Що стосується ролі дружини, то ми читаємо наступне: «Дружина нехай шанує свого чоловіка, прислухається до нього, зважає на його думку, шанує його, віддає йому перевагу, благоговіє перед ним, цінує його; поступається йому, хвалить його, безмірно любить і захоплюється ним» (Еф. 5:33, розш. пер.).
О це список! Бачите, як Павло ретельно промовляє усе, що треба знати дружині, і як їй треба шанувати свого чоловіка. (Далі в книзі я більше говоритиму про те, з якою повагою повинні ставитися чоловіки до дружин, але в цьому розділі ми говоримо конкретно про тих, хто має владу над нами.)
Чоловік – голова в домі. Це придумали не шовіністи[1], це Бог так створив. Неможливо мати справжній мир і благословення в домі, де дружина усім заправляє або коли її думка найголовніша, а чоловік не сприймається як голова. Навпаки, коли дружина шанує свого чоловіка, ставиться до нього як до голови сім’ї, тоді вона отримає нагороду честі безпосередньо від нього або якимись іншими шляхами, але нагорода прийде до неї.
Не так давно я служив в одній великій церкві в Європі. Одна жінка сказала мені: «Джоне, я в церкві лише через тебе».
Я трохи зніяковів. Потім вона розповіла мені свою історію. Кілька років тому в її церкві сталися певні зміни в лідерському складі. Їй з чоловіком довелося їздити на зібрання дуже далеко, і тому вони подумали, що добре б їм знайти церкву ближче до дому. Побувавши на зібраннях у декількох різних церквах, вона вибрала невелику церкву неподалік від дому. Проте чоловік зрозумів, що їм не треба відвідувати цю церкву, він відчував, що їм треба залишитися в колишній. Дружина їздила з ним, але дуже неохоче, і при цьому продовжувала недільними вечорами ходити в маленьку церкву.
Вона все більше прив’язувалася до неї, почала брати участь у служіннях. Врешті-решт лідери маленької церкви сказали їй: «Коли ти нарешті поговориш зі своїм чоловіком і скажеш йому, що він повинен послухатися водійства Божого і ходити в нашу церкву?» (Такий тип лідерства жахає мене.)
Їх слова сильно вплинули на неї. Вона сказала чоловікові про своє рішення остаточно піти в іншу церкву, потім призначила зустріч з пастором першої церкви, щоб оголосити йому, що вона йде з церкви навіть попри те, що її чоловік залишається. Увечері перед зустріччю вона узяла мою книгу «Під покривом Всевишнього», в якій я говорю про важливість підпорядкування владі.
Вона сказала мені: «Джоне, я всю ніч читала твою книгу. Я плакала не припиняючись, поки читала її, я зрозуміла, як я бунтувала проти Бога і свого чоловіка. Наступного дня я покаялася перед чоловіком і пастором».
Вона з радістю повернулася назад у церкву, з якої хотіла піти. Через декілька місяців дружина пастора познайомила її з іншою жінкою в церкві. Виявилось, що вони обоє хотіли зайнятися однаковим бізнесом, і вони так і зробили. На даний момент вони досягли більшого успіху і вкладають великі кошти в Царство Боже зі своїх прибутків.
Вона сказала: «Джоне, якби я пішла з цієї церкви, зрештою я втратила б чоловіка, і ніколи б не увійшла до покликання займатися бізнесом, яке було на моєму житті». Потім вона сказала, що тієї маленької церкви, лідери якої переконували її не послухатися і виявити неповагу до чоловіка, більше не існує. Вона ушанувала свого чоловіка і набула захист і нагороду.
Дружини неврятованих чоловіків
Апостол Петро пише так само як Павло: Ви, дружини, будьте слухняні своїм чоловікам [підкоряйтеся їм, будьте для них помічницями, будьте залежними від них], щоб ті з них, які не слухняні Слову [Божому], могли бути набуті не міркуваннями, а [благочестивим] життям своїх дружин, коли побачать вашу чисту і скромну поведінку, а також ваше благоговіння і повагу [до чоловіків; ви повинні благоговіти перед ними, а значить: шанувати, поступатися в усьому – високо цінувати, шанувати, розуміти, визнавати, виражаючись звичною мовою обожнювати їх, захоплюватися, хвалити, бути вірними і присвяченими ним, сильно любити і насолоджуватися ними]. Перше послання Петра 3:1,2 (розш. пер.)
Петро показує, що навіть якщо в дружини неврятований чоловік, то її благочестива поведінка, а не проповідь і вчення, може привести його до спасіння. Я знаю таких чоловіків, які були придбані для Господа саме такою поведінкою своїх дружин. Чудовий приклад – Сміт Віглсворт, один з найбільших чоловіків Божих, який жив в Європі на початку двадцятого століття.
Віглсворт був водопровідником і з часом його холодне ставлення до Бога тільки посилювалося. Він не хотів і чути про християнство. Його дружина Полі, навпаки, була дуже присвяченою жінкою. Її пристрасть за Богом тільки посилювалася. Її присвячення ставало ненависним чоловікові, все більше і більше його стала дратувати навіть її присутність.
Він жорстоко поводився з нею через її віру і згодом навіть заборонив їй ходити до церкви. Вона не послухалася його наказу, бо він суперечив волі Божій (знову повторюся, що ми повинні коритися до тих пір, поки вони не просять нас порушити волю Божу, написану в Його Слові).
Приготувавши йому вечерю, вона втікала на вечірні служіння в церкву по неділях. Одного разу увечері вона прийшла додому після служіння пізніше ніж зазвичай. Коли вона зайшла в дім, Сміт грізно сказав їй: «Я пан у домі, і ти мені не потрібна, якщо думаєш, що можеш приходити додому, коли тобі заманеться!»
Полі тихо відповіла: «Я знаю, ти мій чоловік, але Христос мій Пан».
Прийшовши в дику лють, Віглсворт відкрив двері і виштовхнув її з будинку, закривши за нею двері на замок.
Але Полі наполегливо продовжувала бути слухняною Богові і шанувати свого чоловіка, що надзвичайно вплинуло на нього. Згодом він настільки серйозно навернувся до Господа і повністю підпорядкував себе служінню Ісусу Христу, що про його служіння досі говорять з великою повагою. Багато хто набув спасіння, зцілення, багато хто навіть воскрес з мертвих через його служіння.
Нагорода Полі на місці суду Христового була величезною, бо в результаті служіння її чоловіка життя сотень тисяч людей змінилися. Вона отримала нагороду не лише у вигляді свого чоловіка, що радикально змінився, але також великий урожай у прийдешньому житті.
Тепер ви розумієте? Нам сказано шанувати не лише заради тих, кого треба шанувати, але також заради нас самих. Ми самі втратимо багато що, якщо не вшануємо тих, хто гідний пошани.
[1] Люди, які із зарозумілістю ставляться до інших, наприклад, до дружин або до усіх жінок. – Прим. пер.
