Багато людей помилково вважають, що Богові потрібні наші добрі справи. Чомусь вони вважають, що Бог – це бухгалтер, який прискіпливо підраховує справи людські, як добрі, так і погані, і відповідно, які справи переважатимуть, то людина потрапить у рай або в пекло. І навіть, якщо люди вільні від такого «бухгалтерського» сприйняття Бога Живого, все одно багато хто переконаний у тому, що Богові потрібні наші добрі справи. Насправді це не зовсім так.
Передусім через те, що Бог – це Дух (див., напр., 2Кор. 3:17), а Дух не потребує взагалі нічого за нашим земним розумінням. Звісно, у Біблії можна знайти підтвердження того, що за Свого земного життя Господь Ісус Христос потребував людського піклування: «І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого» (Лк. 8:2,3). Крім того, коли Спаситель був Немовлям і Дитям буквально потребував піклування Своїх земних батьків. Проте це було майже 2000 років у неблизькій Палестині і особисто до наших добрих справ немає жодного відношення. А тепер Христос тілесно перебуває на небесах і нашого піклування особисто не потребує.
Звісно, можна знайти ще один євангельський уривок, в якому мова йде про наступне: «Тоді скаже Цар (так називає Себе Господь Ісус Христос) тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене. Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? …І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:34-40).
Отже, виходить, Богу наші добрі справи все ж таки потрібні? – Насправді, наші добрі справи кому і є потрібні, так це особисто нам. Ясна річ, якщо хочемо проводити вічність із Живим Богом. До того ж, як усіх запевняє апостол Яків: «Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1:16,17), – тобто усяка наша добра справа це лише можливість дана нам Богом і яку ми спромоглися виконати (а скількома з цих можливостей не скористалися? – от у чому питання). Так що хизуватися перед Богом своїми добрими справами, тим більше ставити їх у собі в заслугу – це повна безглуздість.
Втім, багато, якщо не більшість людей над такими питаннями взагалі не задумуються, обмежуючись цілком приземленими людськими мірками. Як свого часу намагалися зробити Ананія із Сапфирою, які продали земельну ділянку і частину грошей виручених за неї (вдавши, що це усі гроші), пожертвували на благо церковної общини. І рухало ними зовсім не любов до нужденних, а «звичайнісіньке» марнославство. А коли певна людина керується такими низинними почуттями, про жодні стосунки з Богом Живим немає бути і мови, через що Господь і вивергнув їх обох з церковної общини. А те, що це сталося через їх фізичну смерть – так це не нам судити і вирішувати. А що і варто нам робити, так це утямити для себе, що усі ми є Божими боржниками, а нагоди для творення добрих справ, які Він посилає нам, треба розцінювати як можливість послужити Йому в лиці нашого ближнього. А зовсім не як привид для самозвеличення, і тим більше, не як привід вважати, що Бог чимось завинив перед нами.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чи потрібні Богові наші добрі справи?
