Церква росла в єдності і користувалася любов’ю усього народу. Диявол не міг цього винести! І йому захотілося розділити її, зганьбити і привести до занепаду! Він вже намагався знищити її ззовні – шляхом гонінь. Тепер він намірився зруйнувати її зсередини – через брехню.
«Один же[1] чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток[2], і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів» (в. 1, 2).
Гріх Ананії і Сапфири був першим гріхом, відміченим у церкві. Не можна сказати, що це був взагалі перший гріх – усі грішать (Рим. 3:23). Це був перший записаний гріховний випадок.
Чоловіка звали Ананія, що означає «Ієгова був милостивий». Він вже пізнав благодать Божу, тепер йому належало пізнати Божий суд. Його дружину звали Сапфира, що арамейською означає «красуня». Можливо, у неї і було красиве обличчя, але тільки не душа.
Важливо зрозуміти їх гріх. Він полягав не в тому, що вони володіли власністю або продали її (чи продали її, за можливістю, з баришем). Їх гріх був навіть не в тому, що вони залишили частину виручених грошей собі. Про це з усією певністю говорить вірш 4. Їх гріх полягав у тому, що вони, принісши тільки частину ціни проданого, представили її як усю (в. 3, 8).
Спочатку словом «лицемір» греки називали актора[3]. У ті дні актори надівали маски – усміхнені для комедії, похмурні для трагедії. З часом слово «лицемір» стало означати того, хто грав чужу роль, хто прикидався тим, ким насправді не був, хто носив «маску», щоб заховати свою істинну суть. (У Мф. 23 говориться про те, що Господь думає про лицемірів.)
Коли ви просто не поводитеся так, як треба було б, це не є лицемірством; ніхто з нас не є повністю таким, яким має бути. Лицемірство – це умисний обман. Ананія і Сапфира спланували свій обман. Вони «змовилися» (в. 9). Лицемірство – це умисний гріх (Євр. 10:26-29).
Лука не каже, що підштовхнуло їх до рішення обдурити, але ми можемо висунути гіпотезу[4]. Варнава отримав особливе визнання за свій дар (за таку щедрість його і могли прозвати «Варнавою»). Можливо, що і Ананія із Сапфирою захотіли такого ж утішного визнання. Сер Річард Стіл відмічає: «Серед усіх душевних захворювань немає більш заразливого і згубнішого, ніж любов до лестощів».
Коли ці двоє вирішили продати землю, їх любов до похвали прийшла в зіткнення з любов’ю до грошей (1Тим. 6:10). Земля, мабуть, принесла великі гроші, і жадність не дозволила ним пожертвувати усю виручену суму. Вони стали вигадувати, як їм отримати таке ж визнання, як Варнава, але без його жертви. І вони вирішили затаїти істинну вартість продажу. Олівер Холмс одного разу сказав: «У гріха багато знарядь, але брехня – це ручка, яка підходить до кожного з них».
Отже, Ананія вийшов уранці з дому з гаманцем, що роздувся[5]. (Ніхто б і не здогадався, що удома прихована ще одна купка монет!) Він посміхався, уявляючи собі схвальний гул натовпу при дзвоні монет. Можливо, його назвуть «Сином пожертви» або «Паном щедрості»!
Прийшовши до апостолів[6], він зіграв свою роль за задуманим сценарієм. Нам невідомо в точності, що він говорив або робив, але не виключено, що його мова звучала так: «Сапфира і я, хвала Богові, завжди були благословлені достатком. Для нас найбільше задоволення – поділитися своїм благословенням з нашими менш удачливими братами і сестрами. Впродовж багатьох років сім’ї належав чудовий земельний наділ, але (ефектна пауза) ми продали його учора». Урочисто і благочинно він кладе гроші до ніг Петрових і додає: «І ось виручена сума». Потім він оголошує принесену суму грошей і відходить убік, готовий скромно відповісти на похвалу: «О, не варто вдячності». Але раптом виявляється, що його лицемірство розкрите! Який удар!
«А Петро сказав: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Hавіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові”» (в. 3, 4).
У 1:24 Бог описаний як «Серцезнавче всіх» (пор. Євр. 4:13). Під час земного служіння Ісуса було відмічено, що Ісус знав, про що думали люди (Мк. 2:8). Тепер, через Духа Божого і Христа, Петро побачив зло в душі Ананії[7] – і той підводний камінь, через який церква могла піти на дно.
У словах Петра ми відмічаємо декілька моментів, гідних нашої пильної уваги. По-перше, Петро сказав, що гріх Ананії в тому, що той дозволив сатані[8] вкласти в його серце думку про гріх. Тобто, він дозволив сатані управляти своїми думками і вчинками. Сатана не діяв проти волі Ананії. Петро ще раз підкреслює це: «Ти… поклав це в серці твоєму». Сатана міг спокушати Ананію, але, зрештою, Ананія сам ніс відповідальність за свої дії![9] Уявляю собі, як сатана нашіптує на вухо Ананії: «Правда, чудово, якщо твоє ім’я буде у всіх на вустах, як ім’я Варнави? Я можу підказати, як це зробити!» Якби Ананія твердо відповів: «Вибач, але мені це не цікаво!» – то диявол би втік (Як. 4:7). Замість цього, Ананія широко розкрив двері свого серця, вигукнувши: «Скажи!» Тоді сатана увірвався в його серце і заповнив його. Будьте обережні, не дозволяйте сатані міцно влаштуватися у вашому серці![10]
По-друге, ми бачимо, що Петро відмічає, які можливості були в Ананії до і після того, як він продав землю. Власність завжди була в його владі, і Ананія міг робити з нею або із коштами, отриманими від продажу, усе, що хотів, не коячи гріха. Він не зобов’язаний був продавати її, а продавши, не зобов’язаний був віддавати усі гроші. Хочу ще раз підкреслити, що гріх Ананії і Сапфири був не в тому, що вони залишили собі частину грошей, а в тому, що, залишивши собі частину, вони прикинулися, ніби принесли усі.
По-третє, Петро звинуватив Ананію в брехні. Диявол – «неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8:44). Коли ми допускаємо сатану до себе в серце, з нас сама собою починає сипатися брехня. Але найважливіше те, що Ананія збрехав Богові. У вірші 3 Петро відмічає, що Ананія збрехав «Духові Святому», а у вірші 4 він підкреслює: «Ти сказав неправду не людям, а Богові». Можливо, він хотів сказати: «Ти сказав неправду не лише людям, але також Богові». Але навіть якщо це і не так, головне тут у тому, що Ананія збрехав Богові[11]. Якщо слово «збрехав» взагалі дійшло до свідомості Ананії, то він, ймовірно, подумав, що він бреше апостолам і церкві. Але апостоли були наповнені Божим Духом, а церква – це Божий храм. Збрехавши їм, Ананія збрехав Самому Богові!
У своїй основі увесь гріх спрямований проти Бога. Зачіпаючи або не зачіпаючи інших людей, гріх, за своєю суттю, є бунтом проти Всемогутнього![12] Запам’ятайте це. Це допоможе нам тоді, коли ми аналізуватимемо наслідки гріха Ананії і Сапфири.
Ще одне слід зазначити в словах Петра, звернених до Ананії. Петро не вимовляв проклять на адресу Ананії. Петро прямо викрив Ананію в гріху, але в його словах не було смертного вироку. Петро, ймовірно, не менше інших був здивований тим, що сталося далі.
«Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це. Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали» (в. 5, 6).
Дійшовши до цих віршів, багато тлумачів починають скреготати зубами, роздирати одяг і рвати на собі волосся[13]. Деякі кричать: «Такого ніколи не було! Розповідь була придумана пізніше, для залякування членів церкви!» Інші заявляють: «Може, щось і було, але пізніше історію прикрасили, додавши містики!» Деякі визнають, що Ананія помер на місці, але – нібито – від серцевого нападу, викликаного Петровим викриттям. Майже усі критикують Петра. «Він ще не повністю ввібрав у себе дух Христовий!» – звинувачує один. Другий каже на захист (?) Петра: «Ми повинні пам’ятати, що він був новачком на пастирській дорозі. Цей епізод навчив його бути делікатнішим у поводженні з паствою!»
Слід утямити дещо з того, що ж сталося з Ананієм:
- Сталося усе в точності, як сказав Лука! Якщо це не так, то тоді Лука не заслуговує довіри як свідок, і ми не можемо вірити нічому, що він говорить у своїй книзі!
- Петро був ведений Святим Духом Божим в усьому, що він робив! (Петро іноді припускався помилок [Гал. 2:11-13], але не тоді, коли перебував під безпосередньою дією Духа!) Центральна фігура в 5:1-11 – не Ананія, не Сапфира і не Петро, а Святий Дух!
- Петро виступав від імені Божого. Божий Дух у ньому відкрив йому те, що зробив Ананія. Петро роз’яснив, що гріх Ананії був спрямований не проти апостолів, а проти Бога.
- Це був Божий суд[14]. Фразою «впав мертвим» перекладене складне грецьке слово, утворене іменником «душа» і прийменником «із»[15]. Таке незвичайне слово можна зустріти тільки ще в одному місці Нового Завіту – у Діян. 12:23[16], де говориться про суд над Іродом: «Та раптом ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Богові; і, з’їдений червою, помер» (виділено мною). Слово «помер» і фраза «впав мертвим» з 5:5 – переклад одного і того ж грецького слова. Відмітьте, що після смерті Ананії «великий страх охопив усіх, хто чув це». Вони, що, злякалися серцевого нападу? Ні. Смерть Ананії змусила їх боятися Бога![17] (Ті, хто гадає, що усе те, що сталося «не властиве Богові», забули, як Бог покарав Надава з Авиудом у Лев. 10 і Озу в 2Цар. 6, не кажучи вже про те, що Він пізніше зробив з Іродом у Діян. 12!)
Багато чого з того, що сталося, я не знаю. Мені невідомо, чи була в Ананії можливість покаятися[18]. Я не знаю в точності, як Бог уразив Ананію і його дружину[19]. Але я знаю одне: Бог призначив тому, що сталося, бути наочним уроком для християн, що жили тоді, і християн, що живуть зараз (включаючи нас з вами).
Час від часу Бог давав людині зрозуміти, що Він серйозно ставиться до гріха. Таке часто бувало, коли Його народ входив у нову фазу стосунків з Ним. Так, Він уразив Надава і Авиуда, коли встановлювалося священство (Лев. 10), і Озу, коли Ізраїль був на порозі оновлення свого завіту з Богом під керівництвом Давида (2Цар. 6).
Ймовірно, кращою аналогією тому, що сталося в Діян. 5, може служити розповідь про Ахана, коли сини Ізраїлеві вступили в землю обітовану. Слово «затаїв» у 5:2 – те саме, що і слово, використане для опису вчинку Ахана в Іс. Н. 7:1 в перекладі старогрецькою мовою. Першим містом, яке мали зайняти сини Ізраїлеві, був Єрихон. Ісус Навин сказав воїнам, що усі коштовності повинні піти в скарбницю Господню. Під час захоплення міста Ахан знайшов багато коштовностей. Коли настав час повертати знайдене, його опанувала жадність, і він «затаїв» частину, прикинувшись, ніби повернув усе. Нещастя не змусило себе довго чекати. Обман Ахана поставив під загрозу зриву Божі плани відносно Ізраїлю. Оповідання закінчується загибеллю Ахана і знищенням усього, що він мав[20]. Божі люди стояли на порозі землі обітованої, і Бог хотів, щоб вони знали, наскільки Він серйозно дивиться на гріх! Близько півтора тисячоліть потому, коли Божі люди стояли на порозі християнства, Він захотів, щоб вони пізнали ту ж істину!
Трагічна сцена в Діян. 5 завершується словами: «Уставши, юнаки[21] взяли його, винесли і поховали[22]» (в. 6). Відсутність церемонії поховання[23] і квапливість нагадують нам похорони Надава і Авиуда після того, як вони були спалені вогнем з вівтаря: «І пішли і винесли їх у хітонах їхніх за стан» (Лев. 10:5)[24]. Деякі припускають, що поспішність поховання Ананії була пов’язана з тим, що в Єрусалимі поховання мало здійснюватися того ж дня – але навіть якщо поховання і мало здійснюватися негайно, воно не мало бути таким швидким. Те, як відбувалися похорони, мабуть, є частиною уроку. Бути похованим без церемоній означало бути похованим подібно до тварини (Єр. 22:19).
Автор: Девід Ропер
[1] «Же» протиставляє вчинок Ананії і Сапфири справам іншої частини общини і, зокрема, вчинку Варнави.
[2] У вірші 3 говориться, що вони продали землю.
[3] «Лицемір» – це переклад складного грецького слова (хіпокрітес), яке буквально означає «той, хто говорить з-під…». Старогрецькі актори закривали обличчя маскою.
[4] Мій знайомий проповідник Віктор Лойд вважає, що, можливо, вони сподівалися отримати матеріальну вигоду від своєї угоди. Прикинувшись, що продали усе, вони сподівалися бути включеними в «добродійний список», щоб отримувати від церкви допомогу.
[5] Джимі Ален висунув припущення, що Ананія міг розраховувати на успіх обману, тільки принісши суму, близьку до вартості землі, тому вклад, ймовірно, був великим.
[6] Вони могли знаходитися в храмовій кімнаті поблизу від притвору Соломонового (Діян. 5:12). Яким би не було їх місцезнаходження, там були двері (в. 9).
[7] Нам невідоме, чи був у Петра духовний дар, що дозволив йому особисто заглянути в серці Ананії або це Святий Дух говорив через нього, обнародуючи гріх Ананії.
[8] Сатана означає «супротивник»; у Новому Завіті цим словом стали називати диявола.
[9] Буває, хтось каже (іноді напівжартома-напівсерйозно): «Це диявол поплутав мене!» Слід розуміти, що сьогодні диявол не може змусити нас робити те, чого ми не хочемо!
[10] Мене турбує, коли я бачу, як християни бавляться гороскопами, викликанням духів або іншими проявами окультизму. Тримайтеся якнайдалі від диявола і його знарядь!
[11] Зверніть увагу, що у вірші 3 Петро каже, що Ананія збрехав Духові Святому, а у вірші 4 – що він збрехав Богові. Рання церква розуміла, що Святий Дух – це Бог, Який перебуває серед них.
[12] Дехто наполягає, що, якщо вчинок не шкодить іншим, то в ньому немає нічого негожого. Якщо Бог велів не робити чогось, то своєю непокорою ми шкодимо Йому, незалежно від того, завдає це шкоди комусь ще чи ні.
[13] Так у давнину і в пізніші часи виражали сильні душевні переживання.
[14] Усі розуміли, що Бог, а не Петро, уразив Ананію і Сапфиру, інакше Петра звинуватили б у вбивстві.
[15] У СЕА ця фраза перекладається: «випустив дух».
[16] Зазвичай, коли в Новому Завіті говориться про те, що хтось «випустив дух» (СБ), у грецькій для передачі цієї ідеї використовується декілька слів.
[17] Це також прославило апостолів в їх очах! (Можливо, у цьому частково криється сенс Діян. 5:13)
[18] Ті, хто звинувачує Петра і / або Бога в несправедливості, вважають, що в Ананії не було шансу покаятися перед тим, як впасти мертвим. Оскільки (і це типово для Луки) нам, поза сумнівом, даний тільки короткий опис тієї події, ми не знаємо усього, що було сказане або зроблене. Якщо Ананія не отримав можливості покаятися, то ми повинні припустити, що Бог, відаючи нашими помислами, знав, здатен він був розкаятися чи ні (Євр. 6:4-6). “Бог знає, як управляти Своїм світом, краще, ніж ми знаємо, як його критикувати» (Ентоні Лі Еш).
[19] Бог, побажай Він того, міг використовувати «природні» засоби. Якщо Бог використовував черв’яків, щоб убити Ірода, то для покарання Ананії і Сапфири Він міг використовувати «розрив серця».
[20] Очевидно, була потрібна радикальна хірургія, щоб видалити в Ізраїлі злоякісну пухлину гріха. (При радикальній хірургії видаляється не лише явно уражена ділянка, але також і тканина навколо пухлини – для упевненості, що видалена уся карцинома.)
[21] Нам невідоме, ким були ці юнаки. Їх присутність, проте, вказує на те, що усе сталося не наодинці з апостолами, а, якоюсь мірою, «на публіці». Підкреслений вік нагадує нам, що певну роботу молоді можуть виконати краще, ніж старі (наприклад, носити тяжкі речі і копати землю). У Бога знайдеться робота для кожного віку.
[22] Дослівно, «обернули в похоронне полотно».
[23] У ті дні церемонія похоронів мала ще більше обрядовості, ніж у більшості місць у наш час.
[24] Батькові Надава і Авиуда, Аарону, не було дозволено оплакувати тіла і бути присутнім при похованні!
