Боже мовчання. Про нього згадують не так вже часто. Якщо згадують взагалі. Про Боже мовчання нічого не знають люди зовнішні, а стосовно вірних… вони теж нічого не знають про нього, доки Господь не перестає відповідати на молитви, коли Він раптом ніби зникає з життя певної людини.
Чому подібне стається ледь не в житті кожного вірного? – Якщо стисло, то Боже мовчання може означати для вірного стан духовного дорослішання, або ж навпаки, стан духовного занепаду. От лише в другому випадку це стає очевидним пізно, деколи надто пізно. Втім, є ще проміжний варіант, про який мова піде дещо згодом.
Але почнемо здалеку, із людей зовнішніх. Це дуже цікава категорія людей, яким власне варто найбільше хвилюватися з приводу Божого мовчання, проте які натомість хвилюються з цього приводу найменше. Хвилюватися вони починають якраз тоді, коли Господь починає промовляти до них більш явним чином, ніж Він робить це зазвичай. І тут ми підійшли до найцікавішого: Бог зазвичай не мовчить, це люди Його просто не чують. Чи не хочуть чути… З відповідними наслідками: якщо люди не хочуть чути делікатного Божого «шепоту», Він поступово переходить на «крик», який ігнорувати просто не вийде. Певно, кожен зможе пригадати із життя оточуючих людей приклади такої Божої поведінки, а за великого бажання зможе пригадати подібне із життя власного.
Йдемо далі. Давайте поговоримо про проміжний варіант, в якому опиняється (чи перебуває нині) більшість вірних. Чому Бог не відповідає на наші молитви? Чому Він не відповідає на наші запитання? Чому Він, врешті-решт, мовчить? Загалом, на ці питання можна знайти відповіді в Біблії. Стосовно молитви: «Не маєте, бо не просите, просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:2,3), – звучить дещо неприємно, чесно кажучи, зовсім неприємно, але не менш правдиво… звісно, якщо бути чесними перед самими собою. Хоча і в цьому випадку можуть бути виключення: можливо, Господь хоче дати нам більше, ніж ми в Нього просимо, чи як казав Мартін Лютер, принаймні, ці слова приписують йому: «Деколи ми просимо в Бога срібло, а Він воліє нам дати золото».
Стосовно ж Божої мовчанки на наші питання. Можливо, якщо користуватися попередньою біблійною аналогією, ми ставимо Богові не ті питання, які слід ставити Йому? Можливо, краще попросити в Бога мудрості (див. Як 1:5), щоб Він «підказав», які варто ставити Йому питання? Тоді заразом з відповідями на потрібні питаннями ми дізнаємося відповіді і на питання, що раніше цікавили нас. А можливо, і не дізнаємося, бо вони, ці відповіді, вже не будуть цікавими для нас.
Ну, а згодом, Бог після довгої мовчанки відповідає на наші питання, молитви, запевняючи, що Він завжди був поруч з нами. І тоді… стає якось ніяково і від радості, що Господь був завжди поруч з нами, і від сорому, що сумнівалися в Його опіці, і від ще чогось, що не можна виказати словами… А тоді раптом стає зрозуміло, що ще трішки просунулися на шляху духовного зростання, а попереду, можливо, чекають ще нові періоди Божої мовчанки, проте тепер особисто з’ясував для себе: Бог завжди поруч зі мною.
Це стосовно проміжного варіанту. Відносно ж тривалішого періоду Божого мовчання, через який проходили всі титани віри, тут ми не можемо нічого сказати, адже не набули такої висоти і глибини (див. Рим. 8:39) віри цих друзів Божих. Ну, а відносно людей, які перебувають у стані духовного занепаду, то вони Божим мовчанням взагалі не переймаються, а якщо не переймаються, тоді, питається, навіщо їх турбувати?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Боже мовчання