«Хто шанує вас, той шанує Мене, а хто шанує Мене, шанує Того, Хто послав Мене; хто шанує пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто шанує праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника. І хто вшанує одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї» Євангеліє від Матфея 10:40-42 (перефразовано автором)
Тепер настав час поговорити про тих, хто стоїть на одному рівні з нами. Ми не їх лідери, так само як і вони не наші. Ісус описує цю групу наступними словами: «Хто шанує праведника в ім’я праведника, отримає нагороду праведника».
Любов у співпраці з Духом Святим
Я сподіваюся, що до цього моменту ми досягли розуміння про те, що пошана – це щира любов. Щоб ходити в справжній любові, належить мати святий страх і безумовну любов. Нам сказано: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю». Послання до Римлян 12:9,10
У цих двох віршах прихований величезний сенс. По-перше, Павло стверджує, що в істинній любові немає лицемірства. Визначення лицемірства – це «приховання свого справжнього характеру або мотивів» (Словник Вебстера, 1828 р.). Охарактеризуємо таку поведінку наступним чином: уявіть, що зовні людина поводиться так, ніби шанує вас, але усередині критикує, заздрить і навіть зневажає. У південній частині Сполучених Штатів культурні традиції сприяють розвитку лицемірства. Ми усі чули про південну гостинність, джентльмена з Півдня або південну красуню. Усі ці терміни мають на увазі, що люди в тій частині країни ввічливі і чесні. Але що б сталося, якби хтось сказав, що вони живуть так через те, що від них того чекають, але насправді вони такими не є.
Колись давно я свідчив деяким людям з Півдня. Вони говорили грубо про інших під час їх відсутності, але потім, при особистій присутності цих людей, вони зверталися до них з пошаною, любов’ю і повагою. Інша частина Сполучених Штатів Америки поводиться по-іншому. Від них не чекають лицемірства, тому вони схильні казати прямо в лоб. Я пам’ятаю, як мешканці півночі вигнали мене зі свого будинку. Якщо ти не подобаєшся їм, вони скажуть тобі це в обличчя. Їх не виховують в удаваності, а навпаки, у реальності безперечних фактів, що оточують їх.
Вираження істинної пошани можливе тільки без лицемірства. Шанувати удавано не можна, це призведе до обману, і ясно за удавану повагу не буде жодної нагороди.
Павло так продовжує цю тему: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра». Ненавидіти зло і прихилятися до добра – це і є страх Господній. Книга Притч (8:13) каже: «Страх Господній – ненавидіти зло». Отже, страх Господній оберігає нас від обману. Він оберігає нас від зваблювання лицемірною поведінкою. Давайте дослідимо Божу настанову на цю тему. Ісая стверджує: «Оскільки цей народ наближається до Мене вустами своїми і шанує Мене служінням вуст своїх, серце ж його далеко перебуває від Мене, і благоговіння їх переді Мною є традиції, вивчені напам’ять» (Іс. 29:13, суч. пер.).
Слово напам’ять означає «часте повторення слів або звуків без вникання в їх значення і принципи». Бог стверджує, що люди шанують своїми вустами, а також вчинками, що записано в іншій частині книги пророка Ісаї, але серце їх далеке. Йдеться про лицемірну пошану, що взагалі не є пошаною. Чому вони поводяться таким чином? Через відсутність страху Господнього, «їх благоговіння переді Мною» складається з рутини, чогось, що стало просто звичкою. Схоже ставлення часто можна побачити усередині церковного середовища. Ми так зосередилися на тому, що нам слід бути ввічливими, що втрачаємо із виду саму суть: нам слід говорити від серця. Дозвольте навести вам приклад. Стів поспішає на служіння. Він спізнюється на п’ять хвилин, для нього критично важливо прийти вчасно. Він швидко йде вулицею, і раптом на іншому боці він мигцем бачить Джима, брата з церкви, що рухається в протилежному напрямі. Він думає: «О, ні, сподіваюся, Джим не бачить мене. У мене немає часу балакати з ним, до того ж він не та людина, з ким би я хотів поговорити».
Несподівано вони зустрічаються поглядами, і Джим починає переходити дорогу, щоб привітатися зі своїм братом у Христі. Стів розуміє, що йому доведеться поговорити з Джимом, інакше ситуація виглядатиме дуже грубо. Тому Стів прямує до брата, що перетинає проїжджу частину, щоб привітати його. Оскільки він поспішає, то першим починає розмову: «Джиме, слава Богу, радий тебе бачити».
Джим вітає його у відповідь і запитує, як поживає Стів.
Стів відповідає: «Усе просто чудово, але ти знаєш, я поспішаю на служіння. Може, я зателефоную тобі і зустрінемося якось за обідом?» І вони розходяться своїми дорогами.
Давайте розберемо коротку розмову Стіва з Джимом. По-перше, він каже: «Слава Богу, радий тебе бачити». Стів навіть і не думав у той момент про Бога, він просто звик так казати, щоб висловити захоплення і показати свою віру, коли він бачить знайомого християнина. По-друге, не так він і радий побачити Джима, він сподівався, що Джим не помітить його. Отже, відразу ж у першому реченні він хитрує і обманює, не відчуваючи ні крапельки засудження.
Завершальні слова Стіва: «Може, я зателефоную тобі і зустрінемося якось за обідом?» Він не має наміру телефонувати Джиму і зустрічатися з ним за обідом. Це просто спосіб, якось вийти з незручної для нього ситуації, в якій він виявив себе. Ще одна брехня.
Чи була брехня Стива умисною? Швидше за все, ні. Чому ж він не падає під тяжкістю викриття? Через нестачу страху Господнього в його житті, що навчило його любити удавано. Це життєвий стиль, вивчений напам’ять, показує любов і честь, яка в реальності лише беззмістовна форма любові.
Страх Господній дає нам усвідомлення факту, що Бог знає кожну нашу думку, намір і вимовлені нами слова. Навіть за будь-які пусті слова ми дамо звіт у день судний (див. Мф. 12:36). Ми читаємо: «Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас… Стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс. 33:12,14,15).
Нам належить любити в істині, що можливо тільки пристрасно бажаючи її і ходячи в страху Господньому! Як жахливо бути обдуреним і жити в удаваності: тільки Божий страх збереже нас від цієї пастки.
