«Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), – цей біблійний вірш відомий багатьом. Його наводять за потреби і відсутності такої. Цей вірш надихає і дає зневіреним людям надію навіть у найбільш скрутних ситуаціях. Проте багато людей посилаючись на цей вірш і подібні йому інші біблійні вірші, що запевняють нас у любові Божій, починають дещо неправильно, а точніше зовсім неправильно трактувати місце людей у створеному Богом всесвіті. Вони починають ставити людину в центр всесвіту, а Богу вони дали місце такого собі слуги, який має вдовольняти всі людські забаганки.
Ясна річ, що це цілковита єресь, проте багато людей, серед яких чимало вірних (чи все ж таки «вірних») дотримуються цієї єресі: якщо не на словах, то на ділі. І відповідні місця з Біблії вони знаходять, щоб переконати себе і оточуючих у вірності обраного шляху. Звідки взялося таке ставлення до Бога? – З Едемського саду, коли змій спокусив перших людей зайняти місце Бога: «Того дня, коли ви з’їсте їх (заборонені плоди), розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5). З тих часів нічого не змінилося: люди так чи інакше намагаються зайняти місце Бога, чи принаймні, посунути Його з місця, яке належить Йому по праву – бути в центрі всього створеного Ним всесвіту.
Навіть у питанні спасіння людей Бог, як стверджує Геннадій Нєфєдов, керується не лише любов’ю, але (і навіть у першу чергу) Собою, тобто Своєю славою. «В Іс. 48:9,11 написано, що Бог щадив народ не з жалості до нього, але заради Своєї слави. Зверніть увагу на слова «заради Себе» – вони несуть сенс «не заради тебе, Ізраїлю» (пор. Єз. 36:22,32). Зрозуміло, Богові було шкода Свій народ (про це говорять багато інших біблійних текстів), але коли йдеться про славу Божу, то на її фоні навіть благополуччя і спасіння народу багато в чому втрачає своє значення» (Пряма цитата).
Певно, це твердження багатьох шокує, але насправді саме воно відповідає дійсності: Бог через Своє милосердя (зовсім не безкрайнє) зглянувся до пропащого людства, зокрема до нас з вами, і дав всім бажаючим отримати в дар життя вічне. Але знову ж таки, Боже милосердя (як і терпіння) зовсім не безкрайнє, і дар спасіння дається бажаючим, а хто не хоче – того Господь не примушує, навіть якщо таким людям не будуть подобатися їх умови перебування в загробному житті, де бути лише чутно «плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:12). Але це будуть їх особисті проблеми, які вони створили власним життєвим вибором.
І питається, до чого тут буде Господь? У чому полягає Його провина, яку так полюбляють закидати люди, які ставлять себе в центр всесвіту? Взагалі, якщо ви ставите себе в центр всесвіту то і рішення з їх неминучими наслідками (між іншим, доволі сумними) доведеться приймати вам. А Бог тут буде загалом ні до чого.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
А Бог ні до чого
Ваш коментар: