діян. 1:2 відзначається, що Ісус вознісся, «давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав». Слово «повеління» не має конкретного сенсу і може відноситися до найрізноманітніших Ісусових заповідей. У даному контексті, проте, це означає веління апостолам «йти», тобто виконувати Велике доручення. Згадку про це Велике доручення можна знайти в Лк. 24, безпосередньо перед описом вознесіння (Лк. 24:44-49). У Західному тексті[8] цей вірш дещо розширений: «… до того дня, в який Він вознісся, давши Святим Духом веління Апостолам, яких Він обрав, і наказавши їм проголошувати Євангеліє» (виділено мною). Це співвідноситься з Діян. 1:8, коли Ісус повелів апостолам бути Його «свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі». Основна сюжетна лінія Книги Діянь – виконання церквою цієї місії.
У Луки була апологетична мета. Слово «апологетичний» походить від грецького слова апологія, що означає «захист, заступництво». У той час, коли жив Лука, серед людей ходили помилкові поняття про Христа і християнство. На християнство дивилися як на секту, про яку «скрізь сперечаються» (Діян. 28:22). З Лк. 1:1-4 стає очевидним, що Лука призначав свої писання для виправлення помилкових уявлень. У його книгах картина християнства зображується в позитивному світлі – особливо відносно римського уряду[9].
У Книзі Діянь Лука підкреслює, що християни намагалися знищити не Римську імперію, а тільки гріх. Він відмічає, що римські чиновники, здебільшого, поводилися з християнами справедливо. Ті, хто чинив інакше, діяли в протиріччі з римським законом. Лука показує, що справжніми баламутами в Римській імперії були не християни, а юдеї.
У зв’язку з цим Лука підкреслює, що християнство було виконанням пророцтва Старого Завіту. Християнство, отже, було наступним Божим кроком відносно юдаїзму. Таким чином, християнство має бути під захистом Риму як законна релігія, яким був юдаїзм[10].
У Луки була дидактична мета. «Дидактичний» походить від грецького слова дидахе, що означає «вчення, настанова, доктрина». Лука писав для того, щоб Феофіл «пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений» (Лк. 1:4; виділено мною). Євангеліє від Луки і книга Діянь – документи, які наставляють в істині.
Діяння не є теологічним довідником з темами, ретельно розкладеними по поличках, але, проте, у них розглядається багато доктринальних питань. У міру роботи над книгою ми стикатимемося з повчаннями з таких тем, як спасіння, церква і робота Святого Духа.
Час
Коли була написана Книга Діянь? Ми заперечуємо підхід деяких ліберальних учених, які відносять написання Книги Діянь до другого століття, оскільки, за їх словами, «для створення міфів потрібен був час».
Ми не можемо бути упевненими в точній даті, але, на мою думку, ця книга була завершена до кінця 62 або початку 63 р. Р.Х. Це, видно, сталося наприкінці дворічного періоду, згаданого в передостанньому вірші книги[11]. Хоча Лука і не ставив перед собою мету дати біографічний опис про Павла, важко повірити, що Лука не повідомив би нам, що сталося з Павлом після того, як той з’явився перед Нероном, якби ця подія сталася до того, як Лука завершив роботу над книгою. Це б зайняло лише один рядок[12].
Наступні факти також повинні підтверджувати це датування: Лука представив Рим і римлян у позитивному світлі. Це могло б здатися дивним, якби він писав книгу після пожежі в Римі в 64 р. Р.Х. і початку переслідувань християн Нероном. Павло думав, що більше не побачить ефеських пресвітерів (див. Діян. 20:38). Але, схоже, він їх все-таки побачив (1Тим. 1:3)[13]. Якби до цього часу Павло був вже звільнений з ув’язнення і знову відвідав Ефес, то Лука, ймовірно, написав би Діян. 20 інакше.
Місце
Євангеліє від Луки і Діяння, очевидно, писалися досить довго. Можливо, Лука вів щоденник під час своїх подорожей з Павлом. Євангеліє від Луки і більша частина Діянь могли бути написане у зв’язку з відвідуванням Лукою Єрусалиму (Діян. 21:17). Цілком імовірно, що, поки Павло два роки перебував у в’язненні в Кесарії (Діян. 24:27)[14], Лука залишався в Палестині, збираючи інформацію і записуючи її. Після двох років Лука вирушив з Павлом у Рим (Діян. 27:1) і залишався там при ньому (Филим. 23). Якщо датування вірне, то, ймовірно, книга була завершена в Римі.
Інші припускають, що місцем написання книги були Ефес, Антіохія Сирійська, Кесарія та ін. Місце ніяк не впливає на вчення, що міститься в книзі.
ВИСНОВОК
Коли ми читаємо книгу Діянь, вона нас і хвилює, і розчаровує. Вона хвилює, коли ми бачимо, що перші християни здійснювали для Господа. Ми віримо, що те, що людина робила раніше, вона же (з Божою допомогою) може зробити знову. З іншого боку, нас може розчарувати порівняння ранньої церкви з нашою сьогоднішньою. Порівнювати першу церкву з багатьма громадами в наші дні – все одно, що порівнювати ревіння атомної ракетної установки з ледве чутним пострілом іграшкової рушниці. Перші християни «збудили хвилювання по всьому світу» (Діян. 17:6; суч. пер.). Багато хто з нас не зробив практично нічого, щоб змусити світ хоч трохи здригнутися! Я дуже сподіваюся, що ми вберемо дух тих першовідкривачів віри і оживемо, прокинувшись від сплячки!
[1] Ін. 20:30,31 і 1Ін. 1:4 є прикладами сформульованої мети.
[2] Досить дивно, що це божественне «Джерело» не згадується більшістю коментаторів.
[3] Мормони, опускаючи ідею, що міститься в словах «від початку», переінакшують увесь сенс фрази, стверджуючи, ніби «Ісус продовжував робити і учити». Це їм треба для їх вчення, що, нібито, після Свого вознесіння Ісус з’явився в Америці і дав особливе одкровення (Книгу Мормона). Прочитавши ж Діяння до кінця, ми помітимо, що Ісус продовжував працювати через Свій народ. Твердження мормонів помилкові.
[4] Лука не був єдиним письменником Нового Завіту, хто говорив про живу присутність Ісуса. В Одкр. 1-3 Іоанн відмічає, що Ісус «є і був і гряде» і знає усе про нас (див. Одкр. 1:13,20; 2:1).
[5] Таке припущення могло б збентежити Святого Духа, Який прийшов не для того, щоб відкрити Себе, а щоб відкрити Ісуса (Ін. 15:26; 16:14).
[6] Не менш цікаво було б простежити виконання обіцянок, про які говориться в Мк. 16:17,18, у Діяннях – включаючи епізод Павла із змією в Діян. 28:1-6.
[7] У християнських університетах Діяння вивчаються на заняттях з місіонерської діяльності, на яких, зокрема, розкриваються такі принципи і методи місіонерської діяльності, як відправка делегацій, що розпочинають роботу в географічних центрах і розширюють її звідти, і т. п.
[8] У перші віки нової ери (ІІ-ІV) у результаті багатократного переписування Писань виникли різні варіанти текстів, які, як правило, асоціювалися з такими центрами християнства, як Александрія, Кесарія, Антіохія і Рим, або Захід. Основною характеристикою Західного тексту, що мав ходіння, головним чином, у Римі і його околицях, є тенденція до розширення початкового писання, тобто до включення в нього різного роду додавань. Нині ці додавання не вважаються частиною богонатхненного тексту, але вони цікаві для вивчення.
[9] Було б перебільшенням стверджувати, що Лука задумав свою Книгу Діянь як «справу про захист» Павла на суді: для такої мети в Євангелії від Луки і в Діяннях було б надто багато матеріалу не по суті. З іншого боку, не викликає сумніву, що Лука навмисно дає позитивну оцінку взаєминам церкви з римським урядом.
[10] У Римській імперії були законні і незаконні релігії. Законні релігії були під захистом Риму. Юдаїзм був законною релігією. Римський уряд міг оголосити християнство незаконною релігією і почати його переслідувати.
[11] У другій половині другого століття Іриній писав, що Діяння були написані після смерті Петра і Павла, але багато учених вважають, що він помилявся.
[12] Луці знадобилося лише вісім слів грецькою мовою, щоб написати про смерть Якова (Діян. 12:2).
[13] Більшість учених вважають, що Павло був звільнений з римського ув’язнення (див. Филим. 22) і для настанови церков зробив ще подорожі, причому одну з них – в Ефес, де він залишив Тимофія (1Тим. 1:3). Перше послання до Тимофія було, видно, написано в цей короткий період свободи до того, як Павло був знову заарештований і страчений (2Тим. 4:6-8).
[14] Лука був з Павлом, коли той прибув туди (Діян. 21:17) і коли пішов звідти (Діян. 27:1)
