Ананія і Сапфира покарані за лицемірство

Історія обману і смерті цього подружжя має важливе значення з кількох міркувань. Вона показує чесність Луки як історика – він не втаїв цей поганий епізод. Автор проливає світло на внутрішнє Життя першої сповненої Духом общини; вона не була виткана з романтики і праведності. Окрім того, це ще і черговий приклад, що ілюструє стратегію сатани. Декілька коментаторів запропонували провести паралель між Ананієм і Аханом – тим Аханом, який приховав гроші і одяг після руйнування Єрихону. Так, Бенгель пише: «Гріхи Ахана і Ананії багато в чому були схожі, вони сталися на початку становлення церков Старого і Нового Завітів, відповідно». Ф. Ф. Брюс продовжує далі цю аналогію: «Історія Ананії для Книги Діянь грає ту ж роль, що історія Ахана для Книги Ісуса Навина. В обох оповіданнях акт обману перериває звитяжний прогрес Божих людей».

Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, спочатку продав маєток (1), потім затаїв з ціни, з відома і жінки своєї (чи «потурання»), а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів (2). На перший погляд, Варнава і Ананія зробили одне і те ж. Обидва продали маєток. Обидва принесли ціну проданого Апостолам і віддали гроші в їх розпорядження. Уся різниця в тому, що Варнава приніс усі виручені гроші, а Ананія – тільки частину. Таким чином, Ананія і Сапфира згрішили двічі. В їх вчинку поєднувалися нечесність і брехня. У тому, що вони залишили частину грошей собі, здавалося б, не було нічого поганого. Як Петро ясно сказав, їх власність була їх власністю як до, так і після продажу (див. вірш 4). Їх ніхто не примушував продавати свою землю або віддавати частину виручених – не кажучи про усі – грошей.

Проте це ще не уся історія. Тут є щось, наполовину приховане. Бо Лука, заявляючи, що Ананія затаїв частину грошей для себе, вибирає дієслово nosphіzomaі, що означає «неправильне привласнення». Те ж дієслово було використане в Септуагінті, коли йшлося про крадіжку Ахана (І. Нав. 7:1), а в іншому, єдиному окрім цього випадку вживанні цього слова в Новому Завіті, воно має значення «красти» (Тит. 2:10). Тому ми приходимо до висновку, що перед продажем Ананія і Сапфира уклали якийсь договір, згідно з яким вони узяли на себе зобов’язання віддати церкві повну суму виручених грошей. І коли ці люди принесли лише частину з вирученого, вони стали винними в привласненні чужого майна.

Проте Петро говорить навіть не про цей гріх, але про інше, а саме, про лицемірство. Докір Апостола полягає не в тому, що їм бракувало чесності (принесли лише частину грошей), але в тому, що їм бракувало порядності (принісши лише частину, вдали, що принесли усе). Вони були не стільки жадібними, скільки злодіями і, більше того, брехунами і лицемірами. Вони хотіли придбати повагу і престиж своєю жертовною щедрістю, без всяких пов’язаних з цим незручностей. Тому, щоб придбати хорошу репутацію, вони безсовісно збрехали. Віддаючи гроші, вони хотіли не надати допомогу убогим братам і сестрам, а полестити власній самолюбності.

Петро зумів розгадати за діями Ананії тонку політику сатани. Він запитав Ананію: Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти [знову nosphіzomaі] з ціни за землю? (3). Петро звинувачує його в привласненні чужої власності і в нечесності, у крадіжці і в брехні. Але не було жодної необхідності грішити. Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від про­дажу? Hавіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові (4). До речі зауважимо, що Петро утверджує божественність Святого Духа, оскільки збрехати Духові (3) означало збрехати Богові (4).

Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це. Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали. Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося. Петро ж спитав її: “Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?” Вона відповіла: “Так, за стільки”. А Петро сказав їй: “Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть”. Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її. І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це.

У розповіді немає відповіді Ананії на звинувачення і питання Петра. Лука тільки розповідає, що на ньому здійснився суд Божий: «він впав намертво» (5а, NEB). Цілком зрозумілий великий страх, той захват урочистого благоговіння, що відчуваєш у присутності Святого Бога, охопив усіх, хто чув це (5б), коли юнаки взяли його, винесли і поховали (6).

Години через три після цього усе знову повторилося. Не знаючи про смерть чоловіка, прийшла Сапфира. Петро дав їй шанс покаятися, попросивши її назвати ціну, яку вони виручили за землю, але вона лише повторила лицемірну брехню чоловіка (7-8). Петро у своєму праведному обуренні виразив думку, що вони змовилися спокусити Духа Господнього, думаючи, що зможуть уникнути покарання за обман, і попередив, що ті, які поховали її чоловіка, поховають і її (9); і тут же вона впала біля ніг його і вмерла, а юнаки, винісши її, поховали поряд із чоловіком її (10). Другий раз Лука повідомляє нам про те, що великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це (11).

Багатьох читачів не залишає відчуття жорстокості суду Божого. Деякі навіть сподіваються, що «Ананія і Сапфира є вигаданими героями». Інші намагаються виправдати Бога, перекладаючи відповідальність за смерть Ананії і Сапфири на Петра, який, як вони кажуть, або прикликав на них прокляття, або здійснив психологічний тиск. Але Лука мудро підводить нас до розуміння, що це був Божий суд. Прийнявши такий висновок, нам слід отримати з цього досвіду три цінні уроки.

Перший, про серйозність їх гріха. Петро неодноразово підкреслював, що їх брехня була спрямована в першу чергу проти Святого Духа, тобто проти Бога. А Бог ненавидить лицемірство. Лука писав, що Ісус відкидає лицемірство (напр.: Лк. 6:42; 12:1,56; 13:15) з попередженням, що ті, хто ганьбить Святого Духа (навмисно відкидаючи відомі істини), не будуть прощені (Лк. 12:10). Крім того, гріх Ананії і Сапфири був спрямований і проти церкви. Не випадково Лука уперше вживає тут слово ekklesіa (11).

Таким чином, він утверджує розвиток християнського співтовариства як продовження старозавітної лінії Божих людей, спокутих і зібраних разом. Лука підкреслює, що гріх, скоєний проти Божих людей, є велике зло. Фальш руйнує братерство. Якби лицемірство Ананії і Сапфири не було відкрито викрито, християнський ідеал відкритого братського спілкування не зберігся б і із самого початку можна було б чути невдоволення сучасників тим, що «у церкві так багато лицемірів».

Другий, про чистоту і навіть святість людської совісті. Пізніше Лука напише про ту заяву, що Павло зробив на суді перед Феліксом, де буде сказано, що він намагався «завжди мати непорочну совість перед Богом і людьми» (Діян. 24:16). Здається, саме це має на увазі Іоанн, коли вживає вираз «ходити у світлі». Це означає жити прозорим життям перед Богом, без хитрості і хитрощів, з такою совістю, яка дозволить мати «єднання один з одним» (1Ін. 1:7). Саме цю прозору чистоту стосунків не зуміли зберегти Ананія і Сапфира.

Третій, цей випадок учить необхідності церковної Дисципліни. Хоча фізична смерть у деяких випадках може бути покаранням за гріхи, які проявляються в «зневазі церкви Божої» (напр. 1Кор. 11:22,30), ці гріхи часто асоціюються з відлученням (напр.: 1Кор. 5:5; 1Тим. 1:20). Церква в цьому плані балансувала між крайньою жорсткістю (караючи своїх членів за щонайменші провинності) і крайнім потуранням (жодної дисциплінарної дії навіть за серйозну провину). Існує хороше загальне правило, згідно з яким таємні гріхи повинні розбиратися таємно, приватні гріхи – у приватному порядку і тільки громадські порушення мають бути представлені на суд громадськості. Церкви також чинять мудро, коли йдуть послідовними етапами, як учив Ісус (Мф. 18:15 і далі).

Зазвичай порушник приходить до покаяння перед останньою стадією відлучення. Але порушення серйозного плану, які стали причиною громадського скандалу і не призвели до покаяння винних, мають бути засуджені. Пресвітеріани праві, коли «не допускають до столу», тобто до Вечері Господньої, при порушенні певних умов. Бо хоча стіл Господній відкритий для грішників (кому ще є нужда йти до цього столу?), він відкритий тільки для грішників, що каються.

Отже, ми бачили, якщо спочатку тактикою сатани було прагнення зруйнувати церкву, застосувавши силу ззовні, то потім він спробував зруйнувати церкву зсередини – знищити її фальшю. Він досі не залишив своїх спроб, будь то лицемірство тих, хто сповідує свою віру, але не живе по вірі, або ж упертість тих, хто грішить, але не кається. А тому Церква ніколи не повинна втрачати пильності.

Автор: Джон Скотт

Попередній запис

Чи потрібні Богові наші добрі справи?

Багато людей помилково вважають, що Богові потрібні наші добрі справи. Чомусь вони вважають, що Бог – це бухгалтер, який прискіпливо ... Читати далі

Наступний запис

Вдала інвестиція

«Людям визначено один раз умерти, а потім суд» (Євр. 9:27), – запевняє нас Біблія. Втім, про факт власної смерті знають, ... Читати далі