Як ситий голодного не розуміє, як ментальний раб не зможе зрозуміти прагнення людей до свободи, так не зможе атеїст (свідомий чи побутовий, якому все духовне просто байдуже) зрозуміти людей віруючих, які живуть надією, яку чудово висловив апостол Павло у своєму посланні до Филипійської церкви: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20).
Чому так мало людей дійсно цікавляться речами духовними? Чому переважній більшості зовсім байдуже до посмертного буття? – Відповіді на ці болючі запитання ми можемо знайти, наприклад, у тому самому Павловому листі до филип’ян: «бог їхній – черево, і слава їхня – в соромі, вони думають про земне» (Флп. 3:19). Власне поведінці подібних людей Павло протиставляє сподівання вірних. І якщо стисло, усе полягає в системі цінностей людей, тобто що для них важливіше: Божі обітниці, що передусім стосуються вічного посмертного буття, або ж задоволення їх фізіологічних потреб. Зауважте, питання стоїть не у відкиданні одного з напрямів, а саме в пріоритетах.
От як про це каже Христос у Нагорній проповіді: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?.. Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:26,27,31-33).
Спаситель розставляє пріоритети, ба більше, Він запевняє, що при встановленні правильних пріоритетів Господь, Небесний наш Отець попіклується про земне. Але з Божого погляду духовне, небесне має переважати над земним, лише в такому випадку Бог обіцяє Своє піклування. Втім, не треба вважати, що в іншому випадку Господь відкидатиме людей, адже «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:45). Бог піклується про всіх людей, але за обставин, коли люди передусім звертають свій погляд до речей земних (чи виключно на них), вони не відчуватимуть, не бачитимуть у цьому Божої турботи. Просто вважатимуть всі свої досягнення результатом власних старань або ж подарунком долі. А це з погляду вірних справжнісінька катастрофа: не дякувати Богові за отримані дари, не бачити Його турботу про себе і своїх близьких, не мати можливості звернутися до Нього в молитві.
Так, все описане для вірних – це катастрофа, а для людей зовнішніх – абсолютно незрозуміла річ, про що йшла мова на початку допису. Там же дійшли висновку, що все починається від системи цінностей, які сповідує певна людина, що вона вважає більш пріоритетним для себе: Божі обітниці або ж задоволення фізіологічних потреб. І як наслідок, нерозуміння людьми зовнішніми сутнісних цінностей вірних. А вся справа полягає у виборі людини, у тому життєвому шляху, який вона обрала сама для себе.
І ще один важливий момент, дехто намагається триматися одночасно двох напрямків: служіння Богові і світу, але цей шлях веде в нікуди, адже Христос прямо попереджає: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Все одно будь-якій людині доведеться рано чи пізно робити вибір: чи бути їй разом з Богом чи від Нього відійти заради цінностей цього світу.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Питання пріоритету