3 грудня – Перший екзистенціаліст

(Продовження від 2 грудня)

Цар Соломон

Цікаво, чи оцінили належним чином сучасні екзистенціалісти вишукану іронію Екклезіяста у віршах 1:9,10: «І немає нічого нового під сонцем!», – нічого, «що про нього говорять: Дивись, це нове». Те, що в 1960-х виглядало зухвалим іконоборством, виявилося лише виконанням пророцтв втомленого Учителя старовини, який три тисячі років тому передбачав увесь спектр людських переживань і, як ні дивно, включив свої знахідки в книгу, що стала частиною Біблії. Дійсно, Екклезіяст – це книга на всі віки, і я приступив до досліджень, щоб зрозуміти її пророчу значущість.

Ледве я оправився від подиву, в який мене занурило Екклезіястове послання, як переді мною встала низка тяжких запитань. Перше виникло відразу ж, оскільки я читав Старий Заповіт послідовно, книга за книгою: «Як Екклезіяст може співіснувати зі своєю найближчою сусідкою – книгою Приповістей?» Дві більш несхожих одна на одну книги важко собі і уявити. Прочитайте їх поспіль, і у вас відразу ж виникне враження, що Екклезіяст – це щось на кшталт глузливого спростування Приповістей.

Через Приповісті осягнулися принципи життя: пізнавай мудрість, чини розсудливо, наслідуй правила, і ти проживеш довге, успішне життя. У Книзі Екклезіяствій від упевненого, менторського тону («Я знаю, як влаштоване життя, і тобі необхідно тільки наслідувати ці мудрі поради») не залишилося і сліду. На зміну йому прийшли приреченість і цинізм. Розсудливі, гідні поваги люди страждають і помирають точно так, як і всі інші, а злі процвітають і жиріють, хоча чіткі формули Приповісток вказують на те, що усе має бути в точності навпаки.

«Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!…» (8:14).

Подібна невідповідність між двома сусідніми книгами Старого Заповіту мене завжди дратувала і засмучувала. Я вважав, що Біблії слід було бути більш послідовною. Втім, з часом я почав цінувати подібну різноманітність, як одне з основних достоїнств Старого Заповіту. Подібно до дуже довгої симфонії, він містить у собі як радісні, так і тужливі пасажі, кожен з яких вносить свій вклад у загальну картину. Старий Заповіт відбиває усе, що ми переживаємо: іноді – випробування Йова, іноді – безтурботність Псалму 23, живучи у світі, де події відбуваються то за принципами Приповістей, то згідно з різкими протиріччями Екклезіяста.

З книги «Біблія, яку читав Ісус»

Попередній запис

2 грудня – Несучасний відчай

Це слово я вперше побачив на яскраво-червоній обкладинці книги, яку мій старший брат приніс додому з коледжу: «Сучасний екзистенціалізм». Хоча ... Читати далі

Наступний запис

4 грудня – Вічність у серці

Одного разу на Алясці мені пощастило бачити дивної краси видовище лише за декілька кілометрів від Анкоріджа. Помітивши машини, що стоять ... Читати далі