Ставити інших вище за себе

Павло продовжує в Посланні до Римлян: «Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю» (12:10). Пошана віддає перевагу іншим, вона цінує і ставить інших високо. Павло ще раз говорить про це в іншому листі:

«Отже, коли є яке втішення у Христі, коли є яка втіха любови, коли є яке єднання духу, коли є яке милосердя і жалісливість, то доповніть мою радість: майте одні думки, майте ту саму любов, будьте однодушні та однодумні; нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе. Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших, бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі». Послання до Филип’ян 2:1-5

Ставити інших вище за себе – це означає шанувати їх. У всіх наших справах і вчинках нам слід думати, роздумувати і молитися над цим. Якщо ми навчимося не звеличуватися над іншими, дозволивши упокорюванню глибоко укоренитися усередині нас, ми ходитимемо у великому благословенні, що є істинна пошана.

Зверніть увагу, Павло каже: «У вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі». Я ніколи не забуду слова Господні, сказані мені, коли я був молодим християнином. Я був за кермом і почув, як Він сказав мені: «Джоне, чи знаєш ти, що Я ставлю тебе вище за Себе?» Схвильований почутими словами, я був шокований, гадаючи, що це був ворог, що намагається посіяти богохульство і гордість у моєму серці. Як міг Той, Хто створив всесвіт і усе, що в ньому, сказати мені, маленькому чорноробові, що Він вважає мене ціннішим за Себе? Я хотів було сказати: «Відійди від мене сатано, ти мені спокуса». Але десь глибоко в моєму серці я знав, що це був голос Ісуса. Але я все ж повинен був переконатися, бо я знав з молодого християнського віку, що Слово Боже каже нам, щоб ми «випробовували духів» (див. 1Ін. 4:1).

Зібравшись з думками, я відповів: «Господи, я не зможу повірити цьому до тих пір, поки Ти не даси мені три свідоцтва з Нового Завіту».

Мій голос тремтів, але я знав, що роблю правильно.

У своєму серці я зрозумів, що Господь не сперечається з моїм проханням. Насправді, Він навіть був задоволений моїм питанням. Його негайною відповіддю мені були слова: «Що сказане в Посланні до Филип’ян 2:3?» Я знав цей вірш напам’ять, тому голосно процитував Йому у відповідь: «Нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе».

Ісус сказав мені: «Це перше свідоцтво».

Я протистояв: «Але, Господи, Павло говорив не про це. Він говорив филип’янам, щоб вони ставили один одного вище, ніж себе. Він не писав про те, як Ти ставишся до мене».

Відразу ж Господь відповів мені: «Я не говорю Моїм дітям робити те, чого Я Сам не роблю!»

Я визнав, що був не правий.

Потім Він сказав мені: «У цьому проблеми багатьох сімей. Батьки кажуть своїм дітям робити те, чого не роблять самі. Багато батьків кажуть своїм дітям не сваритися, тоді як самі постійно сваряться перед ними. Потім батьки дивуються, чому сваряться їх діти. Я не чиню так». Трохи кривлячи душею, я сказав: «Це тільки одне місце з Писання, мені треба ще два».

Потім я почув: «Хто помер на хресті, ти чи Я?»

Я був приголомшений.

Наступними словами, які я почув, були: «Я висів на хресті, узявши на Себе твої гріхи, хвороби, неміч, бідність і засудження, бо Я поставив тебе вище за Себе». (Місце з Писання, на яке Він посилався, було Першим посланням Петра 2:24)

До мене прийшло усвідомлення, що я дійсно чув голос Господній. Він ушанував (поставив вище) мене більше за Себе, по-іншому Він би не узяв на Себе моє засудження і не помер замість мене. Я знав, що третє місце з Писання вже на шляху, і, не поставивши питання, почув у своєму серці: «От третє свідоцтво: «Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю»» (Рим. 12:10). Після цього Він промовив у моє серце: «Я первородний між багатьма братами (див. Рим. 8:29), і в повазі Я ставлю вище за Себе Моїх братів і сестер». Звичайно ж, це стосується багатьох братів і сестер, а не тільки мене особисто. Наш Спаситель буквально ставить кожного з нас вище за Себе. У цьому є істинна любов Божа.

Ви можете сказати: «Але, Джоне, це ж Ісус Христос». Ми ніколи не зможемо любити так. Дивно, але факт у тому, що ми можемо. Дух Святий помістив любов Божу в наші серця (див. Рим. 5:5). Тому підтвердження ми знаходимо в словах Павла. Послухайте його слова:

«У присутності Христовій, я кажу з істинною правдивістю – я не брешу, свідчить мені совість моя і Дух Святий підтверджує, що я кажу істину. Моє серце переповнене гіркою печаллю і нескінченним горем за мій народ, моїх єврейських братів і сестер. Я бажаю сам бути навіки проклятий – відлучений від Христа, – якби це врятувало їх». Послання до Римлян 9:1-3 (суч. пер.)

Я здригаюся від таких Павлових слів. Ясно, ці слова написані без удаваності, він був готовий відлучитися від Христа, від спасіння, від вічності, щоб побачити врятованими своїх співвітчизників, чоловіків і жінок. Як могла проста людина ходити в такій любові і честі? По-людськи це неможливо. Проте можливо за допомогою Божої любові, що мотивувала Павла. Він зумів розвинути таку любов і честь у своєму серці. Ця любов вирвалася назовні в його благанні про свій народ. Бог ніколи б не дозволив словам вийти з-під пера Павла, якби вони не відповідали дійсності. Коли ти пишеш Писання – ти не можеш брехати.

Тепер ви розумієте, що в усіх нас, народжених згори, є Божий потенціал? Павло в Посланні до Римлян (5:5) рішуче стверджує: «Що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам». Ось чому Ісус каже нам: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:34). Ця була нова заповідь, бо в Старому Завіті люди не могли ходити в такій любові. Любов Божа ще не була влита в їх серця. Зверніть увагу на слова «як Я полюбив вас», Він віддав Себе за нас повністю, Він був відокремлений від Отця, Він волав: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46). Ісус з готовністю обрав стати бідним, відокремленим від Бога, щоб ми могли мати вічне життя. Він ушанував нас на вищому рівні. Павло теж зміг ушанувати свій народ. О, Отче, допоможи нам ходити в такій же любові! Ти дав нам потенціал, тепер ми повинні розвинути його за допомогою Святого Духа.

Це і є моя, дорогі брати і сестри, справжня пошана: піднесення над собою вірних і тих, хто потребує Ісуса. Коли ми дивимося на них як на дорогих, цінних і улюблених. Таке ставлення приведе нас до того, що ми віддамося роботі Божого Царства в усіх сферах: у служінні, у молитві або у фінансах. Це спонукає нас до дії, наскільки спонукало македонян. Вони були схожі на Христа, Павло використовував їх любов, щоб підштовхнути до дії віруючих коринф’ян:

«Сповіщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Церквам Македонським, бо вони серед великого випробування скорботами дуже багаті на радість; і глибока вбогість їхня дуже багата на щедрість їхню. Бо вони доброзичливі по силах і над сили – я свідок; вони дуже переконливо просили нас прийняти дар і участь їхню в служінні святим; і не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, по-перше, Господеві, потім і нам з волі Божої; 6 тому ми просили Тита, щоб він, як почав, так і закінчив у вас і це добре діло.

А оскільки ви багаті всім: вірою‚ і словом, і пізнанням, і всіляким старанням, і любов’ю вашою до нас, – так багатійте і цією чеснотою. Кажу це не як повеління, але старанністю інших випробовую щирість і вашої любови. Адже ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю. Я даю на це пораду: бо це корисно вам, які не тільки почали робити це, але бажали того ще з минулого року. Зробіть же тепер саме діло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі. Бо коли є старанність, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має. Не треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність. Нині ваш надлишок на доповнення їхньої нестачі, а потім їхній надлишок на доповнення вашої нестачі, щоб була рівність». Друге послання до коринф’ян 8:1-14

Щоб спонукати вірних у Коринфі жити в любові Божій, влитій у серця вірних, Павло використовував повагу македонян, спрямовану до тих, хто в нужді. У наших серцях є Божа любов. Нам необхідно співпрацювати з Духом Святим, щоб розвинути її. Не кажіть: «Я не така людина, я не можу поводитися так». Це тільки перешкоджатиме життю повною мірою і утримає вас від радості, а також перешкодить отриманню вами великої нагороди не лише в цьому житті, але і в прийдешньому. Не відступайте назад, шануйте рівних вам братів. У вічності ви будете раді, що чинили так.

Попередній запис

Шанування рівних

«Хто шанує вас, той шанує Мене, а хто шанує Мене, шанує Того, Хто послав Мене; хто шанує пророка в ім’я ... Читати далі

Наступний запис

Повага довірених нам

«Хто шанує вас, той шанує Мене, а хто шанує Мене, шанує Того, Хто послав Мене; хто шанує пророка в ім’я ... Читати далі