Розчарування, як шлях до виконання волі Божої

Я хочу прочитати з 61-го Псалму 2-й і 3-й вірші: «Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. Тільки Він – Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки».

6-й вірш: «Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя».

У єврейському оригіналі сказано не «спокій», а «мовчання». «Тільки до Бога мовчить душа моя». Дуже важливо іноді тренуватися в мовчанні до Господа, у мовчанні до Його присутності. І якщо в старозавітні часи такі Божі діти і слуги, як Давид, знали смак мовчання в Дусі Божому, то тим більше нам треба розкуштувати це благодатне мовчання.

Господь дав нам різні форми вираження наших почуттів і переживань: можливість кричати до Нього, кричати до Його Духа; можливість плакати перед Його обличчям, сміятися в Дусі Святому, танцювати і стрибати, скакати, як сказано в Євангелії; Він дав нам можливість бути на колінах перед Ним і падати ниць перед Ним, співати на різні лади, і… мовчати – мовчати до Господа.

Справжня відповідь на віру і очікування приходить від Господа.

…Я дозволив собі трішечки помовчати. Бо, насправді, справжня відповідь на наші очікування приходить не від людини. Справжня відповідь приходить тільки від Бога. Істинну відповідь ми можемо отримати тільки від Бога.

Коли через людину діє Святий Дух, це буває небезпечно для самої людини. Бо така людина може подумати про себе, що вона зроблена з іншого матеріалу, ніж інші. І вона може почати височіти над іншими людьми, навіть якщо вона щирий віруючий. Вона, начебто, розуміє, що справжня відповідь приходить не від неї, але душа починає прямувати за неправильним ставленням людей, що приймають благодать її служіння. Ми знаємо багато тому прикладів. Мені дуже не хотілося (і не хочеться) потрапляти в таку ж пастку. Тому для мене важливо, щоб краще люди розчарувалися в мені, ніж були мною зачаровані.

Іноді дійсно варто просто помовчати і надати Духові Святому можливість діяти окрім тебе. Так легко сконцентрувати увагу людей на тобі самому, показати людям, що ти – центр служіння. Люди йтимуть на тебе, і Бог потерпить певний час, а потім… почне з цим розбиратися.

Приклади розчарування біблійних героїв

Кожного з Божих героїв, практично кожного, яких ми бачимо в Біблії, Бог підводив на якомусь етапі до найсильнішого розчарування в собі, до такого моменту, коли Божі герої розуміли, що ніякі вони не герої, а слабкі, у чомусь навіть розгублені, люди, які не знають, чому сталося те, що сталося, не знають, як далі йти.

Навіть батько нашої віри – Авраам, довгі роки був у розчаруванні, бо головні обіцяння його не виконувалися, не виконалися, і не виконуються. А які були два головні обіцяння? – Обітований син і обітована земля – ні того, ні другого не було!

Те, що передувало першій П’ятидесятниці, першому Шавуоту, і те, що передувало першому Новозавітному Шавуоту, було пов’язане з глибоким розчаруванням тих головних служителів, тих головних каналів Божої благодаті, яких Бог обрав якраз стати такими.

Ми усі знаємо про розчарування Моше (Мойсея), якнайглибше розчарування, що перейшло в страх, відчай і втечу. І Богові знадобилося 40 років для того, щоб переплавити його людське розчарування, його людський відчай, його людський страх – у святий відчай і страх Божий. 40 років у пустелі до того, як він провів наступні 40 років в іншій пустелі – з Ізраїлем.

А скільки розчарувань він переніс на шляху? Перше розчарування – ще коли він не дійшов до Єгипту, коли Ангел Божий з’явився, щоб убити його, і сказав йому, за що.

А в Єгипті? Хоча Бог попереджав його, що фараон його не послухає, але коли фараон дійсно не послухав, ще і посилив тиск на Ізраїль, пам’ятаєте, як відреагував Мойсей? – «І звернувся Мойсей до Господа і сказав: Господи! для чого Ти піддав такій біді народ цей, [і] для чого послав мене? бо з того часу, як я прийшов до фараона і став говорити ім’ям Твоїм, він почав гірше чинити з народом цим; визволити ж, – Ти не визволив народ Твій» (Вих. 5:22,23) і так далі.

А перед першим Новозавітним Шавуотом гвардія Божа, Апостоли Христові, усі, як один, впали у відчай, розчарування, страх, повтікали (і, до речі, правильно зробили, бо той, який вирішив, що він міцніший за інших: «Нехай інші втечуть, а я піду за моїм Господом до кінця!» – він переоцінив у черговий раз себе, і був не просто розчарований, а тричі відрікся).

Бог хоче привести нас до позиції розчарування, коли наша душа замовкне перед обличчям Господнім, щоб Його Дух говорив зсередини нас.

Нам дуже важливо розчаруватися в самих собі! Доки ми зачаровані своїми здібностями; доки ми зачаровані своєю духовністю, доки ми зачаровані тим, як ми рятувалися з різних важких ситуацій; доки ми зачаровані тим, як ми в тій або іншій ситуації виявилися кращими, вищими, міцнішими, винахідливішими, хитрішими за інших; поки ми зачаровані нашим природним досвідом, – ми переноситимемо наш природний досвід у надприродне життя нового Божого творіння. Поки наш природний досвід не помер у нашій пустелі, нам весь час здаватиметься, що «ось, якщо ми уб’ємо цього єгиптянина, цього разу все буде краще. Якщо ми візьмемо за барки ось цих двох братів і скажемо їм щось, цього разу вони зрозуміють, і в нас усе вийде». Доки ми будемо зачаровані самими собою, своїм досвідом, своїми здібностями, своєю духовністю, своїм вольовим характером, – ми думатимемо, як Петро: «Нічого! Я сповідуватиму, що я не як інші! Навіть якщо усі відречуться від Тебе, а я один не відречуся! І я сповідуватиму це позитивно, і буде повна хата позитиву!..». І так і вийде.

Доки ми зачаровані своїми талантами, ми ними милуватимемося, але будемо не в змозі побачити що, коли Бог хоче використовувати, і що нам заважає з нашої дорогоцінної спадщини виконати не нашу волю, а Його. Бог хоче привести нас до позиції розчарування, коли наша душа замовкне перед обличчям Господнім, щоб Його Дух говорив зсередини нас. Написано в книзі пророка Захарії: «Нехай мовчить усяка плоть перед лицем Господа! Бо Він піднімається від святої оселі Своєї» (2:13).

Ми – Дім Божий, якщо ми народжені від Його Духа, ми – Його діти, ми – Храм Його Святого Духа, ми – житло Боже на цій землі. Бог не живе більше в рукотворних Храмах. Час особливого унікального перебування Бога в Єрусалимському Храмі або в переносній матеріальній скинії закінчився.

Ісус пророкував про це Самарянці: «Надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв. Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною» (Ін. 4:21-24).

Уся земля дійсно наповниться славою Його, і на всякому місці Бог шукатиме тих істинних прихильників, які захочуть і зможуть поклонятися Йому духом та істиною. Не в душі і тілі, підлаштовуючи істину під себе, але духом та істиною.

Я не знаю, можливо, ви чекали іншого слова сьогодні? Я чекав теж іншого слова від себе!

Справжній Шавуот не буває без розчарування в собі

Друзі! Я не відразу почав розуміти, що справжній Шавуот, справжню П’ятидесятницю, я не зможу пережити, якщо не розчаруюся в собі, якщо не замовкну, якщо я не змушу замовкнути мою душу (я не маю на увазі усю, але ту її плотську, неоновлену частину). Я зрозумів, якщо я не розчаруюся у своїх здібностях, ось, як я, як Борис, догоджати і догодити Богові; ось так напружитися, знаєте, свої фізико-душевні, нібито духовні м’язи напружити, і так: «Ух!!!» і догодити!.. Тільки куди?

Іноді так хочеться говорити, коли треба мовчати! Іноді так хочеться говорити те, що хочеться, коли треба сказати інше. Іноді так хочеться зробити якийсь красивий жест, коли треба сховатися і максимально відійти, даючи дорогу Святому Духові.

Незвичайна Божа дія на конференції в Житомирі.

Якось я повинен був служити на одній, досить великій, конференції в Житомирі. Окрім мене там були ще деякі інші спікери. Я приїхав туди, і мені здавалося, що я добре підготувався. Але вранці мені було сказано: «А ти мовчи!» Але мені не було сказано, що робити, мені було сказано просто мовчати. Я спробував якось повибачатися перед людьми, сказав пару слів і… замовк.

Люди так, знаєте, заохочувально посміхалися 1 хвилину, 2-3. Пішла 10-а хвилина, 15-а, 20-а, півгодини, я мовчав. Тільки після 40-ка хвилин цього мовчання мені було дозволено говорити, але мені не було сказано, що говорити. Я просто зрозумів, що треба запитати людей: кому, що було сказано в цей час? Але я все ж подумав: «Люди зараз дивитимуться на мене і думатимуть: мало того, що ти знущався з нас 40 хвилин мовчки, тепер ти знущаєшся з нас вголос!..»

І раптом почали підніматися руки, люди почали розповідати про те, що сталося з ними за цей час, коли я був не готовий щось говорити і мовчав. Я був у напрузі, мені було страшно, неприємно, соромно, але я просто підкорявся Духові Святому і мовчав з останніх сил.

Я не відчував жодної дії благодаті, я тільки відчував самого себе з усіма своїми страхами, сумнівами, соромом і роздратуванням на себе, бо в той момент я почав думати, що я помилився. Мені – нічого не було сказано, та зате людям у залі…

Через роки люди вже не пам’ятають, хто на тій конференції виступав – жодної проповіді люди не запам’ятали, включаючи мою наступного дня, але те мовчання, ту тишу пам’ятають усі, і тільки це і згадують. Але помилково пов’язують це зі мною. Ви знаєте, у кожного служителя Божого, через якого або поряд з яким діє Дух Святий, буде спокуса: навіть коли він щиро змирятиметься, потім прийняти славу від людей.

Очікування, розчарування і віра в біблійних героїв

Я, відверто кажучи, не знаю, чи пов’язана була здатність Авраама принести Ісаака в жертву після усіх цих десятиліть очікування, з його очікуванням, з його розчаруванням, з його сумнівами, з його відчаєм, який він прямо висловлював Богові. Але, можливо (це моє припущення може бути взагалі абсолютно неправильним), якби Авраам не пройшов школу розчарування, відчаю і повного скасування своїх і Сариних можливостей у виконанні цього великого покликання – дати початок великому народу. Якби він не зневірився в собі і в Сарі, якби він не розчарувався, якби він багаторазово не зупинявся в безвиході віри і вже не знав, чого чекати, можливо, що коли Господь сказав йому принести в жертву улюбленого єдиного сина, можливо, він не зміг би це зробити. Але в нього був досвід багаторічних поразок, які закінчилися великою перемогою!

У Мойсея був досвід великої поразки і сорокарічної безвиході, який закінчився великою зустріччю з Богом і початком (у 80 років!) виконання найбільшого покликання.

Якби цього не було, як би вони перенесли всі ті розчарування, всі ті страхи, всі ті сумніви, з якими вони зустрілися, коли здавалося, що перемога вже була здобута?

Звитяжний шлях пролягає через випробування і спокуси

Нам не хочеться страждати; нам не хочеться, щоб Бог затримувався з обіцяннями, виконанням обіцяного; нам не хочеться, щоб на нашому шляху вставали перешкоди. Але Новий Завіт (у не меншій мірі, ніж Старий Завіт, а більшою мірою) готує кожного зі своїх дітей до звитяжного шляху через скорботу, випробування і спокуси. Тільки тому Апостол Яків пише: «З великою радістю приймайте, браття мої і сестри, коли проходите різні випробування і спокуси» (1:2, суч. пер.).

Чому я так цитую? Бо тут два значення – і «випробування», і «спокуси». Як це можна сприймати з радістю? – Бо в Новому Завіті розкрилося повною мірою те, що було частково відкрито на сторінках ТаНаХа (першої частині Біблії, яку християни зазвичай називають Старий Завіт, але ця книга вічна, так само як і книги Нового Завіту), у Новому Завіті відкрилося повною мірою те, що ми тут – завжди удома. Уся земля для дітей Нового Завіту стала Домом Божим, і слава Його розлита скрізь, і на всякому місці ми можемо утверджувати Божий Дім, на всякому місці ми можемо утверджувати місце поклоніння, на всякому місці ми можемо утверджувати панування Царя царів, на всякому місці ми можемо чекати П’ятидесятницю і Шавуот у мініатюрі. Тому що Дух Божий, Який вже зійшов на землю, готовий наповнювати Собою кожного з Божих дітей на всякому місці, якщо він, ця Божа дитина, вирішив померти для себе і для свого плотського душевного досвіду, якщо він вирішив, що його плоть, його душа можуть і повинні замовкнути в присутності Божій, Яка піднімається зсередини духу. Цей Дім – скрізь для нас, Його слава розлита навколо, Його Дух – скрізь, і Він готовий наповнити кожного, як Він це зробив з учнями в першу Новозавітну П’ятидесятницю (Шавуот).

Переваги Нового Завіту

У нас є такі переваги, яких не було в старозавітні часи у вірних. Ми можемо пройти ті випробування, які їм було дуже важко проходити. Ми можемо перемогти ті спокуси, які їм було дуже важко, майже неможливо було перемагати. Ми можемо розкрити Божу славу, коли навколо – ганьба. Ми можемо діяти в Божій силі, коли ми самі по собі слабкі. Більше того, сила Божа якраз і проявляється в немочі – у нашій немочі. І в нашому розчаруванні.

Автор: Борис Грісенко

Попередній запис

Як довіряти Богу серед розчарувань

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд «В той час багато людей зневіриться та відцурається своєї віри…» (Мф. ... Читати далі

Наступний запис

Як не потрапити в пастку розчарування

Днями я потрапив у пастку розчарування. Я пару днів ходив у роздратуванні і раз у раз промовляв: «Як вони могли ... Читати далі