Минулого разу ми говорили про співвідношення нагороди і спасіння. Ми відмітили, що всякий, хто відчув дію рятівної благодаті, стає людиною, яка ревнує про Божу справу. Він прагне виконати Божу волю, хоче звеличити ім’я Христове, шукає нагороди, як високої оцінки від Господа. Ми також з’ясували, що наше рятівне положення навіки відкуплених синів не може бути нагородою: «Бо всі ви – сини Божі через віру в Христа Ісуса» (Гал. 3:26). А ось наша праця для Христа матиме свою подяку. Тому сьогодні ми дамо відповідь на наступне питання цієї важливої теми: яку саме нагороду обіцяє нам Христос за вірне служіння Йому?
Отже, якщо Божа благодать рятує вірних однаково незаслужено, то Божа справедливість бажає віддати за трудами: «Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його» (Мф. 16:27). Рішення про нагороду буде прийняте на Христовому суді. Господь особисто зважить справи кожного зі Своїх учнів. Павло пише: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10); «Усі ми станемо перед судом Христовим» (Рим. 14:10). Тут слід зауважити, що апостол говорить про суд Христовий, використовуючи грецьке слово бема, що означає «трибунал» або «внутрішній (сімейний) суд». На цьому суді розглядатиметься не наша праведність, а наше служіння. Тут виявлятимуться заслуги і роздаватимуться нагороди, тоді як на іншому суді, суді крісін, предметом розгляду буде гріх і нечестя невіруючих людей. На ньому визначатиметься міра провини і покарання. Цей другий суд мав на увазі Ісус, коли казав, що вірні ніколи не потраплять на нього: «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5:24).
Ще раз зауважимо, що на суді Христовому не розглядається питання нашого спасіння як вірних, але випробовується якість нашого служіння і відбуватиметься нагородження. Апостол Павло прекрасно виклав цю доктрину в 3-му розділі Першого послання до коринф’ян. Там він представляє нас будівельниками, які, кожен у свою міру сил, працюють для Христа і Його церкви. Павло пише: «Чи будує хто на цій основі із золота, срібла, дорогоцінних каменів, дерева, сіна, соломи, – діло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного‚ яке воно є. У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду. А в кого діло згорить, той зазнає втрати; а втім, сам спасеться, але так, ніби через вогонь» (1Кор. 3:12-15).
За найгіршого сценарію наші справи можуть виявитися безплідними. І такі справи згорять, а ми виявимося з порожніми руками перед Богом. Ми зазнаємо збитку, каже Павло, розоримося, але спасіння не втратимо, «врятуємося… як би з вогню». Коли у вогні очищають дорогоцінні метали, вогонь випалює усі домішки. Ця неприємна метафора вказує на спасіння із соромом, коли наша земна праця виявляється непотрібною Богові. Одне усвідомлення того, що ти даремний для Божої справи, вже кидає в сором. Саме так почуватиме себе ледачий і безтурботний християнин. Але якщо наші справи визнають вірними, ми сміливо і відважно з’явимося перед Господом.
А тепер давайте подивимося, яка буде нагорода. Передусім зауважимо, що Ісус обіцяє нагороду не лише у Своєму Небесному Царстві, але і тут, на землі. Він каже: «Нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, – домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель». (Мк. 10:29,30). Говорячи «сторицею вже нині», Ісус має на увазі церкву. Саме церква стає тим благословенням, де ми знаходимо істинну духовну радість. І душа християнина завжди сприймає своїх братів і сестер як прекрасну нагороду. Разом ми переживаємо радість у поклонінні і служінні одному Спасителеві. Ми увійшли до вічної сім’ї, в якій тішимося однією вірою і надією. Вже тут, на землі, Бог дає нам скуштувати благословень майбутнього Царства, життя в співтоваристві святих, які люблять Бога і прагнуть праведності.
Та все ж, погодьтеся, цікаво заглянути далі. Ісус каже, що нашим вічним надбанням стане нове і прославлене ім’я. Не йдеться про звання дітей Божих, якого набувають усі вірні в рівній мірі. Ісус говорить про славу і велич нашого імені в Небесному Царстві. Наш Господь прожив найслухняніше життя, «тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я» (Флп. 2:9). І кожен з нас також набуде слави імені згідно з нашим послухом і трудом. Ісус так і говорить про «щонайменші» і «великі» звання: «Хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному» (Мф. 5:19). Великі і малі імена і є та нагорода, яка відбиватиме наші справи на землі. Сам апостол Павло не вважає негожим шукати високого звання і каже: «Прагну до мети, до почести вишнього покликання Божого в Христі Ісусі» (Флп. 3:14). Павло не просто служить, він бажає набути високого імені. Тому Боже Царство – це Царство людей з іменами різної гідності і яскравості.
Нагородою стане не лише звання, але і почесне положення або статус у Царстві. Іоанн і Яків добре це розуміли, коли просили Ісуса про місце, наближене до царя: «Дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10:37). Ісус же дає їм зрозуміти, що такого привілею набуде лише той, хто заслужить його: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?» (Мк. 10:38). Господь зв’язав висоту нашого становища в Його Царстві з мірою перенесених тягот у труді за справу Божу. Особливо почесні місця призначені для тих, хто своїм способом життя був більший за інших схожий на Христа.
У той же час високе становище, про яке просили сини Зеведея, – це не лише почесний статус. Нагородою також будуть владні повноваження і нова відповідальність. Той, хто добре служив і виявив вірність у малому, отримає служіння більшого масштабу. Сам Христос делегує такій людині частину Своєї божественної влади. Ісус каже: «Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно? Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так. Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його» (Мф. 24:45-47). Кожен з вірних поставлений Христом виконувати свою частину праці в церкві. Через дари ми вже наділені певними повноваженнями. І якщо ми виконуємо свою справу добре, нам будуть довірена велика влада і відповідальність. Цей принцип добре видно в притчі про таланти. Коли хазяїн повернувся, він не лише оцінив працю своїх слуг, але і нагородив їх: «Гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами» (Лк. 19:17); «У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю» (Мф. 25:21). Правління від імені Божого і буде нашою нагородою. Іоанн пише, що Христос «зробив нас царями і священиками Богові нашому; і ми будемо царювати на землі» (Одкр. 5:10). Кожен християнин різною мірою набуде влади священика, царя і судді. Павло пише вірним: «Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ?» (1Кор. 6:2). Мати право судити вже саме по собі припускає високе становище, але судити від імені Божого – дійсно велика честь.
Отже, Бог бажає винагородити нас: дати славне звання, особливий почесний статус і владу в Його вічному Царстві. Сама можливість бути царем, священиком і суддею – це дар Христовий. Але якою мірою і славою ми набудемо цих привілеїв, залежатиме від нас. Бог же зі Свого боку відкриється нам і як справедливий і щедрий правитель. Сама суть подяки допомагає нам зрозуміти, якому Богові ми служимо. Жодна наша жертва не буде забута. Павло нагадує: «Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любови, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим» (Євр. 6:10). Батьки хваляться успішними дітьми. Бог бажає хвалитися нами. Він хоче представити всесвіту усіх Своїх усиновлених дітей як народ, гідний Бога. Наші святі справи на землі і виявлятимуть цю гідність. Яку б нагороду ми не отримали, пам’ятатимемо, що набуваємо її тільки завдяки подвигу Христовому. Саме Йому присвячені усі наші успіхи. Христу ми і віддамо честь і славу, коли складемо перед Ним наші вінці переможців.
Автор: Жан Федоренко
