Це слово я вперше побачив на яскраво-червоній обкладинці книги, яку мій старший брат приніс додому з коледжу: «Сучасний екзистенціалізм». Хоча я гадки не мав, що таке «екзистенціалізм», ця книга вабила мене в загадковий світ авангардистської філософії. Я виріс у герметично закритому фундаменталістському середовищі, захищеному від дії таких небезпечних забрудників, і культура паризького «лівого берега» була для мене такою ж чужою, як і традиції міста Уагадугу. Проте, коли, будучи підлітком, у 1960-і роки я прочитав ту книгу з червоною обкладинкою, а потім – ще і деякі романи Камю і Сартра, усередині мене щось ожило.
Відчуженість, радикальна байдужість до інших, відчуття невпевненості, нечутливість до болю, покірливе прийняття збожеволілого світу – усі ці риси якимсь чином просочилися крізь герметичний щит фундаменталізму. «Це про мене!» – думав я, перечитуючи всі книги з екзистенціалізму. Врешті-решт, я тоді був лише дитиною.
Сьогодні, озираючись назад, я бачу, що був на межі відчаю. Навіщо я живу? До чого весь цей цирк навколо мене? Чи може одна людина з мільярдів щось змінити на цій планеті? Ці питання обрушувалися на мене, подібно до океанських хвиль, поки я читав твори французьких романістів, а потім – Хемінгуея і Тургенєва. Мене обливали з голови до ніг бурхливі питання 1960-х, а екзистенціалізм давав певну подобу відповіді, наполягаючи, що на ці питання відповіді немає. Я виявив, що такий же запах марності, затхлий, як дим сигарет, що застоявся, виділяла і сучасніша література – Джон Апдайк, Курт Вонегут, Джон Ірвінг, Єжі Косинський, Волкер Персі.
Карл Юнг відмічав, що третина його пацієнтів страждала від неврозів, викликаних «безглуздям і порожнечею життя». Він пішов далі, назвавши безглуздя загальним неврозом сучасної епохи, коли люди мучать себе питаннями, на які не можуть відповісти ні філософія, ні релігія.
Через декілька років після мого юнацького зіткнення з екзистенціалізмом, коли Бог вже почав помалу зціляти мене від почуття марності і відчаю, я був глибоко приголомшений, виявивши в точності такі ж настрої не десь, а в самому серці Біблії. Загадкова, нерідко ігнорована Книга Екклезіястова містить усі без виключення ідеї і почуття, з якими я зіткнувся в працях про екзистенціальний відчай.
(Продовження див. 3 грудня)
З книги «Біблія, яку читав Ісус»
