Церкви – це не кафетерії

Часто люди відразу покидають церкви, якщо вони помічають якусь ваду в керівництва. Можливо вони невдоволені тим, як пастор збирає пожертвування або тим, як витрачаються гроші. Якщо їм не подобається те, що проповідує пастор, вони йдуть з церкви. Пастор неприступний або ж занадто фамільярний. Цьому списку немає кінця і краю. Замість того, щоб зіткнувшись з труднощами, зберегти надію, вони тікають туди, де, як для них здається, немає жодних конфліктів.

Давайте приймемо такий факт: Ісус є єдиним досконалим пастором. Чому ж тоді ми відразу ж втікаємо від труднощів, замість того, щоб зустріти їх лицем до лиця і розібратися з ними? Коли ми не можемо розбиратися з конфліктами, ми зазвичай йдемо скривдженими. Іноді ми говоримо, що наше пророче служіння просто не було прийняте. Потім ми йдемо з церкви в церкву, шукаючи громади з бездоганним керівництвом.

На даний момент я був членом тільки двох церков у різних штатах (впродовж чотирнадцяти років). У мене було більше двох (а, фактично, велика кількість) можливостей образитися на своє керівництво (причому, більшість з них виникали з моєї власної провини або незрілості). У мене були шанси стати критичним стосовно свого керівництва. Але моєю відповіддю на ці проблеми не був відхід з церкви. Одного разу, коли я перебував у важких обставинах, Господь промовив до мене через вірш з Біблії: «Якщо ти колись покидатимеш церкву, то Я хочу, щоб ти робив це тільки так: «Отже, ви вийдете з веселощами і будете випроваджені з миром» (Ісаї 55:12).

Більшість християн не так йдуть зі своїх церков. Вони гадають, що церкви нічим не відрізняються від кафетеріїв; і можна вибрати для себе будь-яку, яка їм припаде до смаку! Вони вважають, що мають повне право перебувати в церкві лише до тих пір, поки в ній не виникнуть проблеми. Але це зовсім не те, чому учить Біблія. Не ви вирішуєте, в яку церкву вам йти. Бог вирішує це! У Біблії не сказано: «Бог розмістив члени, кожний з них‚ у тілі‚ як їм було завгодно». Замість цього в ній сказано: «Та Бог розмістив члени, кожний з них‚ у тілі‚ як було Йому завгодно» (1Кор. 12:18).

Пам’ятайте, якщо ви перебуваєте в тому місці, де Бог хоче вас бачити, диявол спробує через конфлікти зігнати вас звідти. Якщо йому це вдається, він святкує перемогу. Якщо ви не зрушитеся з даного Богом місця навіть під час найбільших конфліктів, ви розладнаєте диявольські плани.

Зваблювання критицизмом

Я був в одній церкві вже декілька років. Наш пастор був одним з найкращих проповідників в Америці. Коли я уперше почав відвідувати цю церкву, я сидів з відкритим ротом, насолоджуючись силою Біблійного вчення, що виходило з його вуст.

З часом, зайнявши місце служіння нашому пасторові, я став досить близький йому, і міг бачити усі його вади і недоліки. Я почав сумніватися в правильності його рішень відносно служіння. Я почав критикувати і судити його, і образа почала мучити мене. Він проповідував, а я не відчував жодного натхнення або помазання. Його проповіді більше не торкалися мого серця і не допомагали мені. Інша подружня пара, з якою ми були друзями, також була серед штатних співробітників нашої церкви і, здавалося, помічала те саме, що і я. Бог вивів їх з церкви, і вони почали окреме служіння. Одного разу вони запросили нас у гості. Знаючи усю нашу боротьбу і переживання, вони підбадьорювали нас, закликали чинити відповідно до Божого покликання в нашому житті. Вони розповідали про усі промахи і помилки, яких припускався пастор, його дружина і церковне керівництво. І ми, збираючись разом, відчували себе в безнадійному стані, спійманими в пастку.

Здавалося, що ця пара щиро піклувалася про наше благополуччя. Але ці обговорення тільки підігрівали наше невдоволення і образу, підливаючи масло у вогонь. Як мовиться в Притчах 26:20: «Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає». Те, що вони казали нам, було правдою, але усе це не було правильним в очах Божих, бо підкидало дрова у вогонь образи.

«Ми знаємо, що ти чоловік Божий, – казали вони мені. – От чому в тебе усі ці проблеми в церкві». Їх слова звучали так приємно.

Ми з дружиною сказали один одному: «Годі. Ми опинилися в жахливій ситуації. Нам треба піти з цієї церкви. Наші друзі люблять нас. Вони будуть нам добрими духовними наставниками. Люди в їх церкві приймуть нас і те служіння, яке Бог дав нам».

Ми пішли зі своєї церкви і почали відвідувати церкву, якою керувала ця подружня пара, але це тривало лише декілька місяців. Коли ми вирішили, що нам вдалося втекти від проблем, ми помітили, що в нас тривали внутрішні муки. Ми не переживали радості в дусі. Нас зв’язував страх стати такими ж, як ті, кого ми щойно залишили. Здавалося усе, що ми робили, здійснювалося нами змушено і якось неприродно. Ми не могли увійти до потоку Духа. Тепер навіть наші взаємини з новим пастором і його дружиною стали напруженими.

Врешті-решт я зрозумів, що ми повинні повернутися в нашу колишню церкву. Зробивши це, ми відразу відчули, що тепер знову перебуваємо у волі Божій, хоча зовні здавалося, що ми будемо більш прийняті і улюблені в якомусь іншому місці.

Потім Бог сказав: «Джоне, Я ніколи не казав тобі йти з цієї церкви. Ти пішов з неї через свою образу!»

У конфлікті були винні не інший пастор і його дружина, але ми самі. Вони розуміли нас, і намагалися вирішити ті ж самі питання у своїх серцях. Коли ви не перебуваєте у волі Божій, ви не будете благословенням або допомогою для жодної церкви. Коли ви перебуваєте поза волею Божою, то навіть найкращі взаємини будуть натягнутими і напруженими. Ми з дружиною вийшли тоді з волі Божої.

Скривджені люди не вірно реагують на ситуації і роблять те, що тільки зовні здається правильним, але не натхненне Богом. Ми покликані не для того, щоб варитися у власних емоціях, але для того, щоб діяти.

Якщо ми слухняні Богові і шукаємо Його, а Він нічого нам не каже, то, знаєте, яка тоді відповідь? Вона, ймовірно, каже вам: «Перебувай там, де ти зараз. Нічого не змінюй». Часто, відчуваючи тиск, ми шукаємо слово від Бога, щоб отримати полегшення. Але Бог поміщає нас у це горнило для того, щоб ми очищалися, зміцнювалися і ставали зрілими, а не для того, щоб згубити нас!

Впродовж одного місяця мені випала можливість зустрітися з пастором моєї першої церкви. Я покаявся у своїй критиці і бунті. Він великодушно простив мене. Наші стосунки з ним зміцнилися і радість повернулася в моє серце. Я знову почав отримувати повчання від пасторських проповідей і довгий час залишався в цій церкві.

Попередній запис

Як народжуються духовні блукачі

Для Бога праведно мстити за Своїх рабів, але для них неправедно мститися за самих себе. «Нехай не попустить мені Господь ... Читати далі

Наступний запис

Насаджені розцвітуть

Біблія каже в Псалмі 91:14: «Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть». Зверніть увагу, що розцвітуть саме «насаджені» ... Читати далі