Ми починаємо вивчення теми про небесну нагороду. У Новому Завіті ми зустрічаємо безліч закликів шукати і працювати для досягнення не земних, а небесних скарбів. Тому віруючим людям цілком доречно думати про Божу подяку. Але слід сказати, що не багато хто з нас добре знайомий з цією частиною біблійного вчення, тому ми розглянемо цю тему у світлі трьох ключових питань: 1) Як співвідноситься вчення про нагороду з вченням про спасіння? 2) Яку нагороду обіцяє Христос Своїм учням? 3) Які саме справи гідні небесної нагороди? І повірте, для багатьох вчення про нагороди послужить приводом для переосмислення свого ходіння перед Богом. Сьогодні ми розглянемо перше питання.
Отже, почнемо з того, що Господь особисто закликає нас збирати небесні блага. Він каже: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі» (Мф. 6:19,20). Наша спроможність у вічності залежить від нашої розторопності на землі: скільки зберемо тут, настільки будемо багаті там. Павло також закликає прямувати до отримання нагороди. Він пише: «Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганні, біжать усі, але один приймає почесті? Так біжіть, щоб досягти» (1Кор. 9:24). Біжіть, старайтеся, вкладайте свої сили і енергію в Божу справу! Ваша праця буде винагороджена! Апостол Іоанн застерігає і говорить про важливість збереження наших заслуг перед Богом: «Пильнуйте себе, щоб нам не загубити того, над чим ми трудились, але щоб одержати повну нагороду» (2Ін. 1:8). Отже, ми покликані збирати собі вічну спадщину. І для християнина цілком доречно мати таку мету. Швидше навпаки, безглуздо не слухати поради свого Господа і залишатися бездіяльним.
Але яку нагороду обіцяє нам Бог? Багато християн помилково чекають як нагороду вічне життя в Божому царстві. Вони гадають, що кількість їх добра зачинить або відчинить перед ними небо. Але це зовсім не так. Спасіння для вічного життя – це Божий дар! Бог прощає не за добрі справи! От тільки деякі місця Писання, де про це ясно сказано: «Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). Вічне життя – це Божий дар для тих, хто вірить у Божого Сина. Чи ще: «виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі» (Рим. 3:24). «По благодаті» – означає незаслужено, а там, де виключені заслуги, не може бути і нагороди. Тому спасіння не потрібно відпрацьовувати і збирати як нагороду. Тут у багатьох може виникнути питання: «А навіщо робити добро, якщо ми вже врятовані? Навіщо потрібні добрі справи? Навіщо мені нагорода? Мені вистачить і вічного життя». Але справжній вірний так міркувати не стане. Бо разом з вірою Бог дає нам і нове серце. Якщо раніше нас тягнув гріх, то тепер, будучи прощені, ми набуваємо смаку до добрих справ. У нас з’являється бажання служити Богові і людям. У двох реченнях апостол Павло роз’яснив нам суть і значення добрих справ: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився. Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:8-10). Отже, спасіння – це Божий дар, не залежний від наших справ. Набули ми цього дару, віруючи, що Ісус помер за наші гріхи. І щойно ми повірили, Бог перетворив нас у подобу Свого Сина, щоб ми тепер жили для добрих справ. Ми стали особливими людьми, як каже Павло, ми тепер належимо до «людей обраних, ревних до добрих діл» (Тит. 2:14). Таким чином, ми врятовані не за заслугами, але для служіння Богові.
Християни часто сперечаються із цього приводу. Одні ставлять особливий наголос на віру, другі – на справи. Одні кажуть, що діла вкрай важливі, другі – що не важливі зовсім. Але якщо ми зрозуміли Павлове вчення про благодать, то не будемо такі категоричні. Ще раз повторимо його висновок: Бог рятує не за справами, але для справ! І наші праведні справи будуть лише свідоцтвом того, що ми дійсно народжені від Божого Духа. Вони ознака, а не причина нашого спасіння.
Тут ми бачимо два кроки в дії Божої благодаті. Спочатку благодать рятує нас, потім вона ж закликає жити праведно: «Бо благодать Божа з’явилась, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці» (Тит. 2:11,12). Благодать спонукає нас разом зі спасінням прийняти і нове призначення. Бог дарує нам не лише провидіння, але і можливість набути нагороди в Його царстві. В Ісусі ми знаходимо не лише Спасителя, але і Господа. І якщо людина відкидає своє призначення, тобто нехтує служінням Христу, то, швидше за все, вона ще не прийняла рятівну благодать. Бо не можна узяти одне і відмовитися від другого.
Прийняти Божу благодать для нас і честь, і обов’язок. Відкинути дар праведності в Христі означає образити Бога. Ті, хто вважає за краще заробляти своє спасіння справами, принижують завоювання хреста, роблять Ісусову жертву недостатньою. Вони відкидають благодать Бога, Який вирішив виправдати нас через розп’яття Сина. І Павло пояснює це: «Не відкидаю благодаті Божої; а якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер» (Гал. 2:21). Якщо я рятуюся справами закону, то не приймаю дар благодаті і знецінюю смерть Господню. Якщо спасіння – справа моїх рук і старань, то Христос даремно страждав. Але Павло категоричний: «Ви, що виправдовуєтеся законом [добрими справами], залишилися без Христа, відпали від благодаті» (Гал. 5:4). Іншими словами, ви позбавили себе спасіння.
Відповідно, іншою крайністю в зневазі Божою благодаттю стає неуважне ставлення до свого призначення. Якщо я врятований, гадаємо ми, то не так вже важливо, скільки добра я зроблю. Але тут ми забуваємо, що коли благодать ввела нас у Божу сім’ю, то вмить наділила привілеєм поклонятися Богові. Тільки очистившись від гріхів, ми отримали можливість служити і прославляти Бога, а значить, і накопичувати нагороду. Якщо ми проявляємо байдужість або недбайливість у Божій справі, то відкидаємо благодать. Ми відмовляємося від благословення. Ми немов кажемо Богу: «Мене не дуже цікавить Твоя слава. Служіння Тобі не приносить особливої радості. Мені просто потрібна Твоя нагорода». Подумайте, чи може так міркувати вірний, який має в собі Дух Христовий?
Всякий, хто відчув дію рятівної благодаті, перетворюється в людину, яка ревнує про Божу справу. Врятований шукає, пізнає і старанно виконує волю Божу. Він прагне до високої оцінки, жадає перемоги, хоче звеличити ім’я Христове. Справжній християнин шукає нагороди, бо хоче догодити Христові і почути слова схвалення: «Добре, добрий слуго!» Нагорода – це не просто оцінка досягнень, це вираз нашого ставлення до Спасителя. Це відображення того, наскільки наша вдячність була щирою, дієвою, наскільки ми були близькі з Господом у цілях і бажаннях. А розмір або міра Божої подяки лише стане віддзеркаленням глибини і сили нашої любові до Нього.
От чому шукати нагороди цілком прийнятно для християнина. Добрі справи і нагорода за них прославляє і радує Бога. Тому Ісус каже: «Нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16); «Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика» (Лк. 6:35). Наша нагорода і Божа слава йдуть разом. Таким чином, якщо ми здійснюємо добро, щоб отримати спасіння, – ми ображаємо Бога. Але якщо робимо добро, щоб славити Бога і набути нагороди, то радуємо Його і догоджаємо!
Проте варто сказати, що марно шукати Божої нагороди, якщо ми не полюбили Христа, не прийняли Його жертву за наш гріх. Петро пише, що Христос «гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (1Пет. 2:24). Ми не маємо права служити Богові, якщо за нами тягнеться шлейф з непрощених гріхів. Злочинця не призначать на почесну посаду перш, ніж він буде виправданий. Тому якщо ми ще не прийняли благодать спасіння в Христі, то не можемо скористатися і благодаттю служіння Йому.
Отже, ми знайшли, що Божою благодаттю ми покликані не лише до спасіння, але до отримання нагороди через вірне служіння Христу. Ми дізналися, що спасіння не є нагородою – його ми отримуємо в дар від Бога за вірою. А ревнощі і бажання творити святі справи – це ознака нашої нової відкупленої природи. Сенс пошуку нагороди не в тому, щоб піднятися над іншими, а в щирому бажанні виразити нашу любов Спасителеві. Ми хочемо принести Йому славу, користь Його церкві. Як Його друзі, ми беремо участь і переживаємо за одну справу. Навіть отримавши спасіння, як пише Павло, ми хочемо догодити Йому: «І тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними» (2Кор. 5:9). Висока нагорода з Його рук – це визнання нашого вірного служіння Богові.
Автор: Жан Федоренко
