Ми підійшли до другої причини, чому багато людей не можуть знайти волю Божу для свого життя. Вони не укоренилися в помісній церкві. Боже Слово нам каже: «Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть» (Псалом 91:14).
Ті, що укоренили себе в домі Божому, яким у цьому житті є помісна церква, розцвітатимуть у дворах Божих. Одним з аспектів дворів Божих є Суд Христовий. Отже, ми цвістимемо зараз і на суді, якщо були міцно вкорінені в помісній церкві. Це Божий план.
Церкву організував і придумав Господь, а не люди. Ісус каже: «Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Зверніть увагу на слово «збудую». Як Ісус може будувати Свою Церкву, не перебуваючи там фізично? Відповідь: через Своє Тіло, через нас. Ще і з цієї причини ми названі співпрацівниками (субпідрядниками). Благодать, здібності і дари приходять від Нього, і саме Він дає надприродну силу, але в Нього мають бути слухняні сосуди для виконання роботи. Питання в наступному: чи піднімаємо ми Його Церкву разом з Ним, або нами рухають наші власні цілі, навіть якщо вони маскуються під служіння?
Уся Церква Ісуса підрозділена на помісні церкви. Один з численних прикладів цього ми знаходимо в Його словах, звернених до кожної із семи помісних церков в Одкровенні: в Ефесі, Смирні, Пергамі, Фіатирі, Сардисі, Філадельфії і Лаодикії.
Ще Церква порівнюється з Тілом Христовим. Як вселенська Церква Христова розділена на помісні церкви, так усе Тіло Христове розділене на місцеві тіла.
Саме Господь розподіляє Своїх людей. Павло пише: «Та Бог розмістив члени, кожний з них‚ у тілі‚ як було Йому завгодно» (1Кор. 12:18). Можливо, заява, що церкву, в яку нам ходити, вибираємо не ми, а Він Сам, шокує нас.
Замисліться про це на секунду. Дуже багато хто вибирає для себе церкву, ніби вибирають одяг або ресторан, замість того щоб запитувати Бога, де Він бажає бачити їх. Як можна знайти свою долю, якщо перебуваєш не в тій частині Його Тіла? Кожна частина тіла людського задумана Богом. Руці було б важко, якби вона була приєднана до коліна. Тому нам слід шукати Божого плану, коли ми хочемо переїхати в інше місто або перейти в іншу церкву.
Кожен з нас грає свою роль у помісній церкві. Ми читаємо: «І ви – тіло Христове, а нарізно – члени. І одних Бог настановив у Церкві, по-перше…» (1Кор. 12:27,28).
Потім Павло перераховує головні позиції в помісній церкві. Попри те, що він не дає повного списку, з інших уривків Нового Завіту ми знаємо, що кожен з нас відіграє важливу роль, не менш значущу, ніж будь-який член нашого фізичного тіла. Якщо ми не функціонуємо в нашому Тілі, то помісна церква страждає точно так, як і якби один або більше фізичних органів (наприклад нога, око або нирки) не функціонували або працювали окремо, самі по собі.
Сумний факт полягає в тому, що служіння Ісуса Христа багато в чому не здійснюється в наших громадах унаслідок серйозних порушень роботи помісних церков. Чому вони шкутильгають? Зазвичай причина не в неефективних лідерах, але у вірних, які живуть незалежно. Уявіть собі, що мої очі, ноги або якась інша частина тіла вирішили робити те, що вони хочуть? Дивно, що Бог примудряється робити щось у США, незважаючи на стан наших церков.
Чому перша Церква переживала таке стрімке зростання? Давайте вивчимо:
«Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах. Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного. І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця, хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався» (Діяння 2:42-47).
Ви бачите, що вірні були посаджені і вкорінені в помісній церкві? Вони разом поклонялися, чули одні і ті ж проповіді, мали одне спільне розуміння і розділяли одне життя. Це вплинуло на здоровий ріст церкви. Люди служили Господові через свою помісну церкву, куди входило також і їх життя дому.
Перебування в помісній церкві було невід’ємною частиною життя ранніх християн. Пізніше почалися певні проблеми, коли вдовам не стало вистачати їжі. Апостоли сказали, що недобре їм залишити служіння Словом Божим заради роздачі їжі. «Отже, браття, оберіть з-поміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрости; їх поставимо на цю службу» (Діяння 6:3).
Зверніть увагу, лідери не сказали: «Нам потрібні добровольці. Чи не приділить хтось свій час для служіння цим жінкам?» Ні, усі вірні були присвячені служінню, бо вони були вкорінені в помісній церкві. Особисто я вірю, що кожен з них сподівався, що для служіння виберуть його. Було вибрано сім чоловіків, і тоді:
«Їх поставили перед апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки. І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників у Єрусалимі; і дуже багато священиків скорилося вірі» (Діяння 6:6,7).
Ці семеро були рукопокладені не для служіння зі сцени, лідерства в домашній групі, ведення прославляння і поклоніння, не для місіонерської подорожі, а на те, щоб служити вдовам у церкві. О це так!
Зверніть увагу, щойно вони приступили до своєї, як може здатися, незначної роботи в Тілі, Слово Боже поширювалося і число учнів в Єрусалимі дуже множилося. Тут ми бачимо дивний факт. У Діяннях (1-5) слова «залучалося, приєднувалося» використовуються кілька разів для опису росту церкви в Єрусалимі. От деякі приклади:
- «…приєдналося того дня близько трьох тисяч душ» (Діяння 2:41).
- «Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався». (Діяння 2:47).
- «А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок». (Діяння 5:14).
До цього моменту тільки апостоли виконували справу служіння в помісній церкві, і тільки про Петра говориться, що він був проповідником. Проте в якийсь момент вірні зрозуміли, що в кожного з них є відповідальність у двох основних аспектах. Перший – проповідь Євангелія іншим людям і другий – у них є своя роль у помісній церкві.
Про те, що кожен вірний повинен розповідати дивну історію про воскресіння Ісуса, записано в Діяннях (5:42-6:1): «І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа. У ці дні, коли збільшилася кількість учнів». Очевидно, що Петро не міг проповідувати в кожному будинку, оскільки тоді не було радіо, телебачення або Інтернету. Тепер усі вірні проповідували Євангеліє Ісуса Христа своїм сусідам. Зверніть увагу, що церква не просто додавалася, але множилася. Вперше в книзі Діяння ми бачимо ріст множення.
Але на цьому історія не закінчується. Щойно вірні зайняли свої місця служіння в церкві, ми бачимо, що число учнів не просто множилося, але дуже множилося. Дуже множилося – це і є експоненціальний ріст!
Дозвольте мені пояснити різницю між складанням і множенням (експоненціальний ріст). Уявимо пастора, який приводить 10 тисяч людей до Господа щомісяця. Його служіння вважалося б дуже ефективним, чи не так? Скільки ж йому буде потрібно часу, щоб охопити весь світ? Відповідь приголомшує: 50 тисяч років, за умови, що впродовж цих 50 тисяч років ніхто не народиться і не помре! Це у вісім разів більше, ніж час існування людей на Землі. Неможливо!
Тепер я наведу приклад великого множення. Уявимо, ви привели двох людей до Господа, які залишилися у вашій церкві. Потім впродовж декількох місяців кожен з них привів ще по дві людини до Господа. Ще впродовж декількох місяців ці четверо зробили те ж саме, а в наступний місяць кожен з вісьмох привели по дві людини до Господа, які теж були вкорінені в церкві. Якщо це продовжиться, чи знаєте ви, скільки буде потрібно часу, щоб досягти Євангелієм усе населення землі? Відповідь – тридцять три місяці! Так, так, менше трьох років! О це велике множення.
Тепер ви розумієте, про що насправді ми читаємо в Біблії?
«Це тривало майже два роки, так що всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни» (Діяння 19:10).
Усі жителі. Якщо Писання каже усі, це означає кожна людина. Не йдеться навіть про місто, але про цілий регіон. У них не було супутникового зв’язку, телебачення, радіо, машин і навіть велосипедів. Це був справжній експоненціальний ріст.
Для великого множення потрібне здорове Тіло вірних. Здорове Тіло складається з вірних, які вкорінені в помісній церкві, служать у ній (наприклад, служіння вдовам, організатором, охоронцем парковки, служіння у в’язниці, у дитячому служінні, усе не перерахувати). Вони досягали людей на роботі і там, де жили, допомагаючи їм укоренитися в помісній церкві. Пам’ятайте, Ісус повелів нам не лише приводити людей з усіх народів до спасіння, але робити з них учнів. Ми повинні допомогти укоренитися в церкві тим, кого приводимо до Ісуса, щоб вони могли бути навчені усьому, що Господь нам заповідав (див. Мф. 28:20). Для того, щоб люди могли зростати в Христі, потрібна помісна церква і дані їй дари.
Ключ у тому, щоб бути членом помісної церкви. У ній ми цвістимемо. Ви помітили, що Филип був одним із семи, обраних служити, роздаючи їжу вдовам. Пізніше в книзі Діяння він названий євангелістом. Його справа служіння поширилася в багатьох містах. «А другого дня вранці Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа-благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього» (Діяння 21:8).
Попри те, що тепер він став великим євангелістом і був переміщений Господом в інше місто, його все ще дізнавалися як одного з семи. Служіння в помісній церкві зіграло вирішальну роль у тому, що він знайшов покликання свого життя. Я кажу людям: «Ти можеш мати покликання зробити щось велике в житті, але цього не станеться, якщо не буде народжено з твого вкорінення в помісній церкві».
Дозвольте мені повторити слова псаломщика: «Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть» (Псалом 91:14). Подумайте над словом «насаджений». Щоб зрозуміти принципи Царства, ви повинні розуміти закони сіяння і жнив. Ісус сказав Своїм учням, якщо не розумієш принципи насіння, ґрунту і жнива, не зможеш зрозуміти усі притчі (див. Мк. 4:13). Простіше кажучи, Царство Боже це:
«…як коли чоловік кине насіння в землю; і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як – не знає він. Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива» (Мк. 4:26-29).
Скажімо, у мене є жменя різного насіння плодових дерев, в яких я зовсім не розбираюся. Єдиний спосіб, як мені дізнатися, що це за насіння, – посадити його. Зробивши це, через якийсь час я побачу природу кожної насінини.
У кожного з нас Бог вкладає зумовлене покликання і дари для виконання цього покликання: «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10), «Бо дари і покликання Божі непорушні» (Рим. 11:29). Згідно з Ісусовими словами моє покликання і дари перебувають як би в насінні. Якщо я «посаджу» себе в церкві, то відкрию Богом цю долю. Якщо ні, я зможу користуватися дарами у своєму житті для досягнення будь-яких інших цілей, окрім тієї, яка дана мені Творцем. Не будьте обдурені успіхом, який відповідає світським стандартам. Використовуючи свої дари, ви можете бути дуже успішними, але ваше життя не протікатиме в послуху плану Творця.
Я хочу навести декілька прикладів. У світі є багато людей, які мають приголомшливий голос, здатний викликати в людей сльози на очах. Цей дар був даний для прославляння Бога і для того, щоб спонукати людей йти за Його серцем і бажаннями. Але вони так ніколи і не виконають свого призначення, бо не були врятовані і не стали членами церкви.
Є люди, які віддали своє серце Ісусу, але нерегулярно відвідують церкву. Вони не виконують своє найвище покликання в Царстві, бо не прийшли в церкву. Звичайно, у них може бути покликання чинити вплив на людей поза церквою, можливо, вони і роблять це якоюсь мірою, але їх істинна доля була б іншою, якби вони були насаджені в церкві.
Людина може мати певні дари і використовувати їх за можливістю, але, як неможливо дізнатися характеристики дерева (форму, листя і міць), поки насіння не посаджене, неможливо дізнатися свою істинну, дану Богом долю, поки людина не належатиме церкві. Це придумав Бог, а не люди.
Друга проблема виникає тоді, коли люди починають міняти церкви при виникненні перших же труднощів. Сьогодні чоловіки і жінки з легкістю залишають свою церкву, побачивши в ній щось неправильне, особливо в лідерстві. Це може бути стиль керівництва церквою. Може, спосіб збирати пожертвування або витрати грошей. Якщо їм не подобається те, що проповідує пастор, вони йдуть. Наприклад, він недоступний або навпаки занадто фамільярний. Чи це брак уваги членів церкви. Список можна продовжувати і продовжувати. Замість того щоб зустрічатися з труднощами і переносити їх з надією, вони тікають туди, де, як для них здається, немає конфліктів.
Давайте подивимося правді в очі: Ісус – єдиний досконалий пастор або член церкви. Так чому ж ми, у нашому західному суспільстві тікаємо від труднощів, замість того щоб приймати виклик і проходити через нього? Ми просто ходимо з церкви в церкву в пошуках бездоганного пастора або членів церкви.
Пам’ятайте, що диявол хоче образити нас і виштовхнути з місця, куди помістив нас Бог. Він бажає вирвати нас з коренем, і чоловіків, і жінок. Якщо дияволові вдалося вирвати вас – він досяг успіху. Якщо ж ти не зрушишся з місця навіть під час великого конфлікту, то порушиш його плани і виконаєш Божий план.
І знову: «Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть». Що станеться з рослиною, якщо пересаджувати її кожні три тижні? Коренева система ослабіє, і вона втратить здатність правильно розвиватися і цвісти. Якщо продовжувати пересаджувати, рослина загине.
Багато людей ходять з церкви в церкву, намагаючись при цьому розвиватися у своєму покликанні. Якщо їх не визнають у тому місці, де їх помістив Бог, легко виникає образа. Якщо вони не згодні з чимось, то ображаються і йдуть, звинувачуючи в усьому церковних лідерів. Будучи сліпі стосовно власних вад характеру, люди не розуміють, що через тиск Бог очищає їх. (Це стосується не лише служіння, але і роботи, шлюбу та інших взаємин.)
Давайте витягнемо уроки з образів, даних Богом на прикладі рослин і дерев. Фруктове дерево, висаджене в ґрунт, має підпасти під вплив дощу, вітру і спеки. Якби саджанець міг говорити, він би сказав: «Будь ласка, приберіть мене звідси! Посадіть мене туди, де немає спеки і вітру!»
Якби садівник послухав дерево, він завдав би йому справжньої шкоди. Пускаючи своє коріння глибше в ґрунт, дерева можуть переносити спеку і дощ з вітром. Труднощі, з якими вони стикаються, зрештою служать джерелом їх стабільності. Тяжкі умови довкілля примушують їх шукати життя глибше. Одного разу дерева досягають такого стану, що навіть сильний вітер ніяк не впливає на їх здатність плодоносити. Пам’ятаючи про це, не варто опиратися тому, що Бог дозволяє нам пережити, адже ці ситуації здатні зміцнити нас у нашому покликанні.
