Часто люди відразу покидають церкви, якщо вони помічають якусь ваду в керівництва. Можливо вони невдоволені тим, як пастор збирає пожертвування або тим, як витрачаються гроші. Якщо їм не подобається те, що проповідує пастор, вони йдуть з церкви. Пастор неприступний або ж занадто фамільярний. Цьому списку немає кінця і краю. Замість того, щоб зіткнувшись з труднощами, зберегти надію, вони тікають туди, де, як для них здається, немає жодних конфліктів.
Давайте приймемо такий факт: Ісус є єдиним досконалим пастором. Чому ж тоді ми відразу ж втікаємо від труднощів, замість того, щоб зустріти їх лицем до лиця і розібратися з ними? Коли ми не можемо розбиратися з конфліктами, ми зазвичай йдемо скривдженими. Іноді ми говоримо, що наше пророче служіння просто не було прийняте. Потім ми йдемо з церкви в церкву, шукаючи громади з бездоганним керівництвом.
На даний момент я був членом тільки двох церков у різних штатах (впродовж чотирнадцяти років). У мене було більше двох (а, фактично, велика кількість) можливостей образитися на своє керівництво (причому, більшість з них виникали з моєї власної провини або незрілості). У мене були шанси стати критичним стосовно свого керівництва. Але моєю відповіддю на ці проблеми не був відхід з церкви. Одного разу, коли я перебував у важких обставинах, Господь промовив до мене через вірш з Біблії: «Якщо ти колись покидатимеш церкву, то Я хочу, щоб ти робив це тільки так: «Отже, ви вийдете з веселощами і будете випроваджені з миром» (Ісаї 55:12).
Більшість християн не так йдуть зі своїх церков. Вони гадають, що церкви нічим не відрізняються від кафетеріїв; і можна вибрати для себе будь-яку, яка їм припаде до смаку! Вони вважають, що мають повне право перебувати в церкві лише до тих пір, поки в ній не виникнуть проблеми. Але це зовсім не те, чому учить Біблія. Не ви вирішуєте, в яку церкву вам йти. Бог вирішує це! У Біблії не сказано: «Бог розмістив члени, кожний з них‚ у тілі‚ як їм було завгодно». Замість цього в ній сказано: «Та Бог розмістив члени, кожний з них‚ у тілі‚ як було Йому завгодно» (1Кор. 12:18).
Пам’ятайте, якщо ви перебуваєте в тому місці, де Бог хоче вас бачити, диявол спробує через конфлікти зігнати вас звідти. Якщо йому це вдається, він святкує перемогу. Якщо ви не зрушитеся з даного Богом місця навіть під час найбільших конфліктів, ви розладнаєте диявольські плани.
Зваблювання критицизмом
Я був в одній церкві вже декілька років. Наш пастор був одним з найкращих проповідників в Америці. Коли я уперше почав відвідувати цю церкву, я сидів з відкритим ротом, насолоджуючись силою Біблійного вчення, що виходило з його вуст.
З часом, зайнявши місце служіння нашому пасторові, я став досить близький йому, і міг бачити усі його вади і недоліки. Я почав сумніватися в правильності його рішень відносно служіння. Я почав критикувати і судити його, і образа почала мучити мене. Він проповідував, а я не відчував жодного натхнення або помазання. Його проповіді більше не торкалися мого серця і не допомагали мені. Інша подружня пара, з якою ми були друзями, також була серед штатних співробітників нашої церкви і, здавалося, помічала те саме, що і я. Бог вивів їх з церкви, і вони почали окреме служіння. Одного разу вони запросили нас у гості. Знаючи усю нашу боротьбу і переживання, вони підбадьорювали нас, закликали чинити відповідно до Божого покликання в нашому житті. Вони розповідали про усі промахи і помилки, яких припускався пастор, його дружина і церковне керівництво. І ми, збираючись разом, відчували себе в безнадійному стані, спійманими в пастку.
Здавалося, що ця пара щиро піклувалася про наше благополуччя. Але ці обговорення тільки підігрівали наше невдоволення і образу, підливаючи масло у вогонь. Як мовиться в Притчах 26:20: «Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає». Те, що вони казали нам, було правдою, але усе це не було правильним в очах Божих, бо підкидало дрова у вогонь образи.
«Ми знаємо, що ти чоловік Божий, – казали вони мені. – От чому в тебе усі ці проблеми в церкві». Їх слова звучали так приємно.
Ми з дружиною сказали один одному: «Годі. Ми опинилися в жахливій ситуації. Нам треба піти з цієї церкви. Наші друзі люблять нас. Вони будуть нам добрими духовними наставниками. Люди в їх церкві приймуть нас і те служіння, яке Бог дав нам».
Ми пішли зі своєї церкви і почали відвідувати церкву, якою керувала ця подружня пара, але це тривало лише декілька місяців. Коли ми вирішили, що нам вдалося втекти від проблем, ми помітили, що в нас тривали внутрішні муки. Ми не переживали радості в дусі. Нас зв’язував страх стати такими ж, як ті, кого ми щойно залишили. Здавалося усе, що ми робили, здійснювалося нами змушено і якось неприродно. Ми не могли увійти до потоку Духа. Тепер навіть наші взаємини з новим пастором і його дружиною стали напруженими.
Врешті-решт я зрозумів, що ми повинні повернутися в нашу колишню церкву. Зробивши це, ми відразу відчули, що тепер знову перебуваємо у волі Божій, хоча зовні здавалося, що ми будемо більш прийняті і улюблені в якомусь іншому місці.
Потім Бог сказав: «Джоне, Я ніколи не казав тобі йти з цієї церкви. Ти пішов з неї через свою образу!»
У конфлікті були винні не інший пастор і його дружина, але ми самі. Вони розуміли нас, і намагалися вирішити ті ж самі питання у своїх серцях. Коли ви не перебуваєте у волі Божій, ви не будете благословенням або допомогою для жодної церкви. Коли ви перебуваєте поза волею Божою, то навіть найкращі взаємини будуть натягнутими і напруженими. Ми з дружиною вийшли тоді з волі Божої.
Скривджені люди не вірно реагують на ситуації і роблять те, що тільки зовні здається правильним, але не натхненне Богом. Ми покликані не для того, щоб варитися у власних емоціях, але для того, щоб діяти.
Якщо ми слухняні Богові і шукаємо Його, а Він нічого нам не каже, то, знаєте, яка тоді відповідь? Вона, ймовірно, каже вам: «Перебувай там, де ти зараз. Нічого не змінюй». Часто, відчуваючи тиск, ми шукаємо слово від Бога, щоб отримати полегшення. Але Бог поміщає нас у це горнило для того, щоб ми очищалися, зміцнювалися і ставали зрілими, а не для того, щоб згубити нас!
Впродовж одного місяця мені випала можливість зустрітися з пастором моєї першої церкви. Я покаявся у своїй критиці і бунті. Він великодушно простив мене. Наші стосунки з ним зміцнилися і радість повернулася в моє серце. Я знову почав отримувати повчання від пасторських проповідей і довгий час залишався в цій церкві.