Як довіряти Богу серед розчарувань

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд

«В той час багато людей зневіриться та відцурається своєї віри…» (Мф. 24:10, UMT).

Ось одна з ознак, яку дав Христос, описуючи те, що буде відбуватися у світі та в серцях людей в останні дні – багато хто буде розчарований і відвернеться від віри. Я б із задоволенням говорив про те, як навчитися жити без розчарувань, але зрозумів, що це неможливо, тому свою тему сформулював саме так. Розчарування будуть, але треба вчитися довіряти Богові навіть у ті моменти, коли розчарування підкрадається й намагається тобою заволодіти.

Що таке розчарування?

Це певне відчуття гіркоти, втрати життєвих сил, невдоволення або ж апатії в мить, коли те, на що ти очікував, не здійснилося, коли той, на кого ти надіявся, виявився не тим – підвів тебе. Іноді розчарування приводить до усамітнення, агресії, нарікання, шукання винного. Але найвищим його ступенем є відчуття розчарування в Богові. Зазвичай усі розчарування приводять до цього, бо за всіма життєвими обставинами стоїть Бог.

Коли люди прийшли до Мойсея й стали нарікати на нього, він відповів: «Ви не на нас нарікаєте, бо хто такі люди… Ви нарікаєте на Бога». Бог стоїть за всім, що відбувається, і дуже важливо навчитися жити з усвідомленням цього.

Розчарування в Богові

Ми розчаровуємося в Богові, коли не отримуємо відповідей на свої молитви. Ти можеш молитися й бачити, як життя інших налагоджується, а твої молитви ще без відповіді. Дехто бореться з певними пороками – і не може їх подолати. І руки опускаються…

Може, ти пішов за Богом, маючи певні очікування, але вони не виправдалися. І тоді підкралося те неприємне відчуття розчарування, коли хочеться просто відсторонитися від усього. Можливо, цього ніхто не бачить, бо ти, приходячи в церкву, співаєш з усіма красиві пісні. Але Бог знає, що відбувається у твоєму серці.

Пригадуєте Асафів псалом (72-й). Це, як на мене, один із найвідвертіших текстів, який характеризує внутрішню кризу. Автор щиро розповідає, що в його житті настав момент, коли він мало не похитнувся, бо його розуміння Бога стикнулося з реаліями життя. Він не міг скласти всі шматочки в єдине ціле: він бачив, що нечестиві розкошують і чинять беззаконня, а на них немає жодного суду. І він ставить собі запитання: «Чи не даремно я дбаю про чистоту серця і в невинності умивав руки мої; віддавав себе під удари щодня і щоранку себе осуджував?”»

Але все стає на своє місце, коли ти приходиш у Божу святиню. Ти починаєш по-іншому дивитися на ситуацію. Можливо, не все розумієш, але щонайменше в серці настає спокій.

Розчаруватися – значить відвернутися

Я зауважив певну закономірність: ми відвертаємося від того, у чому розчаровуємося. І знаєте, що найстрашніше в цьому. Люди, які розчаровуються в Богові, не йдуть із церкви. Вони просто перестають із повною посвятою ставитися до духовного життя: до молитви, Слова, служінь, церкви. Такі люди, які перебувають у стані розчарування, не можуть щиро славити Бога. Ми не можемо одночасно переживати гіркоту й захоплення Богом. Щось одне обов’язково виштовхне із серця інше.

Тому перебувати в стані розчарування небезпечно. Це спиняє й спустошує твоє духовне життя. Наприклад, якщо молитва не відіграла у твоєму житті тієї ролі, якої ти очікував, то вона стає рідкою, бідною й поверховою. Так само з Писанням і всім іншим – це все стає незначним для тебе, тому що в серці змінилося ставлення до цього.

Причина розчарування

Пригадуєте розчарування учнів Христових після Його смерті. Вони очікували від Нього зовсім іншого. Двоє учнів, які йшли в Еммаус, говорили про це так: «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль…» (Лк. 24:21). Тому вони залишили Єрусалим – місце, де спілкувалися з Ісусом і плекали свої надії. Несправджені надії – от що вело їх до Еммауса. Але Ісус зустрів їх на цьому шляху, бо саме в цьому Добра Новина: Господь знаходить нас у наших розчаруваннях, щоб воскресити надію, віру й повернути до спільності з Ним.

Якщо говорити про несправджені надії – то це зазвичай хибні очікування, коли люди сподіваються, що станеться те, чого статися не має. Ці учні очікували, що Ісус скине владу Риму, сяде на престолі Давида, а вони десь поруч із Ним – і все стане добре. Але цьому не суджено було статися, бо Ісус ніколи не мав наміру царювати в Єрусалимі. Він хотів царювати в людських серцях.

І Він не намагався виправдати людських сподівань, якось реабілітуватися перед ними. Бог не намагається будувати рай на землі. І не завжди все добре буде в нашому житті: хтось не отримає зцілення, хтось втратить своїх близьких, хтось стикнеться з банкротством і фінансовими проблемами. Але Ісусу дуже важливо, що у твоєму серці. Він хоче там перебувати й відчувати Себе Богом, Якому поклоняються.

Конфлікт інтересів

Розчарування приходить тоді, коли виникає конфлікт між інтересами людини й Божими планами щодо її життя. Тоді я очікую, що Бог даватиме мені те, що я прошу, а в Нього – зовсім інші інтереси. І нам на добро Він іноді руйнує наші сподівання, наші плани, досягаючи Своїх.

Смерть Ісуса на хресті Його учні сприйняли як поразку, сором, тоді як насправді це була велика перемога – спасіння мільйонів людей. Людські очікування були примітивні – просто царювати на певному клаптику землі в певному поколінні. Але в Божих планах було побудувати Царство на віки, у всьому Всесвіті.

Як часто Бог досягає чогось набагато глибшого й важливішого, ніж мені хотілося б. Авраам просто хотів сина, а Богові був потрібен батько віри для всіх народів і на всі часи. І Бог досяг Своєї мети.

Невчасні відповіді

Марія, сестра Лазаря, зустрічає Христа, Микола Ге

Чи було у вас таке, що Бог не відповідав вам у той час, коли ви очікували? Хіба немає у вашому житті таких ситуацій, на які Бог мав би відповісти ще вчора чи торік? А Він не відповів дотепер? У житті Марфи й Марії такі були. Їхній брат Лазар хворів, а Ісус зволікав? На скільки днів спізнився Ісус? Якщо ви уважно читаєте Біблію, то знаєте, що на чотири, але якщо ви правильно розумієте її, то Він не спізнився. Ісус прийшов вчасно, бо Він ніколи не спізнюється, бо Він приходить у найскладнішу ситуацію як Володар. Марфа й Марія вибігають назустріч Йому: «От якби Ти був тут…» Але Бог не робить так, як ми Йому пояснюємо, і Його не бентежить, що до гробу привалений камінь. Він знає, чому зволікає й чого цим добивається, і все в нашому житті Він може обернути на благо.

Відсутність віри

Своїм учням Ісус розповідав, що має постраждати, але вони не розуміли Його, тому й не вірили. Так само й бути на зібранні – не означає чути голос Святого Духа. Чи говорив Бог до твого серця? Чи зміцніла твоя віра? Чи спонукало це тебе до певних змін? На ці питання буває важко відповісти людині, яка каже, що їй сподобалося зібрання. Але завдання зібрань не просто нам подобатися, а змінювати нас, формувати в нас віру.

Я думаю: а що як я схожий на тих учнів і також неуважно слухаю Бога, Який промовляє в моє серце? І зрештою приходжу до критичних моментів свого життя, не маючи віри… І саме це призводить до того, що я починаю розчаровуватися.

Якщо ми не перебуваємо в Богові, якщо не шукаємо глибокого живого слова від Нього, то можемо виявитися людьми, в яких у критичний момент не виявиться віри. І саме це стає причиною того, що Божі обітниці не спрацьовують у твоєму житті. Тому будьмо пильними щодо нашого духовного життя. Будьмо пильними, коли слухаємо чи читаємо Слово Боже. Просімо в Бога промовляти до нас, змінювати наше життя. Віра приходить не просто тоді, коли ми читаємо Біблію чи регулярно відвідуємо зібрання, а тоді, коли ми щоденно йдемо за Ісусом, коли ми уважні до Нього й дозволяємо Йому робити щось у наших серцях.

Світ непередбачуваний, і ми не знаємо, що нас чекає завтра, але дуже не хочеться, щоб день завтрашній застав нас зненацька через нашу низькопробну віру. Хочеться, щоб ми були людьми віри, людьми молитви, тими, хто глибоко знає свого Бога.

Дочекатися ранку третього дня

Чому Ісус після Свого воскресіння змушений був збирати Своїх учнів знову? Бо вони не дочекалися ранку третього дня. Я впевнений, що Бог чує наші молитви й прохання до Нього й щось робить для нас. Але ми не бачимо й не знаємо цього, тому потрібно вірою й довготерпінням успадковувати обітниці, щоб побачити славу Божу, коли у твоєму житті настане ранок третього дня.

Пригадуєте Івана Хрестителя, якого Ісус назвав найбільшим із народжених жінками. Він був тим, хто зумів побачити в Ісусі Месію й сповістити людям про це. Але через певний час, перебуваючи у в’язниці, він посилає своїх учнів до Христа із запитанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» Ось що передав сказати йому Ісус: «Сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене» (Мф. 11:3,5,6).

Коли почуття розчарування приходить у твоє життя, не бійся, як Іван, поставити Ісусові пряме запитання. Він обов’язково відповість. Але ти продовжуй іти за Ним, навіть якщо тобі не все зрозуміло. Навіть якщо тобі не все подобається. Він з нами у всі дні – аж до закінчення віку. Не тільки в неділю чи у свято, а завжди: і тоді, коли важко, і коли розчарування підступає. Я думаю, що Ісус найбільше прославляється тоді, коли ти славиш Його в найбільш складних обставинах, як це робили Павло й Сила з колодами на ногах. Тому що тоді ми керуємося любов’ю (див. 1Кор. 13).

А найбільша між ними любов

Коли впала твоя надія, коли віра не спрацьовує, то залишається любов, яка проведе тебе через найбільш темні часи. Твоя любов до Бога, яка випливає з тісних стосунків із Ним, триматиме тебе, бо вона більша і від надії, і від віри.

Тому «полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22:37). І тоді тобі буде легко проказати слова молитви, якою молився Христос: «Господи, хай буде воля Твоя!» Це та молитва, під час якої на серці водночас дуже важко й неймовірно приємно.

Чи потрібен тобі Ісус, Який не виправдав твоїх очікувань? Чи потрібен тобі Господь, Який не зробив того, чого ти хотів? Чи будеш ти з Ним тільки тому, що любиш Його? Ця любов – основа нашої перемоги над розчаруванням.

Ісус, зустрівшись із Петром, не запитав: «Чи сподобалося тобі те, через що ти пройшов? Чи пам’ятаєш ти Мої проповіді?» Він запитав: «Чи любиш ти Мене? Якщо так – то життя продовжується…Тоді Я дам тобі завдання».

У складних життєвих ситуаціях, які ти, можливо, переживаєш у цю мить, Ісус дивиться тобі в очі й каже: «Ти любиш Мене?» Що ти скажеш Йому у відповідь? Від цього залежить твоє подальше життя.

Автор: Павло Федорук

Попередній запис

Перепона чи сприяння?

Вже стало традицією підводити підсумки року, що минає. Які ж підсумки будуть у 2022 року? ­– Коротко кажучи, не втішні ... Читати далі

Наступний запис

Розчарування, як шлях до виконання волі Божої

Я хочу прочитати з 61-го Псалму 2-й і 3-й вірші: «Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння ... Читати далі