Людина – надзвичайно складна істота, суперечлива, важко збагненна. Існує наука, що намагається зрозуміти людську душу, проте і в психології постійно з’являються нові теорії, що відкидають старі для того, щоб у свою чергу бути відкинутими новішими.
Не протиставляючи біблійне вчення про людину сучасній психології, я б хотів відмітити важливу перевагу біблійної антропології перед сучасними теоріями. Вона перевірена тисячолітньою практикою, витримує критику, що ніколи не припиняється, і, що дуже важливо, – добре пояснює людську поведінку.
У християнському богослов’ї утвердилися два погляди на людську природу: дихотомічна (грец. διχοτομία: δῐχῆ, «надвоє» + τομή, «ділення»), що стверджує, що в людини тільки дві частини – духовна і матеріальна, і трихотомічна, яка духовну частину додатково ділить на дух і душу. Я вважаю, що обидва погляди доречні, бо дихотомія не заперечує наявність духу, а трихотомія визнає, що існує тільки дві людські природи, фізична і духовна.
Передусім, Біблія говорить про те, що Бог створив людину за Своїм образом і подобою: «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою». Бут. 2:7
Тіло
Функції тіла описати найпростіше. Вони очевидні практично для усіх – п’ять почуттів: зір, слух, нюх, дотик, смак.
Душа
Що стосується душі і духу, то тут набагато складніше розібратися. Первинне вживання слова «душа» – нефеш (נפֶש), можна перекласти, як «жива істота». Це ж саме слово вживається, коли описується творіння тварин у першому розділі Буття (1:20,21,24,30).
Подальший опис людини, показує, що її душа – нефеш, не те ж саме, що душа тварин. Душа, за Біблією, є осереддям духовного і емоційного досвіду людини.
Емоції
Саме до властивостей душі відносяться емоційні переживання людини: «Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені?» Пс. 41:6,12; 42:5.
Здатність співчувати (Іов 30:25), засмучуватися (4Цар. 4:27), радіти (Пс. 34:9, Іс. 61:10), любити (П. П. 3:1-4), ненавидіти (2Цар. 5:8). Іов (14:22) ясно вказує на те, що тіло відчуває фізичний біль, а душа – емоційне страждання.
Воля
1 Царств 20:4 говорить про бажання душі Іонафана. Душа Іова (7:15) пристрасно бажає померти, аби лише припинилися муки. Давид переконує народ: «Налаштуйте серце ваше і душу вашу», тобто вирішіть підтримати будівництво храму в Єрусалимі (1Пар. 22:19). Автор 76 псалму Асаф відмовляється від розради в день скорботи і вважає за краще шукати Бога, а не заспокоюватися. Пророк Михей викриває вельмож за злі бажання їх душ (7:3), апостол Петро говорить про пристрасні бажання (похоті), що повстають на душу християнина (1Пет. 2:11).
Розум
Соломон говорить, що знання приємне для душі (Ін. 2:10), розсудливість є життям для душі (3:22), у своїх віршах він використовує душу і розум як синоніми (15:32). «Недобре душі без знання», наполягає Соломон (19:2), душі людській важливо пам’ятати заповіді Божі (19:16). Нарешті, «які думки у душі її, така й вона» (Пр. 23:7). Пізнання, мудрість для душі так само приємні, як смачний мед для тіла (24:14).
Ісус Христос ясно каже про те, що на відміну від тіла, душу неможливо убити (Мф. 10:28), вона нематеріальна. Її можна погубити, але в цьому випадку йдеться про духовну негативну дію на людину, що призводить не до смерті або зникнення душі, а до її зіпсованості, осквернення в Божих очах нечистими думками і бажаннями.
Смерть тіла настає, якщо душа покидає його (Бут. 35:18), тому апостол Павло заспокоював людей з приводу юного Євтиха, що випав з вікна третього поверху: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому» (Діян. 20:10). Хлопчик, про якого молився Ілля, повернувся до життя, коли душа повернулася в тіло (3Цар. 17:22).
У той час, як тіло без душі – мертве, душа може жити без тіла. Одкровення Іоанна говорить про душі людей, убитих за вірність Божому Слову, які і без тіла мали свідомість і здатність спілкуватися з Богом (6:9).
Дух
Ще складніше розібратися з духом людини. Єврейське слово «руах» – дух (רוּחַ), на відміну від слова «нефеш», ніколи не означає просто людину або живу істоту, а тільки нематеріальну частину живої істоти. Не можна сказати, що людина – це дух, але немає людини без духу.
Створюється враження, що дух – це часто синонім душі. Дух як і душа відчуває емоції, обурення, захват, тісноту, пригноблення.
- Бут. 41:8 говорить про те, що у фараона засмутився дух.
- 3Цар. 21:5 – в Ахава стривожився дух, коли Навуфей відмовився продати йому свою землю.
- Пс. 42:4 говорить про смуток духу.
- Марія, зустрівшись з Єлизаветою, сказала: «І зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм» (Лк. 1:47).
Та все ж, Новий Завіт, в основному послання апостолів, дають досить підстав думати, що дух і душа (грец. «πνευμα» і «ψυχη») – це не одне і те ж. Точніше, можна спробувати зображувати це так, що як душа мешкає в тілі, так і дух мешкає в душі. Це не одне і те ж, але тісно взаємопов’язане.
Таке враження, що смерть і воскресіння Христові зробили можливим прояснити різницю між душею і духом.
Так само, у Старому Завіті майже нічого не сказано про загальне воскресіння з мертвих, тільки трохи в Даниїла і образно в Іова. Новий же Завіт переповнений цією ідеєю. Я вважаю, що Христовий подвиг зробив можливим для людей народження згори, від Духа Святого, і таким чином, зробив актуальним вчення про дух, як окрему частину людської істоти.
Євр. 4:12 доводить, що є відмінність між духом і душею, що слово Боже «проникає до розділення душі й духу». Павло перераховує дух, душу і тіло, як частини людської природи, у 1Сол. 5:23.
Найголовніша функція духу людини, яка найясніше відбита в Новому Завіті – це спілкування з Богом. Оскільки Бог є Дух, то і спілкування з Ним, поклоніння Йому здійснюється в дусі (Ін. 4:24).
Апостоли закликають молитися духом або в дусі (Еф. 6:18, Іуд. 20), бо в цьому випадку людина каже таємниці Богові, не доступні навіть її власному розуму (1Кор. 14:2,14).
Павло проводить паралель між сексуальним зляганням тіл і з’єднанням у дусі: «Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом» (1Кор. 6:16-17).
Спілкування з Богом у дусі приносить духовне знання – одкровення, внутрішнє свідоцтво, упевненість, нез’ясовне розумом: «Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі» (Рим. 8:16).
Серце
Ще один дуже важливий термін, який має відношення до душі і духу, – серце. Він зустрічається в Біблії 900 разів, лише зрідка в сенсі фізичного органу тіла. Судячи з того, що Священне Писання говорить про функції людського серця (не органу тіла), термін серце об’єднує душу і дух.
1) Серце включає інтелект і волю: воно міркує (Втор. 8:5), отримує знання (Пс. 118:11), є джерелом думок і побажань (Мф. 15:19), помислів і намірів (Євр. 4:12).
2) Серце є емоційним центром людини. Воно любить (Втор. 6:5), ненавидить (Пс. 104:25), радіє (Пс. 103:15), тужить (Єр. 4:19), мучиться (Рим. 9:2), засуджує або виправдовує людину (1Ін. 3:20-21, Рим. 2:15) – тобто це співпадає з функціями душі.
3) Але серце є також осереддям і духовного життя. Віра – це здатність серця (Рим. 10:9), серце в момент духовного народження стає новим (Єз. 36:26), воно стає місцем перебування Духа Святого в людині (Рим. 5:5, 2Кор. 1:22, Гал. 4:6), сам Христос поселяється в серце вірного (Еф. 3:17), поклоніння Богові здійснюється в серці (Еф. 5:19, Кол. 3:16).
Таким чином, відповідно до вчення Старого і Нового Завітів, можна дійти висновку, що людина має тіло, душу і дух. Серце є поняттям, що об’єднує в собі дух і душу.
Треба мати на увазі, що будь-яка класифікація умовна. Недаремно в християнстві існує різноманіття думок про природу людини. Дві, три частини, а може чотири? Наприклад, Ісус так сформулював найбільшу заповідь: «І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю» (Мк. 12:30).
Та все ж, незважаючи на усю умовність, класифікація допомагає краще зрозуміти поведінку людини, її суперечність, суть духовної боротьби, народження згори, освячення, перемоги над спокусами і гріхами і т. ін.
За матеріалами сайту https://bibleika.org
