Вже стало традицією підводити підсумки року, що минає. Які ж підсумки будуть у 2022 року? – Коротко кажучи, не втішні (і це ще м’яко сказано), і що найсумніше, 2023 рік не обіцяє нічого доброго. Звісно, якщо ви не тішите себе думкою, що все буде добре. А з чого взятися доброму, коли на наших кордонах залишаються два державні утворення (країнами їх якось не хочеться називати), чиї беззмінні злочинні лідери поставили собі за мету знищення української державності? Тому не варто тішити себе зайвими ілюзіями, що все буде добре. Причин для цього просто немає, принаймні, з наявних на сьогоднішній день сумних реалій.
Звісно, це не дає приводів щоб впадати у відчай, просто не треба тішити себе зайвими ілюзіями, щоб у подальшому зовсім не розчаруватися в оточуючому житті. А на що треба сподіватися в житті, так це не на марні ілюзії, що не мають нічого спільного з оточуючим життям, а на Бога Живого. Як про це сказано в Біблії: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7). Звісно, хтось може саркастично посміхнутися, зважаючи на весь той жах, що відбувається нині в Україні, проте це дійсно так: Господь піклується про нас. Втім, часто-густо ми цю турботу не помічаємо, тому вважаємо, що Господь забув про нас. І це ще не в гіршому випадку, адже більшості не відома біблійна істина: ми зовсім не байдужі Богові…
А через це незнання виникають претензії до Бога чи зовсім відкидання Його буття, ніби через це відкидання людині, яка потрапила в біду, стане якось легше. Так, багато хто вважає, що часто люди, які стикнулися з кричущою несправедливістю, з відвертим, чистим злом, не можуть повірити, що вони не байдужі Богові, а самого благого Творця швидше уявляють якимсь садистом. Таке трапляється, але не так часто, як вважає багато хто, більшість людей стосовно особи Бога перебуває в пасивно-нейтральному стані: як у них усе гаразд, так і тоді, коли їх спіткає горе. Це не розчарування чи ігнорування, це просто байдужість: до себе, до Бога, до власного посмертного буття.
Дехто вважає, що таке недбале ставлення людей до духовних питань у значній мірі провина вірних, які начебто поводяться неналежним чином і через те дають привід для сумнівів у біблійних істинах власному оточенню. На цей і подібні йому закиди можна відповісти Христовими словами: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам», і, відповідно: «кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7:7,8). Отже, якщо люди не знаходять, не відкривають для себе духовних речей, то це відбувається зовсім не через те, що якісь вірні поводяться неналежним чином, а в першу чергу через небажання людей пізнавати, відкривати особисто для себе духовні істини.
Те саме стосується і довіри, сподівання на Бога. Усе це є актом свобідного вибору певної людини, тобто вона сама має визнати для себе: чи покладає вона свої надії на Бога чи ні, і відповідно цього рішення діятиме. А війна і пов’язані з нею негаразди зовсім не є перепоною до сподівання на Бога, навіть того більше, часто сприятимуть навертанню до Нього.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Перепона чи сприяння?
