На жаль, ми цитуємо тільки такі місця Писання: «Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9). Ми кажемо людям, що їм треба лише вимовити магічну молитву, і вони будуть врятовані.
Проте чому ж ми не цитуємо слова Ісусові: «Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу?» (Лк. 6:46). Ми бачили, що слово «Господь» означає Вищий Пан, Власник. Отже, Ісус каже: «Не називайте мене Хазяїном, якщо продовжуєте залишатися собі хазяями. Вже краще називайте Мене «Великий Пророк» або «Учитель», щоб не обманювати самих себе».
Тепер давайте ще раз розглянемо слова Ісуса, з яких ми почали цю дискусію: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне…» (Мф. 7:21).
Ми вже говорили, що не всякий, хто називає Ісуса Христа Господом, потрапить на небеса. Це ясно дає нам зрозуміти, що просте вимовляння «молитви грішника» не забезпечує шлях на небеса. Тоді в мене виникає питання: «Хто ж увійде до Царства Небесного»? Ісус відповідає такими словами: «Той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21).
Цікаво. Майже слово в слово із словами Полікарпа. Не лише сповідання Ісуса Господом, але і сповідання і виконання волі Божої приведе нас на небеса. Єдиний спосіб, як ми можемо виконувати Його волю, – через благодать, яку Він дає нам, коли ми гамуємо себе, відкидаючи власне життя і приймаючи Його своїм Паном. Сповідувати легко, але важча частина полягає в повному підпорядкуванні себе реальності Ісусового панування.
Послухайте, чому я так наполегливо говорю про це:
«Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:22,23).
Наприкінці восьмидесятих Бог дав мені видіння. Я бачив величезний натовп людей, меж якого не було видно. Це було море людей. Я знав, що серед них не було атеїстів, грішників або послідовників інших релігій. Навпаки, усі вони сповідували християнство. Ці люди з’явилися на Суд у повній упевненості, що почують, як Ісус скаже їм: «Увійдіть до радості Пана свого, у Царство Боже». Замість цього вони почули такі слова: «Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:23).
Я бачив жах на їх обличчях. Можете уявити собі ситуацію, що ви упевнені в спасінні, якого не маєте? Уявити, що ви навіки будете кинуті в полум’я пекельне, тоді як вірили, що небеса ваші? Усю вічність мучитися від думки, що ви і, можливо, ті, хто проповідував вам, легковажно поставилися до вічного?
Чи виправдане служіння, коли служитель не говорить людям про Христові застереження?
Чи розумієте ви, чому ми повинні проголошувати повне послання Боже, а не тільки позитивні і вигідні моменти? Так, нам подобаються благословення, і ми повинні говорити про них і насолоджуватися ними, але не за рахунок замовчування заповідей і попереджень Писання!
Пам’ятаю, як на одній з конференцій зробив заяву про те, чому я проповідую про ці істини: «Я не хочу, щоб у Судний день хтось став докоряти мені, що я не говорив їм істини, тоді як кров цих людей крапатиме з моїх рук».
Відразу ж після проповіді до мене підійшов засмучений, швидше навіть розсерджений пастор. Він сказав: «Як ти смієш нав’язувати нам, служителям, теологію Старого Завіту. На моїх руках не буде крові людей через те, що я не проповідував повне Євангеліє». Очевидно, йому подобалися тільки позитивні моменти, і він утримувався від проповіді іншої частини Божого Слова.
Тоді я сказав: «Шановний, подивися, що Павло заявляв лідерам церкви в Ефесі». Я відкрив Біблію, що була в мене в руках, і попросив його прочитати: «Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу» (Діяння 20:26,27).
Шокований, він подивився на мене, його очі і рот були широко розкриті. Він сказав: «Скільки разів читав Новий Завіт, але ніколи не бачив цього». Далі в нас відбулася дружня бесіда. Я нагадав про те, що ми повинні не лише учити, але і попереджати кожну людину, допомагаючи стати зрілим у Христі (див. Кол. 1:28). Попереджати про що? Не відхилятися від істини, не підпадати під вплив послань, що пропагуються брехунами, які обманюють не лише себе, але і збивають незлічену кількість душ з благочестивого шляху.
Павло досить довгий час провів з ефесянами, як написано в книзі Діяння, 20-му розділі. Він щиро любив їх і знав від Духа Божого, що більше не побачиться з ними на землі. Подумайте, наскільки старанно ви підбирали б свої останні слова, звернені до тих, хто дорогий вам, як власні діти. Його прощальні слова:
«Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю. Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада; та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас» (Діяння 20:28-31, виділення автора).
Яким чином вони спотворять істину? Можливо, словами, але, швидше за все, вчинками. Зверніть увагу, що Павло відчував це настільки сильно, що впродовж трьох років день і ніч не переставав попереджати їх. І знову ми бачимо наголос на тому, що повинні постійно підтверджувати це і говорити про ці речі.
Бог любові та справедливості
Божа любов не може допустити, щоб хтось, хто носить у собі природу диявольську, увійшов до Його вічного міста. Він був би несправедливий, караючи сатану і його спільників озером вогненним, зробивши виключення тим, хто перебуває під сатанинською владою. Усі, хто має природу диявола, будуть покарані разом з ним навіки. Бог є і буде люблячим і справедливим одночасно, і слава Його буде відома по усій землі.
