Павло пророчо міг бачити, що ці обдурені чоловіки і жінки матимуть ревнощі до знання, але залишаться незміненими, оскільки ніколи не застосують це знання до самих себе. От як він їх описує: «…що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини» (2Тим. 3:7).
Якби Павло жив сьогодні, він би сильно засмутився, побачивши насправді те, що передбачав. Він побачив би безліч чоловіків і жінок, які відвідують конференції, семінари, церковні служіння і накопичують знання Писань. Він побачив би, як вони полюють за «новим одкровенням» для того, щоб жити ще егоїстичнішим життям, що «досягає» успіху. Він побачив би, як християнські служителі позиваються один до одного в суду, виправдовуючи усе це «праведними причинами».
Він побачив би, як у християнському друці і на радіо здійснюються нападки на чоловіків і жінок Божих. Він побачив би, як харізмати бігають з однієї церкви в іншу, щоб уникнути образ. Усі вони відкрито визнають панування Ісуса, тоді як не уміють прощати. Павло б закричав гучним голосом: «Ви, роде лицемірний і користолюбний! Покайтеся і позбавтеся від зваблювання, в якому ви перебуваєте!»
Не має значення, наскільки ви «підковані» в нових одкровеннях, що отримуються на семінарах і в Біблійних школах, де ви займаєтеся, або скільки книг ви прочитали, або навіть, скільки годин ви проводите в молитві і вивченні Біблії. Якщо ви скривджені і перебуваєте в непрощенні, відмовляючись покаятися в цьому гріху, ви не дійшли до пізнання істини. Ви перебуваєте в зваблюванні і бентежите інших своїм лицемірним способом життя. Яке б у вас не було одкровення, ваш плід свідчить абсолютно про інше. Ви станете джерелом, що вивергає гіркі води, які приноситимуть зваблювання і обман, а не істину.
Зрада
«І тоді образиться багато хто; і один одного зраджуватимуть, і зненавидять один одного» (Мф. 24:10, дослівно з англ.). Давайте дослідимо це твердження. Якщо ми подивимося на нього уважніше, то побачимо прогресію. Образа веде до зради, а зрада – до ненависті.
Як вже було сказано раніше, скривджені люди зводять навколо себе захисні мури. Нашою метою стає самозбереження. Ми хочемо захистити і оберегти себе за всяку ціну. Це робить нас здатними до зради. Коли ми зраджуємо когось, то прагнемо захистити себе або отримати користь за чужий кошт, і, зазвичай, за кошт людини, з якою ми перебуваємо в близьких взаєминах.
Таким чином зрада в Царстві Божому коїться тоді, коли вірний шукає своєї власної вигоди або захисту за кошт іншого вірного. Чим ближче взаємини, тим жахливіша зрада. Зрада є серйозним порушенням заповіту. Коли відбувається зрада, взаємини не можуть бути відновлені, поки немає істинного покаяння.
Зрада веде до ненависті із серйозними наслідками. Біблія ясно говорить, що «усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця», і що «ніякий людиновбивця не має життя вічного, що в ньому перебувало б» (1Ін. 3:15).
Як сумно, що сьогодні ми знову і знову зустрічаємо приклади образи, зради і ненависті серед вірних. Це настільки широко поширилося в наших домах і церквах, що вже вважається нормальною поведінкою. Ми стали такими бездушними, що вже не засмучуємося, коли бачимо, як один служитель позивається в суді на іншого. Нас вже не дивує те, що віруюче подружжя влаштовує шлюборозлучний судовий процес, пред’являючи один на одного позов у суді. Розподіли в церквах стали звичайною передбачуваною справою. Діє в усю силу розроблена багатьма служителями політика. Її маскують, прикриваючи «вищими інтересами» Царства Небесного або Церкви.
Християни «захищають свої права», поки не переконаються в тому, що з ними не поводяться погано, і з їх становища інші не отримують собі вигоду. Невже ми забули напучення Нового Завіту?
«Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпіти нестатки?» (1Кор. 6:7).
Невже ми забули слова Ісуса?
«А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44).
Невже ми забули заповідь Божу?
«Нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе» (Флп. 2:3).
Чому ми не живемо за законами цієї любові? Чому ми такі швидкі на зраду замість того, щоб покладати свої життя один за одного, ризикуючи при цьому виявитися обдуреним? Причина в наступному: наша любов охолонула, внаслідок чого ми продовжуємо прагнути захистити і оберегти себе. Ми не можемо з упевненістю віддати турботу про себе в руки Божі, і тоді намагаємося самі піклуватися про себе.
Коли Ісусові коїли зло, Він не відповідав злом на зло, але віддавав Свою душу Богові, Судді Праведному. Писання умовляє нас йти Його шляхом.
«Бо ви до цього покликані: тому що і Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його. Він не вчинив ніякого гріха, і не було лукавства в устах Його. Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Судді Праведному» (1Пет. 2:21-23).
Що дає нам можливість
Ми повинні прийти до того, щоб сподіватися на Бога, а не на плоть. Багато хто славить Бога, називаючи Його джерелом свого життя, але живуть як сироти. Вони тримають своє життя у власних руках, сповідуючи при цьому своїми вустами: «Ісус – мій Господь і Бог».
Ви вже бачите, наскільки серйозним є такий гріх, як образа. Коли з нею не покінчити, вона зрештою призведе до смерті. Коли ви протистоїте спокусі образитися, Бог дає велику перемогу.
