А ми знаємо, що суд Божий відповідно до істини. Римлян 2:2 (Розширений переклад)
Ісус прийшов, щоб врятувати нас від вічного покарання за гріх, яке спочатку було призначено для сатани і його послідовників. Життя Ісуса, віддане за нас, відкриває дивну любов Божу.
Подумайте над цим: Бог створив людину, тварин, птахів, комах, морських тварин, землю з її досконалою атмосферою. Ми читаємо: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Буття 1:31). Потім Він помістив досконале творіння в руки людини, щоб вона зберігала і захищала його. Як проголошує псаломщик: «Небо над небесами – оселя Господа, а землю Він дав синам людським» (Псалом 113:24). Адам відповідав за те, щоб захищати від головного Божого ворога Люцифера не лише себе, але і усе творіння.
Бог не бажав бачити в саду роботів, які не мають свободи вибору любити Його і бути слухняними Йому, тому серед тисяч дерев у саду було одне дерево, про яке було сказано: «Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Буття 2:16,17).
Смерть, про яку Він сказав, не була фізичною смертю, оскільки Адам жив ще багато років і не відразу пережив наслідки свого непослуху. Навпаки, Господь показав людині, що вона буде відрізана від життя Божого і прийме натуру Люцифера, яка є смерть.
Через якийсь час Люцифер обдурив Єву, перекрутивши характер Божий в її очах. Він ухитрився перемкнути її увагу з усіх доступних дерев на єдине, яке під забороною. Оцінивши, що дерево хороше і приємне, вона скуштувала від нього, вважаючи тепер, що Господь «відбирає», а не «дає». Проте на цьому етапі людство ще не стало пропащим. У той момент, коли до цього приєднався її чоловік, Боже творіння прийняло смертну природу. Тому його гріх був тяжчим: Єва була обдурена, а Адам не покорився свідомо (див. 1Тим. 2:14).
Внаслідок цього не лише Адам, але і усе творіння вмить отримало смертну природу. До Адамового гріхопадіння тварини не були хижаками, не живилися м’ясом і не помирали. Не існувало ні землетрусів, ні смерчів, ні ураганів, ні голоду, ні хвороб. Усе це з’явилося з тієї причини, що людина не зберегла довірене їй Богом. З цієї миті не лише людство стало смертним, але і усе творіння. Ми читаємо:
«Створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (Рим. 8:20-22).
Природа прийняла прокляття смерті не з власної волі, але в результаті людського бунту проти Бога. Адам не зберіг того, що було доручено його турботі. Адам прирік на відділення від Бога і смерть, яка спочатку була прокляттям тільки для Люцифера, не лише природу, але і себе, свою дружину і усіх своїх нащадків. Яка зрада! Бог міг би сказати: «Людина, яка була Мною любима, благословенна і створена досконалою, віддала перевагу наді Мною Люциферу; так нехай вони вирушають в озеро вогненне, а Ми (Отець, Син і Дух Святий) почнемо усе спочатку – створимо інший світ, населений вірними істотами, що люблять Нас так само, як ми любитимемо їх».
Якби Господь вчинив так, Він був би абсолютно праведний у Своєму рішенні. Проте через Свою дивну любов Він пообіцяв людству послати Визволителя, здатного звільнити його від рабства, в яке воно потрапило. Цей Визволитель буде Його Сином, з Яким Він творив небо і землю. Іншими словами, не зробивши нічого, що заслуговує на покарання, Він, безмірно полюбивши нас, заплатить жахливу ціну за гріх і смертну природу. Це дивна любов.
Це стало метою Голгофи. Мене дивує, коли християн ставить у безвихідь питання невіруючих: «Як люблячий Бог може посилати людей, що не чули Євангелія, у пекло?» У мене є проста відповідь: «Це не Його провина, а наша». Ісус, заплативши страшенно високу ціну за свободу людства, сказав нам – тим, хто вже прийняв добру звістку, йти всім світом до тих, хто ще не чув про спокутування від прокляття. Ми усі дамо звіт за своє покоління, Бог Свою частину вже зробив!
Ми приймаємо Божу природу
Ціна, заплачена Ісусом за наші гріхи, не лише звільняє нас від суду, але і дає нам нову природу, подібну до Божої і більше не поневолену гріху. Коли людина цілком віддає Ісусові своє життя, вона стає абсолютно новою людиною.
«Коли людина стає християнином, вона стає абсолютно новою людиною усередині. Вона більше не залишається тою самою. Почалося нове життя!» (2Кор. 5:17, переклад з англ.).
Приймаючи Ісуса Христа Господом, ми в буквальному сенсі помираємо. Наша стара природа убивається, у Божих очах вона розіпнута з Христом. Народжується абсолютно нова людина з натурою Божою. Ми народжуємося наново. Тепер ми вільні від природи, що колись диктувала свою волю в нашому житті. У Писанні ясно сказано: «Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали… знаючи те, що давній наш чоловік був розп’ятий з Ним, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха; бо померлий звільнився від гріха. Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним» (Рим. 6:4,6-8). Тепер ми можемо жити згідно з Христовою природою, а не тією, якою були підпорядковані через зраду Адамову.
Було б повним неуцтвом з боку християн зневажати людину, яка не визнає Ісуса своїм Господом. Бо нею рухає особиста духовна ДНК гріха. Але «вірний», що свідомо живе в постійному гріху, явище абсолютно безумне і протиприродне. Під словом вірний у лапках я маю на увазі людину, яка, можливо, називає Ісуса своїм Спасителем і Господом, але в реальності Він не є для неї таким. Якби Ісус насправді був її Господом, у житті такої людини проявлялася б божественна натура. Ісус неоднозначно говорив про це:
«Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити. Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають. Тож за їхніми плодами пізнаєте їх» (Мф. 7:17-20).
Твердження Ісуса нескладне для розуміння і незмінне. Причина не в плодах як таких, а в природі дерева, хоча проявляється вона саме в плодах. Наприклад, виявивши на кущі хороші ягоди, ми знаємо, що плоди цієї рослини придатні для їжі. З іншого боку, якщо ми знайшли отруйні ягоди, це нехороший кущ. Плоди, зрощені деревом, є очевидним доказом того, є воно хорошим або непридатним для їжі. Таким чином Ісус учить нас визначати, чи є людина істинним християнином, не за її словами, не за її набожним виглядом, не за тим, як часто вона буває на богослужіннях, але за тим, як вона чинить! Який її плід, чи зосереджена вона на Царстві або на собі самій і цьому світі? Апостол Іоанн описує це так у своєму посланні:
«Не любіть світських шляхів. Не любіть світського добра. Любов до світу ущемляє любов до Отця. Практично усе, що відбувається у світі, рухоме одним: жага чинити по-своєму, жага мати усе для себе, жага виглядати значущим. Усе це не має жодного відношення до Отця. Це тільки відділяє вас від Нього. Світ з усіма своїми пожаданнями минає, а всякий, хто виконує бажання Боже, житиме вічно» (1Ін. 2:15-17, The Message).
Нам з Лізою було потрібно досить багато часу, щоб переконати в цьому своїх дітей. Вони ходять у християнську школу і бачать, що деякі їх однокласники, які регулярно відвідують церкву з батьками і називають себе християнами, чинять так, як описано в наведеному вище уривку, замість того щоб уподібнитися Христу. Ці діти з класу більше живуть для себе, ніж хочуть, шукають і знаходять задоволення у виконанні Божої волі.
Ситуація в школі в наших дітей – лише один з незліченних прикладів, які я можу навести. Ця проблема зустрічається в сім’ях, у діловому світі, навіть у церквах і служіннях. Багато, хто називає себе християнами, на жаль, роблять плоди, що свідчать про зворотне.
