Певно, мало б знайшлося людей, які б при здоровому глузді захотіли почути стосовно себе від Небесного Судді: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41). Навіть, якщо взагалі не вірять у можливість проведення Страшного Суду і оголошення на ньому остаточного Божого вироку. Втім, вірить у такий підсумок власного життя певна людина чи не вірить, Суд цей неодмінно відбудеться, згідно Христових слів: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Лк. 21:33). Хоча люди і в це можуть не вірити, що у свою чергу зовсім не змінює суті справи: «Як людям визначено один раз умерти, а потім суд» (Євр. 9:27).
«І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:46), – і не треба вважати, що люди приречені на вічні муки – це поголовно вбивці, грабіжники, відступники, розпусники чи військові російської армії, більшість з яких примудряються поєднувати всі ці негативні риси. Багато з приречених могли бути, звісно, у людському розумінні, цілком пересічними, як би їх назвали, «нормальними» людьми: не дуже пиячили (або ж взагалі були непитущими), не зраджували (дружинам або чоловікам), не крали (принаймні, не в таких масштабах, як інші), шанували літніх людей, любили рідних, допомагали ближнім (ну не так часто, деколи)… Одним словом цей список критеріїв «нормальної» людини можна продовжувати і далі, і багато хто в ньому знайде опис і власної особи, проте ця «нормальність» не стане виправданням на Страшному Суді, бо в Небесного Судді будуть дещо інші критерії…
Зараз можна було б повторити ці критерії, навівши 35 і 36 вірші 25-го розділу Євангелія від Матфея. Проте суть навіть не в справах милосердя, які ми виявили до ближніх і які Бог перенаправив на Власну адресу (до них ми повернемося дещо згодом). Суть – у нашому життєвому виборі, тобто яким саме життєвим шляхом прямуємо ми, що є нашим дороговказом, які цінності формують його. Адже, як відомо, «ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Але переважна більшість обирає світ, мамону. Звідки така впевненість? Згідно Христових слів: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7:13,14). І зважаючи на це, не треба дивуватися Божому суворому вироку начебто «нормальним» людям. Нормальним, звісно людських міркувань, а зовсім не Божих.
«Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього» (1Ін. 2:15,16), – але світ видимий, а Господь – начебто ні, тому більшість людей обирає світ. А у світу є одна нехороша властивість (втім, не лише вона одна): він з часом поневолює людину, а через те, що світ вороже налаштований до Бога, намагаючись із самого себе зробити ідола, такого собі бога, то він примушує поневолену людину ставитися вороже до Бога і до всього, що пов’язане з Ним.
Зокрема, ставитися до оточуючих людей як до ворогів, а не як до ближніх, допомагаючи яким, тим самим служиш Богу. Це стосовно згаданих справ милосердя: вони стають приємними і угодними Богу лише в тому випадку, коли ми робимо їх саме ближнім, а не чужим людям з метою власної вигоди.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Життєвий вибір
Ваш коментар: