Деякі люди турбуються, що молитва може призвести до пасивності, що ми станемо вдаватися до неї, як до заміни дії. Ісус не бачив тут жодного протиріччя. Він проводив багато годин у молитві, а потім – багато годин, заповнюючи потреби людей. Церква, описана в книзі Дій, робила подібним же чином, демонструючи приклад істинного партнерства. Вони помолилися про водійство в турботі про вдів, після чого призначили дияконів, щоб вивільнити інших лідерів для життєво важливого акту молитви. Якби вони перестали молитися, то, цілком можливо, перестали б і піклуватися про вдів. Вони помолилися разом про культурні розбіжності між євреями і язичниками, після чого зібрали раду, щоб дійти якогось компромісу.
Апостол Павло не лише старанно молився про перші церкви, але ще і писав їм послання і відвідував їх. Він з однаковим присвяченням і молився, і працював. Під час морської подорожі, коли після своїх молитов Павло набув упевненості, що ніхто з пасажирів не загине в неминучій корабельній аварії, він зайнявся порятунком 276 людей, що перебували на борту, роздаючи розпорядження і організовуючи рятувальні заходи.
Описане в Діях показує подвійну дію, яка робить неможливою відокремити Божу роботу від здійснюваного християнами (і це в точності так). Згадайте парадоксальне веління Павла филип’янам: «Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю».
У своїх власних розчаруваннях у сфері молитви я зазвичай зосереджувався на недостатньому Божому втручанні. Чому Він не робить того, про що я Його прошу? Коли ж я поглянув на молитву як на партнерство, невидиму взаємодію людини з Богом, що здійснює Божу роботу на землі, моє ставлення повністю змінилося. Бог просить мене звернутися до Нього в молитві, після чого вплітає мої молитви у Свій генеральний план для мого життя, – план, який я навряд чи можу осягнути.
З книги «Молитва. Чи здатна молитва змінити життя?»
