Останнім часом постійно лунають заклики до приготування до гірших часів. На усякий лад різного штибу експерти закликають пересічних обивателів запасатися харчами, водою, свічками, різноманітними акумуляторами, генераторами та бензином до них. Закликають з таким виглядом, ніби люди не знають, що треба робити в таких ситуаціях. Звісно, приємно відчувати про себе турботу людей, які тебе загалом не знають, але раптом вам не здавалося, що подібне кажуть, коли більше немає чого сказати? Адже часто ті самі люди ще на початку повномасштабного вторгнення розказували, що все триватиме не більше двох-трьох тижнів? І якщо тоді подібні заяви ще якимсь чином можна було пояснити, наприклад, заспокоїти людей, яким пощастило не потрапити у вир бойових дій, тоді навіщо створювати нині паніку? Як це тепер можна пояснити?
А ніяк. Просто люди звикли бути в центрі уваги і відчувати схвалення оточення і намагаються таким чином не втратити його. І більшість експертних і не зовсім «експертних» думок варто сприймати так само: люди часто кажуть те, що хочуть від них почути, те, на що є суспільний запит, бо в іншому випадку багато хто відвернеться від них. А багатьом, хто скуштував людської слави, не дуже вже хочеться позбутися її.
Зовсім по-іншому до слави людської ставився Господь Ісус Христос. Так одного разу після Його заклику поглиблювати свої відносини з Богом, «багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили». Але більш показова ситуація, що відбулася відразу потому: «Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого» (Ін. 6:66-69). Христос нікого насильно не тримає біля Себе, хто хоче йти від Нього геть, того Він відпускає. Спаситель не відчував потреби в людському схваленні і не відчуває такої потреби і сьогодні, адже, як відомо з Біблії: «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8). Через те до нас і понині лунають Його слова: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14).
Так, знавці Біблії безпомилково можуть заявити, що цими словами Ісус попередив нещодавно зціленого розслабленого, який у свою чергу не дуже чемно повівся з Ним, невдовзі видавши Його недружньо налаштованим юдеям: «Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус» (Ін. 5:15), що викликало цілком очікуване переслідування Ісуса з боку тих самих юдеїв. Саме так, але чому так мало людей ці Христові слова адресують на власну адресу? Хіба ми не грішимо багато? Хіба наслідки гріха не наздоганяють нас? – Запитання, на які мало хто захоче давати відповідь, вдаючи, слід зауважити, марно вдаючи, що вони не стосуються його особисто. А Біблія і далі продовжує стверджувати: «Відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). От лише чи почують люди цей заклик, чи і далі будуть намагатися слухати лише те, що тішитиме їх слух, продовжуючи надалі ігнорувати неприємні попередження Господні? Вибір залишається за кожним.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Про людське схвалення
Ваш коментар: