Наведений попередній приклад, – екстремальний випадок, проте таку поведінку серед вірних можна зустріти набагато частіше, ніж ми думаємо. Нешанобливе ставлення цього чоловіка абсолютно очевидне. Він нічого не приховував, саме тому так легко було говорити до його серця. Він явно показував своє ставлення, хоча є багато людей, що чинять зовсім інакше: вони маскують своє нешанобливе ставлення. Побоюючись, що їх можуть викрити і прийняти за невихованих і некерованих людей, вони надягають маску і поводяться відповідним чином, як ніби нічого не сталося, хоча усередині себе накопичують неповагу. Так тонко вони маскують зовнішній вигляд.
Я говорю зараз про тих людей, які своїми вустами вшановують лідерів, а серця їх далекі від шанування слуг, поставлених Богом. Усе їх ставлення розкривається у відповіді на заклик до пожертвувань, до змін у житті або на різні прохання лідерів. Пастор просить членів церкви прийти на особливе служіння поклоніння, і тільки десята частина парафіян приходить. Чи він просить членів церкви прийти на євангелізацію один раз на місяць, і приходить п’ята частина церкви.
Я їжджу багатьма церквами, на служіння приходять декілька тисяч людей, майже завжди ми проводимо від двох до чотирьох недільних зібрань. На кожних служіннях зал переповнений. Але якщо пастор прикличе до загальної молитви в понеділок увечері, найчастіше прийдуть пара сотень людей. Чому так? Бо ніхто не вшановує пастора.
Ви подумаєте: «Джоне, ну ти загнув». Я наведу вам ще один приклад, і ви погодитеся зі мною. Уявіть собі, що пастор у неділю оголошує усім членам церкви: «Цього місяця ми проводитимемо особливі вечірні молитовні служіння щопонеділка. У понеділок увечері в наступні чотири тижні ми збиратимемося у святилищі з сьомої до восьмої вечора». Принаймні 80 відсотків людей у церкві не відгукнуться на оголошення. Особливо якщо час зібрань співпаде з футбольними матчами.
Припустимо, пастор додасть до свого оголошення: «Наприкінці останніх молитовних зібрань я видам чек на п’ятсот тисяч доларів кожній людині, хто прийде на усі чотири служіння».
Як ви гадаєте, усі прийдуть? Я упевнений, у залі вільного місця не буде. Люди прийдуть заздалегідь, щоб зайняти місце, побоюючись, що вони не зможуть потрапити у святилище.
Яка тепер ваша відповідь? Тільки не обманюйте самих себе, дозвольте Богові показати вам, що у вашому серці. Поставте собі два прості питання. Перше: ви б пішли на ці молитовні служіння, якби пастор не сказав про чек? Друге: ви б пішли на ці служіння, якби вам запропонували півмільйона? Подумайте, адже ви нарешті змогли б викупити будинок і машину, і ще багато грошей залишилося б на інші потреби.
Якщо ви відповіли «ні» на перше питання і «так» на друге, то тепер ви знаєте, наскільки нешанобливо ви цінуєте слово свого пастора. Пам’ятайте, шанувати – означає цінувати.
Бог каже: «Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші» (Євр. 13:17). Ця настанова Бога Своєму народу; ми повинні слухатися (коритися) наших церковних лідерів. Отже, невже ви за гроші їм коритиметеся, а просто через те, що ваш пастор, як представник Ісуса Христа, просить вас щось зробити, ви ніяк не дасте відповідь? Тоді я маю запитати вас, хто ваш пан? Ісус каже, що можна служити лише одному: Богу чи багатству (див. Мф. 6:24).
Давайте поставимо перед собою складні питання: ви вчасно приходите на служіння? Ви відчуваєте усередині опір, коли пастор просить вас дати якесь особливе пожертвування? Ви завжди ігноруєте заклик лідера про допомогу в дитячому служінні, у службі порядку, на парковці або на євангелізаціях? Ви намагаєтеся знайти якісь відмовки, щоб не приходити на особливі молитовні служіння? Тепер поставте собі питання, якби вам запропонували п’ятсот тисяч доларів, яким було б ваше рішення? Чому? Відповідь проста: бо гроші для вас мають більше цінності, ніж Божий представник, поставлений у вашому житті. Згадайте Ісусові слова: «Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене» (Мф. 10:40). І ще раз можна сказати: «Хто шанує вас, шанує Мене, а хто шанує Мене, шанує Того, Хто послав Мене». Якщо ви цінуєте слово пастора, ви цінуєте слово Боже, тому що Бог послав його до вас.
Тепер ясно, чому так багато людей не бачать прориву у своєму житті. «Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть» (Пс. 91:14). Якщо ми насаджені в помісній церкві, то ми процвітатимемо в житті, як зараз, так і на місці суду Христового. Зверніть увагу, що псаломщик не каже: «Відвідувачі дому Господнього». Бо можна відвідувати церкву, але не бути насадженим у ній. Бути насадженим – означає перебувати в тому місці, де покладатимеш своє життя для служіння Богові. Давати десятину, служити, слухатися лідерів. Коли ми насаджені, тоді ми цінуємо нашу помісну церкву, так само як дерево цінує той ґрунт, який дає їй усе необхідне для життя.
Можливо навіть, будуть видні якісь проблиски процвітання, успіху і щастя у ненасаджених у помісній церкві, але довго цим насолоджуватися не вдасться. Нам не треба шукати випадкових благословінь, але треба прагнути до того, що приносить тривале задоволення і насолоду на довгі роки, особливо на місці суду Христового, бо там буде розкрито усе таємне і явне.
Якщо ви насаджені в церкві, то ви цінуватимете слова ваших церковних лідерів. Ви не сприйматимете поверхнево їх слова. Ви боятиметеся Бога і в страху Господньому шануватиме Його поставлених лідерів. Шануючи Його поставлених лідерів, ви отримаєте повну нагороду, яку Бог приготував для вас.
Думайте про них високо
Нам сказано: «Дорогі брати і сестри, шануйте своїх лідерів у Божій роботі. Вони працюють серед вас і попереджають вас про невірні справи. Думайте про них високо і даруєте їм любов від щирого серця за їх роботу» (1Сол. 5:12,13, суч. пер.).
За двадцять п’ять років служіння, сім з яких я провів у помісних церквах, а інші роки в поїздках, я зауважив, що вірні, сповнені Духом Святим, у яких є мир, щастя, достаток і успіх, це ті вірні, хто думає високо про своїх церковних лідерів і віддає їм усю свою любов і присвячення. Господь учить нас такому ставленню, тому хіба є щось дивне в їх свідоцтві? Також і навпаки.
За усі роки служіння я багато разів зустрічав людей і присвячених, і необізнаних. Я зустрічав вірних, які вважали себе рівними своїм пасторам. Вони ставилися поблажливо до інших лідерів. Ці люди гадали, що вони роблять не менш важливу роботу в церкві і, можливо, навіть краще можуть вести церкву або служіння, ніж поставлені на це служителі. Часто вони просто чекали сприятливого випадку, поки Бог не «просуне» їх у служінні. Вони дивляться на пастора як на людину, яку легко можна посунути, замінити, і ставляться до нього так само, як до будь-якої іншої людини. Зустрічаються такі люди, які не переживають жодної радості від служіння, вони працюють у своїх компаніях і відвідують церкву тільки тому, що так треба. Це люди, які на відміну від попереднього типу сприймають свого пастора як людину, на місці якої міг би бути будь-хто інший, у тому числі і вони, просто вони обрали кар’єру у світському середовищі. Вони думають про пастора як про людину нижчу себе за інтелектуальним рівнем, саме тому він і застряг у служінні.
У будь-якому випадку, ви не знайдете цих людей успішними, що досягли повного потенціалу. Можливо, вони добре займаються бізнесом або служать, але вони не насадили себе в помісній церкві і не бачать цінності в дарі Божому у своєму пасторові. Найчастіше вони зазнають труднощі в шлюбі, у вихованні дітей, у них часто виникають проблеми із здоров’ям, з фінансами і в багатьох інших сферах життя.
