Слово «піст» у багатьох нерозривно пов’язане з покаянням. Стосовно ж того, що являє собою покаяння, у більшості немає таких чітких асоціацій, люди просто звикли пов’язувати між собою деякі поняття, часто-густо навіть не задумуючись над сенсом цих понять. Не оминуло це явище і згадане покаяння – люди часто асоціюють його з постом, а найбільше – з Великим постом, проте далі їх думки не простягаються… А все ж таки, що таке покаяння? – Певно, подібним питанням задавалися багато людей, а ще більше людей намагалися дати на нього відповідь. Спробуємо зробити це і ми, але відштовхнувшись від зворотного, тобто, що відбувається, коли люди не хочуть каятися.
Але перш, ніж поринути в міркування, хочемо зауважити, що гріхом є не тільки певний вчинок людини, який так чи інакше порушує заповіді Божі, справжнє мірило добра та зла в цьому світі, і не тільки, коли людина прямо наказує або ж підбиває так чи інакше грішити інших людей, а навіть коли схвалює чиїсь чужі гріховні вчинки. Усе це є гріхом, в якому треба каятися, ну а сам процес переосмислення і зміни свого життя, щоб у подальшому подібного не чинити, і є покаянням. А це насправді не так вже просто, як комусь може здатися на перший погляд, тому не слід себе тішити думками про те, що завжди можна встигнути покаятися, а поки, як сказано в Біблії: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32).
Так люди і живуть, не знаючи того, що безглуздо повторюють помилки багатьох поколінь людей, які вважали, що завжди встигнуть виправити власне життя, так у підсумку це життя не виправивши… Адже гріх може стати звичкою, навіть того більше, підмінити собою справжню картину світу, тобто те, що є дійсно добрим і поганим, ту шкалу цінностей, закладену в наше сумління Богом. А якщо люди допустилися подібного у власному житті, тоді в них цілком логічно зникає будь-яка потреба в покаянні, переосмисленні власного життя (будемо намагатися термін «покаяння» «розбавляти» якимсь подібним йому за змістом словосполученням, щоб не загубити значення покаяння, яке доволі часто губиться у свідомості багатьох людей). І справді, згідно такої перекрученої логіки, навіщо взагалі каятися, якщо людина в принципі «не грішить», або ж перефразовуючи фарисея з Христової притчі, не така «як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники» (Лк. 18:11)?
Подібне відбувається з людьми, які хоча б задумуються час від часу про покаяння, але відтягують, відтерміновують його до «кращих», точніше, до гірших часів, адже зазвичай люди згадують про Бога, коли їх спіткає саме якась скрута (втім, навіть війна і пов’язані з нею поневіряння не є «гарантією» такого навернення).
А що стається з людьми, які взагалі не збираються і навіть не подумують про каяття? А це чудово ілюструють наші північні сусіди: поринувши, як мовиться, з головою у власно вигадану картину світу, вони воліють як можна довше залишатися там, тим самим марно намагаючись уникнути неминучої Божої розплати за все ними скоєне. Так звинувачуючи інші країни в розв’язанні ними ж розв’язаної проти України війни, росіяни намагаються покарання, що чекає на них, перекласти на чиїсь чужі плечі. Виглядає таке міркування цілком безглуздо, проте більшість росіян серйозно вірить, що їм вдасться уникнути відповідальності. Але в підсумку в них вийде позбутися хіба що решток здорового глузду. А покарання все одно чекатиме їх попереду…
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Коли немає бажання каятися…
