«Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку» (Притчі 18:20). Брата або сестру, що образилися, завоювати важче, ніж укріплене місто. У давнину міста були оточені мурами. Ці мури забезпечували безпеку і захист міста. Вони не дозволяли непрошеним гостям і загарбникам увійти до міста. Усі ворота в місто ретельно контролювалися. Ті, хто не сплатив мита, не впускалися в місто, поки цього не зроблять. Той, хто вважався загрозою для добробуту і безпеки міста, також не впускався до нього.
Коли ми скривджені, то зводимо стіни, щоб оберегти наші серця і запобігти завданню подальших ран. Ми стаємо розбірливими і не впускаємо тих, від кого боїмося отримати нові рани. Ми ретельно фільтруємо усіх людей, з метою відібрати тих, хто, на нашу думку, щось нам винен. Ми закриваємо перед ними ворота, поки ці люди не заплатять нам сповна свій борг. Ми відкриваємо наші життя тільки тим, хто, як ми вважаємо, знаходиться на нашому боці.
Проте часто ці «свої» люди також є скривдженими і ображеними. Отже замість того, щоб допомогти людям, ми просто кладемо додаткове каміння на наші мури. Одного разу ці захисні стіни стають нашою в’язницею, хоча ми не усвідомлюємо, коли саме це відбувається. На цьому етапі ми не лише проявляємо надмірну пильність відносно того, хто входить у нашу фортецю, але, перебуваючи в страху, ми самі не наважуємося висунутися з нашої фортеці. Ображені християни сконцентровують свою увагу на самих собі, займаючись самоаналізом. Ми уважно стежимо за своїми правами і особистими взаєминами. Ми витрачаємо усю свою енергію на те, щоб застрахувати себе від будь-якої можливості отримати нові травми. Якщо ми не йдемо на ризик бути знову пораненими, ми не можемо проявляти безумовну Божу любов. Ця любов, що не ставить умов, надає іншим право ранити нас.
Любов не шукає свого, а скривджені люди все більше і більше стають корисливими і замкнутими. У такому кліматі Божа любов холоне. Природним прикладом цього є два моря у Святій Землі.
Галилейське море вільно приймає і віддає воду. Воно і рясніє життям, живлячи велику кількість різних видів риб і водяних рослин. Води моря Галилейського течуть через річку Йордан, впадаючи в Мертве море. Але Мертве море тільки приймає воду, не віддаючи її. У ньому немає жодних живих риб або рослин. Живі води моря Галилейського стають мертвими, змішуючись із стоячою водою Мертвого моря. Життя не може зберегтися, якщо його не віддавати іншим.
Отже скривджений християнин – це людина, яка приймає життя, але через страх не може вивільнити його. У результаті цього навіть те життя, яке все ж проникає в нього, стає стоячою в межах тюремних стін образи. Новий Завіт називає ці стіни твердинями.
«Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон усякий помисел на послух Христу» (2Кор. 10:4,5).
Ці твердині створюють певні шаблони мислення, які обробляють усю інформацію, що проходить через них. Хоча спочатку вони були споруджені з метою забезпечити захист, тепер вони стають джерелом муки і спотворення, бо воюють проти знання, або пізнання, Бога. Коли ми усе фільтруємо через свої минулі образи, відкидання і переживання, то знаходимо, що неможливо вірити Богові. Ми не віримо, що Бог має на увазі саме те, що говорить. Ми ставимо під сумнів Його добрість і вірність, оскільки судимо про Нього за стандартами, встановленими в нашому житті іншими людьми. Але Бог не людина! Він не може брехати (Числа 23:19). Його шляхи – не наші шляхи, і Його думки – не наші думки (Ісаї 55:8-9).
Скривджені люди знаходитимуть місця Писання для підтвердження своєї позиції, але це є неправильним поводженням із Словом Божим. Знання Божого Слова без любові є руйнівною силою, бо воно надимає людину, роблячи її законником (1Кор. 8:1-3). Це спонукає нас до того, щоб виправдовуватися, замість того, щоб покаятися у своєму непрощенні. Це створює таку атмосферу, в якій ми можемо потрапити в зваблювання, бо знання без любові Божої призводить до помилки.
Після Свого твердження про те, що «багато хто образиться», Ісус негайно попереджає про лжепророків: «І багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять» (Мф. 24:11). Хто ці багато, яких вони спокусять? Відповідь: це скривджені і спокушені люди, в яких охолонула любов (Мф. 24:12).
Лжепророки
Ісус називає лжепророків «вовками в овечій шкурі» (Мф. 7:15). Це корисливі люди, які шукають свого. Зовні вони схожі на християн (овеча шкура), але мають вовчу натуру.
Вовки люблять крутитися біля овець. Вони можуть виявитися, як серед простих членів християнської общини, так і за кафедрою. Такі люди послані ворогом для того, щоб просочитися в ряди християн і спокушати. Їх слід дізнаватися за плодами, а не за наукою або пророцтвами. Дуже часто їх наука може здаватися здоровою, у той час, як плід їх життя і служіння не такий. Служитель або просто християнин визначаються за тим, як вони живуть, а не за тим, що вони проповідують.
Вовки завжди шукають поранених і молодих овець, а не здорових і сильних. Ці вовки говоритимуть людям те, що ті хочуть почути, бо, що їм треба чути. Такі люди не бажають чути здорове вчення – вони хочуть, щоб хтось лестив їх слух. Давайте подивимося, що Павло говорить про останні дні: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть… непримиренні (в англ. «не прощатимуть» )… що мають вигляд побожности, а сили її зреклися. Від таких віддаляйся… Бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які б тішили слух; і від істини відвернуть слух і навернуться до байок» (2Тим. 3:1-5; 4:3-4).
Зверніть увагу, що в них буде вигляд побожності або «християнства», але вони зрікатимуться від його сили. Яким же чином вони зрікатимуться від сили побожності? Вони заперечуватимуть те, що християнство може перетворити їх з тих, хто не прощає, у тих, хто прощає. Вони хвалитимуться тим, що є Ісусовими послідовниками, і говоритимуть про своє переживання народження згори. Але вони не дозволять тому, чим хваляться, проникнути у свої серця і виробити в них характер Христовий.
