«Єдине ж не повинно бути приховане від вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день. Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет 3:8,9). Але такий стан речей багатьом людям далеко не до вподоби: комусь не подобається, що Господь зволікає з відплатою усіляким грішникам, особливо у світлі російської агресії проти України; комусь же не подобається, що Господь зволікає відплатою праведникам, передусім під праведниками маючи на увазі самих себе; декому взагалі не подобається, що Господь робить те, що вважає за потрібне, а на наші бажання і вимоги не сильно, як на думку багатьох, звертає увагу. Одним словом, суцільні претензії, і за тими претензіями мало кого цікавить те, що саме обіцяв нам усім Господь.
І не те, що не цікавить, багатьох цікавить ще й як, але мало в кого вистачає наснаги і терпіння дочекатися обіцяного: світ ближчий і пропонує багато чого, принаймні, так здається на початках, до того ж пропонує тут і зараз, ніж треба чекати невідомо скільки обіцяного від Бога. Через те багато людей у підсумку обирають світ, а не Бога разом з Його нагородою. Хоча, ясна річ, біблійна обіцянка Божої нагороди, а тим більш її масштаб, інтригують багато кого: «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Але, але… не так вже в багатьох вистачає терпіння, щоб дати перевагу небесному перед земним, все таки більшість обирає значно меншу земну частку, тим самим відкидаючи частку небесну.
Але в декого може закрастися питання: а чи можна поєднати земні нагороди і небесні? Хіба вони одне одному заважають? – Спокуса переконати себе, що небесні речі можна узгодити із речами земними, насправді долає багатьох, через те ці люди намагаються своїм життям спростувати наступний біблійний принцип: «Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4). І, як наслідок, такі люди в підсумку зазнають фіаско в житті, яке часто набуває такого вигляду: «Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте – і не маєте, бо не просите, просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:2,3). А все через те, що намагалися бути своїми Богові і світу (точніше, світові і Богу).
І як тут не пригадати слова Христові: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Але багато людей намагається попри це ужитися з Богом і світом, якщо взагалі намагається зважати на Бога Живого, часто обмежуючи стосунки з Ним виконанням незрозумілих для них усіляких релігійних приписів і правил, які нічого не мають спільного з правдивим поклонінням Богові духом та істиною. Виконанням, що не має нічого спільного з Божою небесною нагородою також.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Нічого спільного
Ваш коментар:
