Шанувати лідерів у церкві

Як я вже казав раніше, Царство Боже – це Царство. Тому в церкві завжди будуть влада і чіткий порядок. Ставлячись з повагою до лідера в церкві, ми тим самим проявляємо повагу до Ісуса, а ставлячись з повагою до Ісуса, ми тим самим шануємо Бога Отця (див. Мф. 10:40,41). Як ми поводимося стосовно лідера, як розмовляємо з ним, і навіть те, що ми думаємо про нього, відбиває наше безпосереднє ставлення до Того, Хто поставив цього лідера.

Бог каже: «Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені» (1Цар. 2:30). Наше ставлення до Бога відбивається в нашому ставленні до лідерів у церкві. Ніхто не може сказати, що боїться Бога, якщо він не шанує владу в церкві.

«Я боюся Бога, а не людини»

Я ніколи не забуду незвичайну зустріч на одному із служінь, яка яскраво ілюструє істинність вищесказаного. Після проповіді про те, як важливо звільнитися від образи, величезне число людей відповіли на мій заклик і вийшли вперед на молитву. Серед них був хлопчина, я відразу відчув, що він переніс багато страждань у житті. Я запросив його піднятися на сцену, щоб помолитися за нього. Коли він піднявся, слідом за ним з натовпу людей відразу ж вийшов чоловік і встав на сцені поряд з нами. У нього було довге волосся, зав’язане у хвіст, він був одягнений у джинси, футболку і чорну шкіряну куртку, на його руках скрізь були татуювання. Він мав дикий погляд, було очевидно, що готовий впасти в лють. Я зауважив, що хлопчина неприродно напружився від цього, він вже не міг нічого приймати.

Я обернувся до другого чоловіка і ввічливо попросив його спуститися зі сцени.

Він подивився на мене і люто сказав: «Ні!»

Після секундного шоку від його моторошної відповіді на моє прохання, я зібрався з думками і ще раз м’яко попросив його: «Чоловіче, я не продовжуватиму служіння до тих пір, поки ви не спуститеся зі сцени».

Він знову сказав: «Ні!»

Я вже трохи став хвилюватися, подумки ставлячи собі питання, чому організатори нічого не роблять, щоб допомогти мені, і не приберуть цю людину зі сцени. Потім я зрозумів, що вони самі були перелякані. Тоді я став усвідомлювати, що переді мною стоїть людина, яка абсолютно не визнає жодної влади, проте я мав залишатися спокійним, зберігати владу і довіряти Господові. Знаючи, що я ніяк не зможу допомогти хлопчині, поки ситуація не зміниться, я все-таки наполегливо промовив: «Чоловіче, я вам наказую зійти зі сцени».

Він знову поглянув на мене і сказав: «Ні!» І після певної паузи несподівано випалив: «Я боюся Бога, а не людину!»

Але він зовсім не боявся Бога. Він боявся лише того образу Божого, якого він сам собі вигадав і носив у своєму серці. А насправді цей образ не мав нічого спільного з істинним Господом неба і землі. Якби він дійсно боявся Бога, він би виявив до мене повагу як до слуги Божого і підкорився б моєму проханню.

Але я не здавався, подумки я звернувся до Духа Святого за допомогою. Несподівано, неначе мені хтось сказав, я зрозумів, що це батько цього хлопчини, за якого я мав молитися. Я запитав його про це, і він підтвердив, що він дійсно його батько. Я сказав: «Чоловіче, якщо ви хочете, щоб ваш син отримав зараз допомогу від Господа, вам треба буде зійти зі сцени; якщо ви цього не зробите, тоді ви будете відповідальні за те, що не дозволили Божій цілющій силі торкнутися вашого сина».

Здавалося, мої слова проникли в його серце, і він неохоче спустився зі сцени, продовжуючи дивитися на мене немигаючим поглядом. Його син розслабився і відкрив своє серце, щоб я міг служити йому, і Бог дуже сильно торкнувся його. Було дивним переживанням бачити, як Господь торкався його. Він був повністю скрушений, стояв і ридав.

Після служіння я зустрівся з його батьком у пасторському кабінеті. Він був членом угрупування байкерів у місті і виглядав настільки запеклим, що, здавалося, нічим не можна було його пробити, але я не відступав. Попри те, що я говорив з ним дуже м’яко, наше протистояння ставало усе більш відчутним, в якийсь момент я навіть подумав, що він готовий ударити мене.

Я сказав йому, що неможливо боятися Бога і при цьому ігнорувати Його слуг. Боятися Господа – означає шанувати владу, яку Він поставив. Я розповів йому, у чому він був не правий, коли відмовився спуститися зі сцени.

Нарешті він став трохи м’якшим. Але я все одно не відступав і продовжував говорити йому, наполегливо фокусуючись на Слові Божому. Врешті-решт він був скрушений і став схлипувати. З’ясувалося, що його батько глибоко ранив його в дитинстві. У результаті такого грубого ставлення в нього сформувався певний погляд на життя, владу і Бога. Через те, що він не простив свого батька, він повторював ті ж самі помилки відносно свого сина, так само кривдячи його. Перш ніж я закінчив, він вже плакав як дитина.

Щойно він зрозумів, у чому його помилка, він відкрито визнав у пасторові і в мені лідерів і вибачився в нас. Тоді він вже зміг рясно приймати від Господа. Забавно, але після нашої зустрічі він став ставитися до мене як до героя. Ця людина, яка спочатку поводилася, намагаючись зашкодити мені, врешті-решт перейнялася симпатією і виявила максимальну повагу до мене.

Попередній запис

Дружина покликана до того, щоб шанувати чоловіка

Що стосується ролі дружини, то ми читаємо наступне: «Дружина нехай шанує свого чоловіка, прислухається до нього, зважає на його думку, ... Читати далі

Наступний запис

Прикрита неповага

Наведений попередній приклад, – екстремальний випадок, проте таку поведінку серед вірних можна зустріти набагато частіше, ніж ми думаємо. Нешанобливе ставлення ... Читати далі