4 грудня – Вічність у серці

Одного разу на Алясці мені пощастило бачити дивної краси видовище лише за декілька кілометрів від Анкоріджа. Помітивши машини, що стоять на узбіччі шосе, я теж зупинився. Як виявилось, невелика зграя китів – сріблясто-білих білуг – полювала не більше ніж у двадцяти метрах від берега. Я простояв там разом з іншими спостерігачами хвилин сорок, прислухаючись до ритмічних сплесків моря, услід за якими з-під води граціозно і плавно, немов примари, виринали кити. Натовп стояв, затамувавши подих, майже в благоговійному трепеті.

Екклезіяст, поза сумнівом, зрозумів би таку реакцію на китів, бо він стверджував, що ми, хоча і не боги, все ж сильно відрізняємося від тварин. Бог «вічність поклав… у серце» людей. Подібна елегантна фраза застосована до багатьох аспектів людського життя. Безумовно, вона натякає на релігійний інстинкт, який, на подив антропологів, проявлявся в усіх колись вивчених людських співтовариствах. Але наші серця сприймають вічність не лише релігійно. Екклезіяст – не нігіліст. Він приголомшливо чітко бачить красу створеного світу.

Книга Екклезіястова пройшла випробування часом як зразок піднесеної літератури і джерело великої істини, оскільки вона представляє обидві сторони життя на цій планеті: обіцянку задоволень, настільки привабливих, що ми можемо присвятити гонитві за ними все своє життя, а також – обтяжливе усвідомлення того факту, що ці задоволення, зрештою, не приносять задоволення. Ваблячий Божий світ занадто великий для нас. Будучи створеними для іншого дому, для вічності, ми, врешті-решт, усвідомлюємо, що по цей бік вічного раю ніщо не зможе заглушити шепіт незадоволення.

Екклезіяст пише: «Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця». Така основна думка цієї книги. Той же урок, який Йов отримав у вереті і поросі, – що ми, люди, самі по собі нездатні осягнути таємниці життя, – Екклезіяст отримав у мантії і в палаці.

До тих пір, поки ми не визнаємо свою обмеженість і не підкорятимемося Божому правлінню, до тих пір, поки ми не довіримося Тому, від Кого виходять усі благі дари, нашим підсумком буде лише стан відчаю. Екклезіяст закликає нас погодитися з нашим статусом творінь під володарюванням Творця, і дехто з нас робить це без жодного опору.

З книги «Біблія, яку читав Ісус»

Попередній запис

3 грудня – Перший екзистенціаліст

(Продовження від 2 грудня) Цар Соломон Цікаво, чи оцінили належним чином сучасні екзистенціалісти вишукану іронію Екклезіяста ... Читати далі

Наступний запис

5 грудня – Незвичайна військова тактика

Книги 1 і 2 Царів, а також книги пророків Йоіла, Йони, Амоса і Осії описують значну частину пізньої історії перших ... Читати далі